WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Помаранчева революція в Україні: зовнішні та внутрішні аспекти - Курсова робота

Помаранчева революція в Україні: зовнішні та внутрішні аспекти - Курсова робота

Розділ 2.Перспективи і загрози Помаранчевої революції

Словом "революція" прийнято позначати будь-які швидкі й радикальні (засадні) зміни в будь-якій галузі людської діяльності - світогляді, науці, техніці, суспільно-політичному житті - на противагу еволюції - довготривалим, поступовим й частковим удосконаленням. Політичні революції можуть бути насильницькими і мирними. Не кожна з "буржуазних" революцій у Європі відбувалася за сценарієм Французької революції. Але навіть Французька революція породила не тільки якобінство: якраз "романтики", або "мрійники" залишили нам ту Декларацію прав людини і громадянина, яка й сьогодні залишається актуальною. Про можливість мирних посткомуністичних революцій свідчать "оксамитові" революції в Центральній Європі (наприклад у Чехії 1989-го року) чи недавня революція в Грузії. Якщо масові протести зорієнтовані на мирну перспективу, то вірогідність переростання їх у насильницькі залежить від того, наскільки диктаторський чи авторитарний режим задля збереження своєї влади готовий іти на насильство чи провокації. Мирний характер масових протестів - важлива ознака української помаранчевої революції. Багато людей зауважують ще й особливий її настрій: вона не тільки мирна, а й радісна. За одночасного супроводу тривоги. Джерелом цієї радості є усвідомлення людьми своєї гідності - віднайденої в собі здатності до громадянської дії і єднання. А тому моральну характеристику помаранчевої революції я б сформулював так: утвердження особистої та національної гідності. Оскільки кожен учасник велелюдних зібрань на майдані Незалежності - і, сподіваюсь, в інших містах України - почував себе особистістю, то ці зібрання не виявляли ознак нетерпимості та фанатизму юрби. Самовпевнена віра влади в покірність і безсилля народу, переконаність у тому, що ним можна успішно й безкарно маніпулювати, викликала почуття обурення - і це стало найважливішою мотивацією масових протестів: "Ми - не бидло". Брутальна фальсифікація другого туру виборів 21 листопада стала тільки поштовхом до публічного вияву цього обурення. Якщо говорити про ідеологію помаранчевих акцій - про цінності, на яких наголошували учасники протесаного руху, - то слова "свобода", "правда", "справедливість", "єдність" і "нація" звучали найчастіше. Малася на увазі передусім свобода від насильства над засадними правами людини - свободою слова та свободою громадянського волевиявлення. Контроль олігархічних кланів у часи "кучмізму" над мас-медіа, над телеканалами і радіостанціями спричиняв зростаюче масове невдоволення. Поява "5-го каналу" означала прорив цієї блокади вільного слова. Як і "повстання" журналістів проти "темників". Йшлося не тільки про право громадянина знати суспільно важливі факти в усій їх повноті (а не вдовольнятися відібраною, "просіяною" інформацію), але також і про право мати вільний доступ до ідей: до тлумачень фактів у світлі різних ціннісних орієнтацій та перспектив. Тобто йшлося про скасування монополії панівних кланів на оцінку та тлумачення фактів. Свобода від насильства ("свобода від", "негативна свобода"), простір якої в демократичних правових державах передусім означений правами людини, є засадною цінністю: без неї неможлива позитивна свобода - ті життєві перспективи, які реалізують люди, позбавившись від насильства. Одну з таких перспектив учасники масових протестів позначали словом "правда": йшлося вже не про свободу слова як таку, а про те, що люди говорять. Свобода і правда пов'язані між собою ("Пізнайте правду і вона визволить вас"). Слово "правда" має два значення - правда як чесність (щирість) і правда як істина. Наголос на чесності спрямований передусім проти того різновиду лицемірства (брехні), коли слово використовують як засіб для маскування прихованих цілей. У нашій ситуації найчастіше маємо справу з прикриттям особистих і корпоративних економічних інтересів розмовами про інтереси народу. Внаслідок злиття бізнесу і політики ("олігархізації") егоїстичні економічні інтереси осіб, що об'єдналися в клани, стали основною причиною всезагальної корупції. Лицемірство і цинізм влади, яка словами про інтереси народу прикривала його пограбування, нагромадило в народі вибуховий потенціал обурення. Поєднання влади з криміналом зробило популярним слово "бандити". Слово "чесність" у цьому контексті означало не тільки відмову від лицемірства і брехні, а й чесне дотримання закону. Ця зорієнтованість помаранчевої революції на верховенство права, на правову демократію означала цивілізаційний вибір України: бути європейською нацією. Тому я згоден із тими, хто означує нинішні масові протести як громадянську революцію. Але оскільки вона відбувалася в молодій незалежній державі, існування якої не триває і двох десятків літ, то йшлося воднораз про громадянську консолідацію - про формування політичної нації. Формування громадянського суспільства і політичної нації у даному разі збігається. Але відсутність лицемірства і чесність (щирість) іще не означає звільнення від ілюзій, стереотипів і фобій, успадкованих від комуністичного минулого чи створених політтехнологами в період "кучмізму". Для того щоб постало громадянське суспільство, має з'явитися тип людини, відкритої для правди, здатної прислухатися до аргументів іншого й у разі їхньої виправданості змінювати свої переконання. Люди, свідомість яких скута закостенілими, непорушними стереотипами, не можуть утворити відкрите суспільство. І тут ідеться вже про глибше розуміння правди, про перехід від правди як чесності (щирості) до правди-істини. У даному разі поняття правди-істини не зводиться до простої відповідності тверджень фактам (хоч і це важливо), а про здатність людини до критичної самооцінки як важливої складової критичної самосвідомості. Наявність критичної самосвідомості є запорукою успішного розв'язання багатьох суспільних проблем. Засобом, який розвиває здатність людей до критичного самоусвідомлення і дозволяє добиватися розв'язання цих проблем, є відкрита й чесна публічна дискусія. Чесна не тільки в сенсі відсутності лицемірства (прихованих цілей), а й у сенсі наявності в учасників дискусії готовності шляхом самоусвідомлення відмовитися від закостенілих стереотипів, різного роду фобій і міфологем. Це означає не відмову від ціннісних переконань, а тільки свідоме ставлення до них. І саме така публічна дискусія є найнадійнішим шляхом до визнання засадних цінностей як основи громадянської єдності. Воднораз вона дозволить у кожний історичний момент досягати згоди в розв'язанні цілої низки конкретних суспільних проблем, націлених на забезпечення якомога вищої якості життя. Без розв'язання цих проблем - економічних, соціальних, культурних - громадянська єдність залишиться лише гаслом, яке швидко зношується (через брак конкретного наповнення!). Одначе важливою передумовою успішного "щоденного плебісциту" (Ренан) є попереднє усвідомлення громадянської єдності та її і відчуття. Бо якраз це усвідомлення і відчуття наснажує віру спільноти людей в свою колективну спроможність розв'язувати найгостріші проблеми, а не використовувати ці проблеми для поділу за географічними, соціальними, релігійними чи етнічними ознаками. Безперечно, що почуття цієї солідарності повинно втілюватись у нашій здатності доходити до порозуміння і згоди в розв'язанні конкретних проблем. Розв'язанні на основі справедливості не ідеальної, а реально досяжної. Це почуття громадянської солідарності є важливим здобутком помаранчевої революції. Сподівання, що будь-яка проблема буде розв'язуватися шляхом відкритого публічного обговорення і на основі справедливості, є одним із найважливіших очікувань учасників нещодавніх масових протестів. Існує очевидна підстава розглядати помаранчеву революцію як продовження громадянських і національно-визвольних рухів попередніх періодів української історії. У ближчій ретроспективі очевидне те, що єднає її, наприклад, із дисидентським та правозахисним рухом 1960--1980 років: маю на увазі поцінування особистості, свободи (прав людини) та нації. Одначе очевидні й серйозні відмінності між цими двома періодами громадянського руху: рух шістдесятників був нечисленним і переважно інтелігентським. Окрім того, за відсутності незалежної держави формування політичної нації навколо української етнічної серцевини не мало жодної перспективи (тому наголос робився на культурному визначенні нації). Більшою мірою помаранчеву революцію можна розглядати як продовження масових рухів початку 1990-х. Але вона відрізняється значно більшим числом учасників та ширшою представленістю різних груп - студентів, підприємців, інтелігенції, службовців. Важливою її особливістю є також те, що вона демонструє більшу здатність вивищуватися над відмінностями -- соціальними (її учасниками були всі групи населення -- від бідних до заможних і багатих), мовними, етнічними, релігійними. Друга відмінність полягає в тому, що вона мала політичних лідерів, які володіли багатим конструктивним політичним і адміністративним досвідом. Якщо в глибині душі вони навіть і зберігали емоційну наснагу романтизму, ідеалізму та релігійності, то водночас проявили здатність бути реалістами і прагматиками в конкретних політичних діях. Це важливо: без цього політична боротьба була би приречена на поразку. Я б не сказав, що політичні лідери національно-демократичного руху початку 1990-х не розуміли потреби в розумному прагматизмі: іншим був стан масової свідомості, демократичні лідери не мали за собою добре організованих громадських структур і самі вони ще не набули відповідного політичного та адміністративного досвіду. Думаю, помилкою було би пробувати втиснути помаранчеву революцію в звичні типології, скажімо, за соціальними групами чи "класами", які виступають основною рушійною силою революції (згадаймо марксистську класифікацію революцій). Можна, звичайно, вбачати якісь аналогії з буржуазними революціями в Європі (особливо якщо брати до уваги громадянський аспект цих революцій), але такі аналогії здатні радше затінити відмінність історичних ситуацій. Джерело помаранчевої революції хоч і містить економічний складник (бідність переважної частини народу і величезне та нечесно здобуте багатство купки олігархів), але основний її мотив - морально-правовий. Хочу завершити цю свою характеристику помаранчевої революції твердженням про те, що вона тільки розпочалася. Та навіть без огляду на її продовження нещодавні масові протести уже є важливим здобутком: вони великою мірою змінили ментальність народу. І все ж повною мірою ці масові протести можна буде назвати революцією лише в тому разі, якщо вони матимуть прогресивне продовження - масштабні якісні перетворення українського суспільно-політичного життя. Це залежить від усіх нас. Йдеться про подальший розвиток подій. Найважливіша загроза, яка очікує на будь-яку революцію, -- це опір сил, які не поділяють мети руху і яким вдається мінімізувати або й звести нанівець його результати. Зокрема перехопивши гасла масових протестів. Тому активність громадянського руху має бути спрямована проти "прихватизації" нашої революції цими силами. Звідси висновок: не заколисувати себе поки що досить скромними здобутками, критично оцінювати реальні результати, а за цього рухатися наполегливо, крок за кроком, до здійснення тих сподівань на серйозні зміни в суспільно-політичному житті, які і були справжнім рушієм помаранчевої революції. Свобода, правда, справедливість! В єдності - наша сила!

Loading...

 
 

Цікаве