WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст. - Курсова робота

Козацько-селянські повстання кінця ХVІ - першої половини ХVІІ ст. - Курсова робота

Проте восени 1595 р. Молдавський похід закінчився, і тритисячне польсько-шляхетське військо вирушило в Україну. Литовські магнати об'єдналися для боротьби проти повстанців під керівництвом литовського гетьмана X. Радзивілла. Білоруська шляхта зібралася в Мінську під керівництвом воєводи Миколи Буйвіда. У грудні 1595 р. п'ятитисячний загін Буйвіда підійшов до Могильова, де перебувало 1,5 тис. козаків і селян на чолі з Наливайком. Відбулася битва, і хоча Буйвід відступив, Наливайко поспішив з'єднатися з другою частиною війська. При переході на р. Сині Води поблизу села Прилуки відбулася битва з військами Жолкевського, в якій перемогли козаки.

Навесні 1596 р. війська Наливайка, Лободи і Шаули об'єдналися неподалік від Білої Церкви. Кількість їх становила 4 тис. До Білої Церкви наближалося і польсько-шляхетське військо. В урочищі Гострий Камінь відбулася битва. Козаки зазнали великих втрат, Шаулі ядром відірвало руку, був поранений і Наливайко, але й польські війська змушені були відійти. Наливайко відступив через Трипілля до Києва, а потім до Переяслава. На початку травня там зосередилося 10 тис. біженців і серед них — 3 тис. козаків. Зібралася рада. Одні пропонували битися з Жолкевським. Частина старшини пропонувала просити в нього помилування. Проте більшість козаків ухвалили рішення перейти на територію Російської держави. Згідно із цим рішенням війська почали рухатися до Лубен. Коли до російського кордону залишалося 400 верст, а до Лубен — 3 версти, козаків наздогнали війська Жолкевського. Козаки розбили табір, укріпили його зброєю. Та в них було 3 тис. погано озброєних бійців, а у Жолкевського — 5 тис. Крім того, до нього приєдналися литовські частини князя Огінського. Два тижні тривала оборона табору. Лобода розпочав таємні переговори з поляками, але його викрили і стратили. Однак невдовзі група старшин, котрі підтримували Лободу, по-зрадницькому схопила Наливайка і Шаулу і видала їх ворогам. Захопивши табір, поляки влаштували жорстоку розправу. Тільки невеликій частині козаків на чолі з підполковником Кремінським вдалося прорватися на Січ. Наливайка після десяти місяців допитів четвертували у Варшаві. М. Бєльський писав про нього: "Був він людиною прекрасної зовнішності і неабияких здібностей, до того ж знаменитий артилерист". Ім'я Наливайка стало символом мужності й сміливості. Народного героя України прославили поет-декабрист К. Рилєєв у поемі "Наливайко" і Т. Шевченко в поемах "Тарасова ніч" і "Гайдамаки". Після придушення повстання Наливайка в Україні посилилося феодально-кріпосницьке гноблення. Жолкевський, Вишневецькі, Потоцькі, Калиновські одержали тут нові земельні володіння. Розпочався період кріпосницько-шляхетської реакції.

На початку XVI ст. Річ Посполита майже постійно перебувала у стані воєн із сусідами і їй знову довелося звертатися до козаків по військову допомогу. Так, у 1601 р. двотисячний загін українців брав участь у складній для Польщі Лівонській кампанії, а в 1605 і 1609 р. запорожці брали участь у польській інтервенції в Москву. Проте водночас шляхта не хотіла розширювати автономію чи збільшувати реєстр козаків.

1.2 Козацько-селянські повстання 20-х рр. ХVІІ ст

У 1616 р. гетьманом Запорозької Січі було обрано Петра Сагайдачного. Він, незаможний шляхтич з міста Самбора, що на Галичині, вчився в Острозькій академії, після чого пішов у Січ, брав участь у кількох походах, найвідоміший з яких — похід на Кафу в 1616 р. Він вважав, що козаки ще поступаються силою Речі Посполитій, і тому основою його політики стало примирення з Польщею. П. Сагайдачний очолював великі загони козаків, які допомагали полякам у нескінченних війнах з Москвою і Оттоманською імперією. У 1619 р. він погодився скоротити реєстр до 3 тис, закріпив несанкціоновані морські походи і визнав право короля затверджувати козацьких старшин. Важлива заслуга П. Сагайдачного полягає в тому, що він об'єднав військову силу козаків з політично слабкою церковною і культурною верхівкою України. У 1620 р. П. Сагайдачний разом з усім Запорозьким Кошем вступив до Київського братства, тобто запорожці стали підтримкою й захисниками релігії та культури України. Того ж року він разом з православними священиками запросив до Києва єрусалимського патріарха Феофана для освячення нових православних ієрархів. Поляки погрожували схопити патріарха Феофана як шпигуна, тому П. Сагайдачний разом з трьома тисячами козаків супроводжував його до турецького кордону. Відносини між Польщею і козаками ставали дедалі напруженішими. Проте загроза турецької агресії після поразки шляхетського війська на Цецорських полях у 1620 р. змусила короля знову звернутися до українського гетьмана по допомогу. Участь козаків у боях проти військ султана Османа II забезпечила успішне завершення в 1621 р. Хотинської війни. Смертельно пораненого в одній із битв П. Сагайдачного відвезли до Києва. У 1622 р. П. Сагайдачний помер.

ІІ Розділ. НАРОДНІ ВИСТУПИ 30-Х РОКІВ ХVІІ СТ.

ПРИЧИНИ ЇХ ПОРАЗОК.

2.1 Виступи 30-х рр. ХVІІ ст. Причини поразок

Після смерті П. Сагайдачного конфлікти знову стали основою польсько-українських відносин. Наступниками П. Сагайдачного були Оліфер Голуб і Михайло Дорошенко. У цю пору до України повернулося 40-тисячне козацьке військо, яке брало участь у битві під Хотином. Ніхто з козаків не хотів знову ставати кріпаком, серед них зростало невдоволення. Щоб утихомирити непокірних, у 1625 р. в Україну було направлено восьмитисячне військо Конєцпольського, якого польський уряд призначив гетьманом. Назустріч йому із Запорозької Січі виступило шеститисячне військо на чолі з Марком Жмайлом. Після кількох невдалих боїв з поляками запорожці знов обрали гетьманом Дорошенка і пішли на переговори, унаслідок яких реєстр було збільшено до 6 тис, але більшість рядових козаків мали повернутися до своїх панів. М. Дорошенко поділив реєстрових козаків на п'ять полків і місцем їх перебування визначив Київ, Канів, Корсунь, Білу Церкву, Переяслав і Черкаси. Загальне управління здійснював гетьман зі своєю канцелярією. Його обирали козаки, а затверджував король. На відміну від реєстрових козаків Запорозька Січ хоча формально й підпорядковувалася гетьману, але фактично зберігала автономію.

У 1629 р. гетьманом було обрано Григорія Чорного, з пропольською орієнтацією. Проте його намагання догодити шляхті викликало ненависть у козаків. У 1630 р. вони викрали його, відвезли на Січ, учинили суд і стратили.

Новим гетьманом було обрано Тараса Федоровича (Трясила), який організував і повів проти шляхти велике військо. Польське військо знов очолив Конєцпольський. Після кількох битв у Переяславі було підписано угоду, згідно з якою реєстр збільшився до 8 тис, усім козакам, які брали участь у повстанні, було оголошено амністію.

Loading...

 
 

Цікаве