WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голодомор 1932-1933 років на Україні - Курсова робота

Голодомор 1932-1933 років на Україні - Курсова робота

В 1928р. Сталін ще не міг відкинути рішення XV з'їзду партії про часткову колективізацію на добровільній основі. Після того, як опір групи Бухаріна було зламано, перегляду цього рішення ніщо не перешкоджало. Механізм "стрибка", складовий елемент якого становила суцільна колективізація, було запущено.

Рік "великого перелому" характеризувався остаточним відступом до політики воєнного комунізму. Початок форсованої колективізації збігся з практичною забороною торгівлі і введенням практики планових завдань щодо здавання державі хліба та інших сільськогосподарських продуктів з розкладкою плану по кожному селу, колективному або індивідуальному господарству. Проте розкладка виявилася ефективною тільки наступного року, коли кількість колгоспів зросла, а невиконання плану стало каратися розкуркуленням.

2. П'ятирічний план розвитку економіки 1929 року. "Ножиці цін".

Керуючись в основному директивами, Держплан розробив два варіанти п'ятирічки – відправний і оптимальний. У квітні 1929р. XVI конференція ВКП(б) схвалила оптимальний варіант, а через місяць, на V з'їзді Рад він став законом. Проте цей закон залишився на папері. Перша п'ятирічка, яка почалася з жовтня 1928р., виконувалась за сумою щорічних планів, які не мали майже нічого спільного із затвердженим п'ятирічним планом.

Справа у тому, що п'ятирічка ще у формі директив ХV з'їзду ВКП(б) мала фундаментальний недолік: "ножиці цін", тобто розрив у цінах. Селяни на це не погоджувались і взимку 1927-1928 років практично припинили підвезення хліба на ринки. У країні спалахнула хлібозаготівельна криза. Виїхавши у січні 1928р. на хлібозаготівлі до Сибіру, Сталін у серії виступів перед партійними працівниками розгорнув програму з трьох пунктів:

  • зажадати від куркулів негайної здачі всіх надлишків хліба за державними цінами, а на випадок відмови – застосувати надзвичайні заходи і конфіскувати надлишки;

  • у найближчі 3-4 роки провести часткову колективізацію сільського господарства;

  • услід за частковою провести суцільну колективізацію сільського господарства.

Колгоспи були потрібні Сталіну, щоб подолати хлібозаготівельну кризу і одержати від села додаткові кошти на індустріалізацію. Надзвичайні заходи були придатні для вилучення готової продукції. Однак навіть з їх допомогою неможливо було змусити селян-одноосібників постійно виробляти товарний хліб. Отже, одразу після ХV з'їзду ВКП(б) Сталін відійшов від курсу соціалістичного будівництва, накресленого в директивах по п'ятирічному плану, замисливши в лютому 1928р. скасування непу, примусове об'єднання селян у колективні господарства і накладання продрозкладки на колгоспи.

У 1929 р. на пленумі ЦК ВКП(б) було зазначено, що Україна повинна в найкоротший термін впровадити колективізацію, показуючи приклад іншим республікам СРСР. І вона почала показувати такий приклад. Якщо у жовтні 1929 р. в Україні було 10 суцільно колективізованих районів, то вже в грудні того ж року їх було 46. Встановлення колгоспно-радгоспної системи супроводжувалося насильницькою експропріацією землі, худоби, реманенту. Робилося все для того, щоб убити одвічне прагнення селянина мати власну землю та вчитися продуктивно працювати на ній. Забираючи майже все, селян силоміць заганяли до колгоспів, а незгодних репресували. Фактично йшлося про розселянювання українських хліборобів. Частина з них, насамперед молодь, йшла до міст, у промисловість. Чимало вихідців з села, котрі ставали студентами або призивалися до Червоної армії, не поверталися додому. Тяжкими були для України й наслідки масових депортацій. Наприкінці 20-х років 850 тис. українських селян були примусово переселені в необжиті райони Польського півострова та Сибіру. На розселянювання хліборобів була спрямована і політика "ліквідації куркульства як класу", адже тоді постраждало й чимало середняцьких господарств.

Аби забезпечити високі темпи колективізації, більшовики направили до українського села 62 тис. робітників. Сюди прибули також так звані 25-тисячники, - як правило, російські робітники, які мали здійснювати аграрну політику партії. На 1 червня 1930 р. у республіці було насильницьки колективізовано 90 тис. господарств, а всього за роки колективізації - 200 тис. Разом з усіма членами сімей "куркулів" це становило 1,2-1,4 млн. осіб. Більше половини з них було депортовано на Північ і до Сибіру.

Отже, в результаті "соціалістичної колективізації" радянська влада досягла багатьох цілей. Заможне і здатне до продуктивної праці селянство (куркулі, значна частина середняків) було винищено. Інша частина селян, насамперед найбідніших, була загнана до колгоспів, унаслідок чого сталося розселянювання українських хліборобів. Через масові репресії значною мірою був підірваний генофонд українського народу в цілому і українського селянства зокрема. Не зуміла радянська влада досягти лише того, заради чого офіційно й була запроваджена "соціалістична колективізація", - створення високопродуктивного сільського господарства, піднесення життєвого рівня населення.

Природно, що насильницька колективізація, яка почалася масово з 1929 року, остаточно розвалила українське село й відкрила дорогу ще страшнішому голодомору 1932-1933 років. Він повинен був поставити нашого хлібороба не лише власне в Україні, але й на всіх українських етнічних територіях — у першу чергу на Кубані, Ставропіллі, Вороніжчині на коліна.

3. Наслідки "непоганого врожаю" 1930 року для селянського сектора України.

Після непоганого врожаю 1930 р. на селі виникли серйозні проблеми з укомплектуванням посівного, продовольчого і фуражного фондів. У збірнику наводиться лист голови колгоспу "Спільна праця" Гришинського району на Донеччині, двадцятип'ятитисячника Ю. С. Чорного. Звертаючись до ВУЦВК, він повідомляв, що після виконання хлібозаготівельного плану в артілі не залишається зерна, щоб забезпечити потреби людей і худоби в першій половині 1931 р., тобто до нового врожаю. В такому становищі опинилися сотні колгоспів. Щоб вижити, селяни змушені були харчуватися різними сурогатами.

З літа 1930р. поширилась практика твердих завдань щодо здачі всіх "лишків". Повернення до непопулярного воєнного комунізму термінологічно маскувалося. Методи воєнно-комуністичного штурму було названо "новим етапом непу". Поняття "продрозкладка" замінювалося поширеним терміном "план".

Після врожаю 1930 року, було здано по 4,7 центнера з гектара – рекордний показник товарності за всі роки Радянської влади. Створювалися уявлення, що колгоспне село здатне забезпечити "стрибок" в індустріалізації. Селян результати першого року суцільної колективізації привели в шоковий стан. Хоч грізне слово "продрозкладка" не вживалося, в колгоспне село повертався напівзабутий побут десятирічної давнини. Ринок зникав. Гроші втрачали свою купівельну спроможність. Фонд отоварення заготівель був мізерний, а заробітки в громадському господарстві – злиденними. Щоб прогодуватися, треба було розраховувати в основному на присадибну ділянку. Проте кількість колгоспів зростала. Після березня 1930р. адміністративний тиск на одноосібників став вважатися перегином. Це не означає, що колективізація втратила примусовий характер. Господарювати індивідуально ставало дедалі важче: одноосібників розкуркулювали, обкладали "твердим завданням " та високими податками, тоді як колгоспники одержували податкові пільги. До кінця 1932р. на Україні колективізували майже 70% селянських господарств з охопленням понад 80% посівних площ. Не менш високого рівня колективізації досягнули в інших зернових районах. Колективізація супроводжувалася експропріацією заможного прошарку селянства і руйнування розвинутої системи сільськогосподарської кооперації. Продрозкладка вела до швидкого зростання кризових явищ. Найістотнішим проявом кризи, яка охопила молодий колгоспний лад, була цілковита незацікавленість селян у розвитку громадського господарства, їхнє пряме небажання працювати.

Loading...

 
 

Цікаве