WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Помаранчева революція в Україні: зовнішні та внутрішні аспекти - Курсова робота

Помаранчева революція в Україні: зовнішні та внутрішні аспекти - Курсова робота

Розділ 4.Помаранчева революція: Схід і Захід

Минув 2004 рік. Рік очікувань, надій, віри та переживань. Рік, який іще довго будуть пам'ятати сучасники, оцінювати та аналізувати експерти, який буде обговорюватись політиками та громадськими діячами, назавжди ввійде в аннали української історії. Рік Виборів Президента України... Виборів саме з великої літери, тому що відбулися без передачі влади "спадкоємцеві", без приходу до влади злочинним шляхом. Це вибір українського народу, громадянина, людини. Людини, яка зробила свій вибір незалежно, самостійно, без тиску і примусу, без страху суворо відповідати за власні погляди. Рік помаранчевої революції... Революції, що зламала багато стереотипів про Україну і зокрема про українську націю та менталітет. Революції, що стала проявом свободи та прагнення до вільного життя в демократичному суспільстві. Суспільстві, де панує свобода слова, свобода вибору, думки та прагнень. Суспільстві, де не заборонено мислити та міркувати інакше -- "не як усі". Суспільстві, про можливість існування якого навіть не здогадувалася найбільша частина населення Сходу і Заходу України. Наприкінці листопада 2004 року сотні тисяч людей вийшли на вулиці, вийшли на майдани, головним із яких став майдан Незалежності. Майже всі центральні площі країни заполонили учасники мирних акцій протесту проти існуючого режиму. Особливістю київського Майдану стала позитивна енергія, якою було наповнено повітря завдяки щирому, доброзичливому настрою людей. Люди відчули себе громадянами всупереч усім очікуванням, проявивши неабияку мужність, мудрість, віру та терпіння. І це стосується не тільки прихильників В. Ющенка. "Біло-блакитні" теж прийшли відстоювати власну позицію, відстоювати свій вибір, свого кандидата. І це є абсолютно правильно та демократично. Більше того, цей факт видається дуже важливим у масштабі країни, бо в ці дні Київ став уособленням суверенної, незалежної та єдиної України. Він, як ніколи раніше в новітній історії України, зібрав велику кількість людей із різних регіонів України, з Півдня і Півночі, зі Сходу і Заходу, людей із різними поглядами і думками. "Помаранчевих" і "біло-блакитних"... Кожний висловлював свою позицію. Кожен мав рацію, зі свого боку. Співрозмовники обмінювались аргументами та фактами, деякі з котрих були дійсно правдивими, але не відомими для інших. Наприклад, історія з яйцем, яка мала місце в Івано-Франківську і від якої постраждав кандидат у президенти В. Янукович, здавалася дивною та неправдивою його прихильникам, а дехто взагалі про неї й не чув. Щоб зрозуміти те, чому "біло-блакитні" так настійно відстоювали свою позицію, треба зрозуміти її суть та природу. Щодо керівництва... Сучасний Донбас - це особливий регіон нашої держави, який не можна порівнювати з іншими. Він є одним із найбільших регіонів України -- тут проживає майже кожен десятий виборець. У зв'язку із цим у ЦВК склалася прикмета: як проголосують у Донбасі - майже такі само результати будуть і по всій Україні. Під час президентських виборів 2004 року ця прикмета себе не виправдала. З одного боку, Донбас - маленька країна в країні зі своїми порядками, устроєм життя, менталітетом, з іншого -- невід'ємна складова України, органічна складова держави. Як не можна уявити Україну без Донбасу, так і Донбас не можна уявити без України. Та деякі політичні діячі все ж таки наважилися спекулювати на священних канонах державності. Так, 26 листопада 2004 року, чи не вперше від часів кримської кризи 1993 року, на обласних зборах депутатів місцевих рад, представників підприємств, організацій, політичних партій і громадських організацій Донецької області заговорили про автономію... Учасники зборів звернулися до жителів південного сходу країни з пропозицією провести референдум стосовно автономії регіону. А вже наступного дня керівники східних областей говорили не тільки про автономію, а й про непідпорядкування Києву та й просто відділення від України. 29 числа Сіверськодонецький з'їзд місцевого самоврядування вирішив провести 12 грудня 2004 року референдум про створення Південно-Східної Української Республіки в разі невизнання прем'єр-міністра В. Януковича Президентом України. Це стало своєрідною відповіддю на масові акції прихильників В. Ющенка в Києві та в багатьох інших регіонах України. Все це було зроблено лише для того, щоб відвоювати владу в державі. Але референдум не відбувся, оскільки незабаром його ініціатори відмовилися від його проведення. Щодо населення... Люди Сходу... Безумовно, це електорат колишнього кандидата в президенти В. Януковича. Люди, що віддали голос за нього, люди, що свято вірять у правильність свого вибору. А як цей вибір формувався, на основі яких аргументів, під впливом яких факторів - це вже інше питання, на яке можна відповісти тільки подивившись на Схід власними очима, тільки відчувши їхнє життя "на своїй шкурі", пильно спостерігаючи за ходом їхніх думок, за їхніми прагненнями та діями. Тільки намагаючись зрозуміти їх, ти зрозумієш їхній вибір, їхню долю. Спочатку виникає обурення через те, що люди не бачать найочевидніших речей. Але згодом усе стає зрозуміло, якщо брати до уваги наявне тут інформаційне забезпечення, умови роботи, моральний стан та низку інших чинників, які впливають на свідомість "донецької" людини. Дуже потужним є вплив засобів масової інформації. Основним із них можна назвати телебачення. Головною відмінністю даного регіону є велика популярність російських каналів, які стали слушним доповненням до "темників" українських колег. Натомість трансляції таких каналів, як "Ера" та "5-й канал", заважали досить серйозні перешкоди. Їх просто відключали або забороняли... Як приклад ставлення до цього можна навести цитату одного з "донецьких": "Это почему у нас запретили транслировать "5-й канал"?! Это сам Ющенко не хочет, чтобы его здесь транслировали. Ведь по "5-му" правду показывают про Ющенко, а она может нам на понравиться. Вот он и боится". Така от логіка! А ще ходили чутки про, те що від "5-го" люди вмирають... Особливо зі слабким серцем, бо тяжко сприймати об'єктивність після такого тривалого впливу провладних каналів. За останні роки дуже помітно змінився сам Донбас. Особливо це стосується життєвого рівня населення. Він покращився. Значно... Відчутним стало зростання заробітних плат, пенсій, розвивається малий та середній бізнес, переоснащуються великі підприємства, шахти. Став більш привабливим і зовнішній вигляд міст. Ці чинники також суттєво вплинули на свідомість людей. Вони побачили, що В. Янукович реально щось зробив для них, а В. Ющенко, мовляв, тільки те й робить, що роздає обіцянки. З їхнього погляду виходить так, що якщо в Донбасі життя стало кращим, то й в Україні теж. А на будь-яке заперечення відразу чуєш аргумент: "Разве вы не знаете, что восток "кормит" всю Украину! Дает большую часть ВВП!" Може, воно так і було б, якби не дотації з державного бюджету та вільні економічні зони з нульовими податковими ставками... Взагалі-то кажучи, люди Донбасу - це сильні люди. Їх загартувало саме суворе життя в промисловому серці України, бо цим серцем вони тільки й живуть. І вірно служать йому, незважаючи ні на які обставини. Тихо ненавидять його та жаліються на своє важке життя, але віддані йому, бо вони і є Донбас. Цей край - це їхня дитина, незважаючи на те, хто там керує. Ще їхні діди та прадіди приїжджали на цю землю в пошуках кращого життя, з прагненням до праці... важкої праці. Праці гірника чи металурга. Предки сучасної "донецької" людини є батьками цих шахт та заводів-гігантів. Тому люди залишаються вірними цьому краю, як і своїм предкам. Минув 2004 рік... Рік очікувань, надій, віри та переживань. Рік, який ще довго будуть пам'ятати сучасники, оцінювати та аналізувати експерти, який буде обговорюватися політиками та громадськими діячами, який назавжди ввійде в аннали української історії. Рік помаранчевої революції... Але життя продовжується. І, відкидаючи всі емоційні аспекти цієї події, треба завжди пам'ятати, що революція - це прояв кризи в суспільстві. І неважливо, яка вона - "помаранчева", "жовтнева" чи будь-яка інша. В кожному разі це наслідок порушення об'єктивних законів суспільного життя та державності. Це завжди загроза для нормальної життєдіяльності державної системи, суспільного добробуту й економічної стабільності. Тому дуже важливим є виховання громадянина, починаючи з дитинства. Необхідно виховувати людину свідому, яка б завжди прагнула знайти істину та дотримуватись об'єктивності. Це шлях уникнення однієї з найтяжчих помилок людини - духовного рабства.

Loading...

 
 

Цікаве