WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Проголошення УНР - Курсова робота

Проголошення УНР - Курсова робота

Антибільшовицьке селянське повстання сильно вплинуло на дух Червоної Армії, що складалася здебільшого з селян, та спровокувало масове дезертирство й загальне зниження дисципліни. А.Денікін, командувач добровільної Білої Гвардії, скористався цією оказією. З травня по серпень 1919 р. Біла Гвардія окупувала Україну та почала марш на Москву.

Після переведення економіки на основи державного управління російські більшовики змогли створити армію, яка кількісно перевершувала збройні сили Денікіна. На початку лютого 1920 р. Червона Армія звільнила всю Україну.

Коли поразка Денікіна стала невідворотною, уряд Радянської Росії звернув увагу на Польщу. Було зроблено деякі пропозиції уряду Польщі щодо мирного влаштування проблеми з визначенням кордонів. Москва начебто погодилася визнати демаркаційну лінію, що була сформована влітку 1919 р., в якості державного кордону. Водночас, починаючи з 1920 р., В.Ленін почав підтягувати до Західного фронту найміцніші підрозділи Червоної Армії - навіть з Уралу, Сибіру та Кавказу.

Напередодні невідворотної війни з Радянською Росією Ю.Пілсудський, голова польської держави, вважав необхідним врегулювати відносини з колишнім ворогом С.Петлюрою. Керуючись бажанням продовжити боротьбу за незалежну Україну, Петлюра прийняв його умови. Варшавська угода була підписана в квітні 1920 р. Уряд Пілсудського відмовився від намірів розширити територію Польщі до кордонів Речі Посполитої 1772 р. та визнав УНР. Така поступка мала символічне значення. Однак Петлюра мав піти на реальні поступки після отримання згоди на встановлення кордонів вздовж території, вже окупованої військами Пілсудського.

Пілсудський не хотів чекати кінця передислокації радянських військ та почав 25 квітня 1920 р. наступ на 500-кілометровому фронті за допомогою сил трьох армій загальною чисельністю 150 тисяч. 15 тисяч вояків Петлюри просувалися разом з поляками. 6 травня вони зайняли Київ. В.Ленін спокійно сприйняв звістку про перші успіхи поляків, оскільки об'єктивно співвідношення сил було на користь Росії. Контрнаступ радянських військ, який почався 5 червня, невдовзі перетворився на широкий наступ під проводом М.Тухачевського. Москва сформувала маріонетковий уряд Ф.Дзержинського, якого передбачалося поставити на чолі завойованої Польщі.

Небезпека втрати державницьких прав, завойованих в 1918 р., міцно об'єднала навколо уряду найширші верстви населення. Франція поспішила надати допомогу озброєннями та людськими ресурсами. Війська М.Тухачевського були зупинені за 23 км від Варшави та почали безсистемний відступ під нищівним натиском поляків. За 10 днів їх було вже відкинуто за Буг. Наприкінці вересня фронт перемістився в район Житомира та Бердичева. Угода про перемир'я була підписана в жовтні та закріпила згоду радянської партії залишити Західну Україну та Західну Білорусь в межах кордонів Польщі.

Після відходу військ Ю.Пілсудського за ріку Збруч армія С.Петлюри протягом місяця воювала на Лівобережній Україні з силами О.Єгорова. 18 листопада 1920 р. війська Петлюри залишили прикордонний Волочиськ та відступили до Польщі. Однак армія УНР продовжувала на Правобережній Україні безнадійну боротьбу з партизанськими набігами. Після численних протестів Х.Раковського наприкінці 1921 польський уряд поклав їм край.

Розділ 3. Українська держава в діях та поглядах засновників УНР

Початок XX сторіччя позначився для України швидким зростом визвольного руху. Незважаючи на різні форми організації, розуміння ідеалу майбутнього та шляхів його реалізації, він все більш набирав характеру синхронізації розвитку на українських землях по обох боках австрійсько-російського кордону.

Прогресивна частина української громадськості все більше розуміла, що традиційний безполітичний консервативний націоналізм не може виконати функцію національної ідеології в тогочасних історичних умовах. Одночасно драгоманівські космополітичні ідеї викликали настороженість як своїм радикалізмом, так і розглядом національного питання як вторинного, допоміжного при вирішенні проблеми соціального звільнення працюючих мас українського народу. Ряд українських діячів Наддніпрянщини прагнув знайти інше, порівняно з М. Драгомановим, поєднання національного і соціального. Як пише С. Світленко,"... однобічність консервативного націоналізму, як і "космополітизму", усвідомлювалася провідними діячами українського руху 1880-х-початку 1890-х рр. Не можна не помітити, що О. Я. Кониський і Б. Д. Грінченко — ідейні опоненти М. П. Драгоманова, — виступали послідовниками національно-демократичних ідей, які за тих обставин мали виразну історичну перспективу. О. Я. Кониський вбачав шлях розвитку українства не на "космополітичні", "універсальні" цінності, а в освіченні народної маси й інтелігенції на грунті широкого націоналізму і глибокого демократизму, а також у поліпшенні економічного становища людей. "Націоналізм" цього видатного українського народолюбця є не проповідь національної виключності, а національний патріотизм, який наповнювався загально-демократичним змістом і спрямовувався проти великодержавної, русифікаторської політики національного гноблення українського народу з боку російського імперського режиму".

Як в Галичині, так і в Наддніпрянській Україні на межі сторіч виникали таємні організації української молоді, що ставили своєю метою боротьбу за визволення України від всіх форм соціального та національного гноблення. Все більше проникала у свідомість молодих діячів українського руху ідея державної незалежності.

Першою такою українською організацією, що стояла на засадах повної самостійності України, було "Братство тарасівців" — нелегальна студентська організація, створена в Полтаві в 1891 р. Її учасники дали клятву на могилі Т. Шевченка всіма засобами поширювати серед українців безсмертні ідеї Великого Кобзаря. Засновниками цього патріотичного українського об'єднання були І. Липа, М. Міхновський та В. Шемет, а його активними членами — відомі письменники і науковці М. Коцюбинський, Б. Грінченко, В. Самійленко, М. Вороний, M. Кононенко, В. Боровик, Є. Тимченко, В. Боржковський та ін.

В. Шаян у передмові до лондонського 1967 року видання славнозвісної праці М. Міхновського "Самостійна Україна" писав про заснування братства: "Було їх тільки чотирьох: Іван Липа, Микола Байздренко, Михайло Базькевич, усі три з Харкова, та Віталій Боровик із Києва. У Києві включився в їх гурт старший від них за віком, Микола Міхновський (1873-1924), до якого наші студенти мали глибоку пошану. Він стає головою Київського Відділу Братерства, авторитетом для нових членів...".

У програмі товариства було чітко визначено, що воно орієнтується на ідею самостійної, суверенної й неподільної української держави у формі федерації Лівобережної, Правобережної, Степової України, Кубані і Галичини, рівної серед рівних, вільної між вільними, "без пана і хама" і без класової боротьби в майбутньому. Метою цієї держави повинно було стати усуспільнення поверхні і надр землі, великого промислового виробництва та оптової торгівлі, свобода віросповідання, відділення церкви від держави, загальна безплатна і обов'язкова освіта, створення національної армії.

Розвинені ці ідеї були також в опублікованому в львівському часописі "Правда" 1893 року "Profession de foi молодих українців", в якому заявлялось про те, що "... ми, яко космофіли ... що любимо усіх людей й бажаємо усій людськості однаково добра і широкої волі, повинні бути націоналами, бо того вимагає від нас моральне почуття наше. Ми повинні віддати всі свої сили на те, щоб визволити свою націю з того гнету, в якому вона зараз перебуває і дати за-для користи людности ще одну вільну духом одиницю". Такий висновок з посилань на "космофільство" в його драгоманівському трактуванні, був новим в українській політичній думці. Національне не протиставлялось загальнолюдському, а трактувалось як його своєрідний і самоцінний вияв.

Саме тому автори цього маніфесту української національне свідомої молоді писали: "... мусимо працювати в дусі такого заснованого на моральному і науковому грунті ідеалу людського ладу, в якому немає місця нації пануючій і нації підвладній, а українська нація в ряд з усякою другою, користується однаково рівним правом. Через це ми маємо бути цілковитими прихильниками до федеративного ладу в тих державах, з якими з'єднана українська земля".

Loading...

 
 

Цікаве