WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка - Курсова робота

Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка - Курсова робота

Й собі покинула село.

Кінцівка першої частини поеми написана більш-менш вправно, хоч погане знання мови "русифікованим автором" (М. Марковський) дуже вже впадає в око.

У другій частині "Повії" Софія, яка напівзмерзлою знову прибилася в село, сповідається перед престарілим Миколою. Її точить "тяжкая болість". Пани, остерігаючись лихої слави, віддали Софіїну дитину в "воспитательний" будинок, а саму її прогнали на вулицю, звідки якась жидівка відвела Софію в дім розпусти... Софія, проклинаючи панів, плаче над загубленою долею.

Винниченко ризикував бути зарахованим до числа Шевченкових епігонів. І річ не тільки у повторенні відомого мотиву зневаженого паничем дівочого кохання. Річ ще й у не вельми вмілому використанні ритміки, стилістичних конструкцій, строфіки автора "Катерини".

Утім, учнівство Винниченка в поемі "Повія" помітне не лише з його наслідування Шевченка. Великою є залежність і від інших літературних зразків ("Бурлачка" І. Нечуя-Левицького, "Повія" Панаса Мирного). Очевидно, це відчував і сам автор, оскільки його перші твори засвідчують цікаву суперечність: значна залежність від української літературної традиції супроводжується просто-таки відчайдушним намаганням позбутися цієї залежності, бажанням полеміки з традицією. Оповідання "Народний діяч" та "Сила і краса" досить характерні з цього погляду.

Можна припустити, що назва першого з них – патетична й піднесена. Насправді ж...

Винниченко використав поширену в українській літературі кінця ХІХ ст. сюжетну схему: панич, який під'їздить на вакації до батьків, зав'язує роман із дівчиною простого роду. У Михайла Старицького (драма "Не судилось") усе завершується ситуацією, схожою на ту, в якій опинилася Шевченкова Катерина. Мотив спокушеної дівчини у Старицького домінує. Проте Винниченко, з усього видно, був знайомий із творами, де в центрі уваги авторів виявлялася постать молодого інтелігента-народника, змальована то в патетичному, то в іронічному ключі.

Від Радюка до Раденка – таким був спектр героїв цього типу, якщо мати на увазі в першому випадку повість І. Нечуя-Левицького "Хмари", а в другому – повість Б. Грінченка "На розпутті". І. Нечуй-Левицький ставиться до "націонала" Радюка з двоїстим почуттям: цей герой дорогий йому своїм українофільством і готовністю кинути виклик оточенню, але слів, декларацій у нього значно більше, ніж учинків; в самих же вчинках є щось наївне, бутафорське, поверхове. Нічого не виходить і з прекрасних намірів Гордія Раденка: Грінченко показав драму інтелігентських ілюзій, які, зіштовхнувшись із реальним життям, розвіюються, як дим...

Винниченко, пишучи свого "Народного діяча" через тридцять років після "Хмар" і через десять – після повісті "На розпутті", мав можливість пересвідчитися, що народницький ідеалізм раз по раз поставав у глузливому вигляді. Його Вася (він же – Василь Семенович Головатий), недовчений студент, який, навчаючись у Київському університеті (звідки його вигнали за участь у "безпорядках"), нахапався народницьких, з українофільською "начинкою", ідей, зовсім не викликає, – як Радюк чи Раденко, – якихось складних почуттів. Винниченко з самого початку вдається до іронії. З передісторії появи Васі в селі відомо, що в університетські "бунтарі" він попав цілком випадково; що цілий рік Вася не ходив на лекції, оскільки "тільки знав, що їздив з шансонетками, бенкетував цілими тижнями, кидав грішми і всіма своїми силами по всяких притонах".

Вася головатий постає досить кумедним, коли він, вбравшись у сорочку з грубого полотна, кучерські шаровари й чоботи, звільняє управителя й починає господарювати сам. Нічого доброго з того, звісно, не виходить. Книжечки, які молодий хазяїн роздає селянам з наміром просвітити темних, ті пускають на куриво... Проте наш герой все ще стає в позу, заходить у патетику ("Я кинув те життя і починаю нове"), хоча що далі, то очевиднішою стає правота слів його матері: "Я ж бачу, що ці ідеї недовговічні в тобі".

Матір Васі Головатого Винниченко малює без будь-якої сентиментальності. Ця провінційна пані в його оповіданні постає як виділення неробства й розпусти. Її розваги з лакеями й управителем, холодно-цінічний тон у розмові з сином, недочитаний томик Поль де Кока, – ось тло, яке підсилює враження маскараду, мимовольі влаштованого Васею.

Але є ще Галя, найцікавіший персонаж оповідання. Вродлива й розумна сільська дівчина, вона врешті-решт подається в місто, де стає шансонеткою. Винниченко, як бачимо, не полишив теми своєї юнацької поеми, тільки цього разу вирішив її в зовсім іншому ключі. Якщо Софія з "Повії" – це спокушена й кинута паничем дівчина, то Галя сама обирає свою долю, свідомо продаючи красу. Вона, кажучи словами Лесі Українки, "знає, що краса – сила, і їй жаль витратити цю силу "даром" серед людей".

Закохана у Васю, Галя водочас розуміє, що любов її приречена. Драма Галиного кохання, щоправда, була б у творі серйознішою, якби героєм її серця був не такий опередковий персонаж, як Вася. "Ви такі гарні, чистенькі... потім, ви якісь чудні собі", – каже Галя Васі, який нудно проповідує їй платонічну любов, ніяк не наважуючись одружитися на дівчині. "Чудний" Вася, видно, вже тим привабив дівчину, що він не схожий на грубуватих парубків, а в ній живе якийсь потяг до іншого життя, не того, якім живуть її сільські ровесниці. Вона чудово розуміє, що несмілива Васина пропозиція вийти за нього заміж – це чергова "химера"... Саме з цього комплексу чинників і випливає рішення Галі податися в місто, де вона, зрештою, й продає свою красу.

Оповідання завершується епілогом: Вася, тепер уже офіцер, випадково зустрічається з Галею, міською повією. Ця сцена написана Володимиром Винниченком з точним дотриманням усіх нюансів психологічної ситуації. Вася і Галя – це вже в чомусь інші, ніж ми бачили досі, люди. Кожен з них знайшов свою "нішу" і, здається, цілком задоволений тим, хоч у такому "щасливому" фіналі є своя гіркота.

Поширена сюжетна схема під пером Винниченка, отже, набула деяких нетрадиційних рис. Цілком можливо, що в наміри автора входило навіть пародіювання зужитих шаблонів народницької прози. Інакше як пояснити те, що центральний персонаж твору є, власне, карикатурою на "народного діяча"? Причому, настільки очевидною, що Леся Українка навіть вважала оповідання зіпсованим саме цією центральною постаттю. І, водночас, на її погляд, в "Народному діячеві" було намічено чимало такого, що пізніше Винниченко "розвине з більшою вдумливістю і технікою в наступних оповіданнях".

У "Народному діячеві" Васі Головатому бачимо невідповідність між оболонкою і суттю, що робить його кумедним в очах оточення. Пізніше ж (у п'єсах і романах 1906-1916 років) Винниченка-художника цікавитимуть й інші, більш моторошні "невідповідальності", – та "дисгармонія" між гаслами і практикою, метою і засобами, з якої виростала "бісівщина" у революційному русі...

Але ще більшою мірою слова Лесі Українки стосуються Галі, в образі якої проглядає типаж деяких героїнь письменника з наступних його творів. Саме через цей образ Винниченко увіходитиме в дуже специфічний світ людей, моральні уявлення яких не збігаються із загальноприйнятими.

Бунтуючи проти народницької традиції в літературі, намагаючись відштовхнутись від літературних зразків, вироблених, скажімо, І. Нечуєм-Левицьким, Винниченко брав собі у "спільники"... Максима Горького. Недарма ж після "Сили і краси" про нього заговорили як про "українського Горького"! Передусім, через те, що, як і автора "Челкаша" та "Мальви", його притягували до себе "випадки суспільності" (І. Франко), – тобто, химерний світ усяких босяків, злодіїв, повій.

Літературна молодість Винниченка збіглася зі стрімким злетом популярності Горького, який на час появи в "Киевской старине" Винниченкової "Сили і краси" був уже автором "Очерков и рассказов" у двох томах, повісті "Фома Гордеев"; до світу його героїв ("колишніх людей") була прикута увага провідних критиків. Переклади оповідань Горького (наприклад, "Двадцять шість і одна") друкували й українські часописи. Загалом читацька аудиторія цього письменника була величезною.

Як ми вже знаємо, влітку 1899 р. 19-річний єлісаветградець Володимир Винниченко на кілька місяців став степовим пілігримом, та й пізніше таких мандрів "по Україні" (як у Горького – "по Русі") в нього буде чимало. Причому, були вони для нього часткою творчого процесу, оскільки давали матеріал для тієї художньої панорами "низового" життя України, яка поставала зі сторінок його численних оповідань перших років ХХ століття.

"Відпадки суспільності", "кримінальний елемент" під пером Винниченка поставали не те щоб привабливо... просто молодий прозаїк відмовлявся дивитися на своїх героїв очима моралізатора. Спробуйте глянути на горківську Мальву очима якої-небудь "тургеневской девушки": скільки несимпатичного, дикого, аморального, а головне – чужого собі знайшов би строгий погляд героїнь з романів "Накануне", "Вешние воды", "Первая любовь", "Дым"... Тим часом у Горького Мальва приваблює своєю... гріховною красою.

Loading...

 
 

Цікаве