WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст. - Курсова робота

Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст. - Курсова робота

У 1635 р. Річ Посполита для контролю за козаками побудувала на Дніпрі, на північ від Січі, фортецю Кодак. Та за кілька місяців до завершення будівництва загін козаків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнував фортецю і знищив її гарнізон. І. Сулима довгий час гетьманував, брав участь у багатьох походах, але жодного разу не був поранений. Він навіть отримав від Папи Римського золоту медаль за те, що захопив турецьку галеру, взяв у полон 300 турків, яких подарував Папі. Але незважаючи на це польська шляхта добилася його страти.

У 1637 р. почалося нове повстання, яке очолив запорозький гетьман Павло Бут (Павлюк). До нього приєдналися великі групи селян. Проте у грудні 1637 р. під Кумейками поблизу Чигирина 15-тисячна польська армія завдала їм рішучого удару. Павлюка схопили і стратили у Варшаві. Микола Потоцький вогнем і мечем пройшов Київщиною, Переяславщиною і скрізь залишив гарнізони. Втім, ця поразка 10-ти-сячної армії повстанців не стала завершенням повстання. У 1638 р. повстання на Лівобережній Україні очолили запорозький гетьман Яків Острянин, полковники Карпо Скидан і Дмитро Гуня. Вони організували 20-тисячне військо і в битві під Голтвою завдали поразки шляхетській армії. Але в битві під Жовнином козаків оточили, і вони два місяці продовжували боротьбу з урядовими військами. Одна частина війська на чолі з Острянином прорвалася з оточення і відступила на Слобожанщину, а інша на чолі з Гунею прорвалася на територію російської держави.

Після цих повстань, прагнучи помститися козакам, Польща скоротила реєстр до 6 тис. і позбавила навіть реєстрових козаків права на самоврядування. Скасовувалася посада гетьмана, а замість нього вводилася посада польського старости, яку затверджував король. Козацькі полковники і осавули мали тепер обиратися з шляхти. Обмежувалася й територія козаків. А тих, хто втікав із Січі без дозволу, страчували. Тисячі козаків, яких не внесли до реєстру, оголошувались кріпаками. Проте всі ці заходи не тільки не втихомирили козаків, а навпаки, спричинили нове повстання.

Наступне десятиріччя (1639-1648 рр.), назване польськими істориками "золотим спокоєм", було періодом особливо жорстокого і соціального, і національного гноблення.

Отже, за 45-річний період в Україні відбулося п'ять великих селянсько-козацьких повстань, але всі вони закінчилися поразкою. Серед причин поразок можна назвати стихійність, неорганізованість повстань, суперечності між реєстровими і нереєстровими козаками, відсутність єдиного командування, погане озброєння, локальність виступів, місницькі інтереси. Та незважаючи на це у процесі народно-визвольної боротьби проти соціального та національного гноблення в Україні вдосконалилися військова майстерність населення, тактика боротьби, збільшився військовий досвід, зміцнилися зв'язки козаків із селянами. Десятирічний "золотий спокій" тільки до певного часу відсунув конфлікт, що давно вже визрів.

2.2 Феодально-кріпосницьке гноблення

Посилення в Україні в першій половині XVII ст. польсько-шляхетського гноблення викликало невдоволення селян, жителів міст та інших верств населення. Напередодні визвольної війни велика частина території України була під владою Речі Посполитої і поділялася на Київське, Брацлавське, Подільське, Волинське, Чернігівське та Руське (з центром у Львові) воєводства. Характерним для цієї пори було зростання великого феодального і монастирського землеволодіння. Особливо великі маєтки мали польські та спольщені українські магнати. Так, А. Конєцпольський мав 18,5 тис. дворів, Вишневецький — 7 тис. дворів, Любомирський — 5 тис. дворів, католицькі монастирі та костели — 50 маєтків.

Вимоги шляхти до селян підвищувались, посилювалось їхнє гноблення. На той час існувало три основні види ренти: продовольча, грошова та відробіткова. Крім того, селяни повинні були платити за будинки і худобу. Панщина на основній території України досягала трьох-чотирьох днів на тиждень, а в окремих районах (західних) навіть більше. Усе це підштовхувало селян продовжувати тікати на Січ, вони відмовлялися виконувати обов'язки, спалювали будинки поміщиків, знищували їхні посіви.

Ще тяжчим було становище селян, які жили в маєтках, що їх феодали здавали в оренду. Орендарями часто ставали євреї, які не мали права володіти землею. Так, у 1616 р. понад половину українських земель, що належали Польщі, орендували єврейські підприємці. Прагнучи швидше і з прибутком повернути за короткий час вкладені гроші, вони змушували працювати селян по 6-7 днів на тиждень, карали їх, саджали за найменші провинності до в'язниці. Крім того, орендарям надавалася можливість тимчасової монополії на виробництво і продаж горілки й тютюну, а потім вони встановлювали найвищі ціни на ці товари. Це не сприяло популярності євреїв-орендарів серед українського населення. Так, англійський історик Норман Дейвіс писав про жорстоку експлуатацію селян шляхетсько-єврейським союзом.

Тяжким було також становище міських жителів. У Київському та Брацлавському воєводствах проживала майже половина всього населення, що було втричі більше, ніж будь-де в Речі Посполитій. Хоча багато поселень мали статус міста, а окремі навіть Магдебурзьке право, переважно це були форти, побудовані для захисту населення від татар. Багато жителів міст займалися сільським господарством. Вони виконували також різні повинності: укріплювали замки, вартували в лісах, платили данину за пасіки тощо. Іншими словами, багато в чому залежали від магнатів, на території яких були їхні міста.

Феодально-кріпосницьке гноблення доповнювалося національним гнітом. Наприклад, у Львові українцям дозволялося жити лише в одному місці, на руській вулиці. Вони не брали участі в управлінні містом, не мали права на вільну торгівлю. Переслідування зазнавали українська мова і культура. Водночас тривала експансія католицької церкви. Усе це спричинилося до визвольної війни українського наро-ду. Очолив її Богдан Хмельницький. Народився він у 1595 р. у сім'ї українського шляхтича, вчився в Колегії єзуїтів, дістав добру освіту, знав латинську, українську, російську, польську, турецьку, татарську та французьку мови. У 1620 р. в битві з турками під селом Цецорою загинув його батько, а Богдан потрапив у полон. Через два роки його викупили, він повернувся до свого хутора Суботова, почав служити в реєстровому війську. Брав участь у багатьох сухопутних і морських походах козаків проти Османської імперії, Кримського ханства, у російсько-польській війні 1632-1634 рр. У 1638 р. дістав посаду писаря Війська Запорозького, а в 50 років став сотником Чигиринського козацького полку. У 1646 р., коли Б. Хмельницького не було в Суботові, польський шляхтич Д. Чаплинський захопив його маєток, убив молодшого сина і вкрав жінку, на якій овдовілий Б. Хмельницький збирався оженитися. Коли численні звертання і скарги до суду Б. Хмельницькому не допомогли, він вирішив помститися сам. Звільнившись від варти, він у грудні 1647 р. разом зі старшим сином Тимофієм втікає до Запоріжжя. За короткий час він зумів дістати підтримку запорожців, захопити човни з продуктами, зброєю і обмундируванням, які прибули для Корсунського реєстрового полку, прогнати з Січі польську заставу. У січні 1648 р. його обирають гетьманом. Невдовзі Б. Хмельницький звертається з універсалами до українського народу із закликом піднятися на боротьбу проти польської шляхти. Б. Хмельницький висунув до Польщі дві вимоги: визнати самоврядування козацтва й вивести польські війська з України. Проте Річ Посполита визнала їх неможливими і образливими. До Запоріжжя прибули посланці великого коронного гетьмана з пропозицією до Б. Хмельницького добровільно піти з Січі, але той відмовився. Тоді М. Потоцький звернувся з універсалом до повстанців із закликом "видати Б. Хмельницького і розійтися". Незважаючи на погрози, з усієї України до Січі йшли нові й нові повстанці.

Бажаючи збільшити свої сили, Б. Хмельницький розсилає своїх людей до реєстрових козаків, а сам разом із сином Тимофієм і близькими соратниками їде до Криму для переговорів з урядом Бахчисарая про участь у військових діях проти Польщі. Становище, в якому перебував хан, сприяло укладенню договору. По-перше, хана до цього спонукали його ж мулли, які не бачили іншого виходу поліпшити життя татар, крім ведення війни з Річчю Посполитою. По-друге, Б. Хмельницький залишав у заставу свого сина, і це давало їм якісь гарантії на поживу. Згідно з Бахчисарайським договором Іслам Гірей давав чотиритисячне військо татар на чолі з перекопським мурзою Тугай-беєм.

Loading...

 
 

Цікаве