WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка - Курсова робота

Життя та творчість Володимира Кириловича Винниченка - Курсова робота

Юнак із Єлісаветграда, який ще й письмом українським не оволодів як слід, мав зухвальство пропонувати редакції поважного львівського часопису свою поему: "Прошу редакцію "Літературно-наукового вісника", як буде яка-небудь спроможність, надрукувати мою "Софію". Я вже раз посилав вам, та Господь її знає, де вона ділася, бо ніякого ні від кого одвіту не маю. Гадаю, що на кордоні не пропустили її через те, що написав її гімназист, а гімназистам, відома річ, нічого ні писать, ні друкувать не можна. Коли ж вам вона непридатна, то благаю надрукувать в якому-небудь другому українському часописі; як і се ж не можна, то прошу одіслать її в Цюріх.

Мені ж, благаю, напишіть (в случаї, якщо вона не може бути надрукована), чим вона непридатна. А як надрукуєте, то і об сім сповістіть".

Отже, Винниченко готується вступати до Київського університету. Атестат зрілості він отримав у Златополі 10 червня 1900 р., а студентом став у серпні 1900 р. Таким чином, лист до редакції "Літературно-наукового вісника" Винниченко надсилав, напевне, у проміжутку між цими датами.

Цікаво, однак, чому автор "Софії" просить редакцію переслати його рукопис (у разі, якщо поему не надрукують) не назад, у Знам'янку, звідки він надсилав свого листа, а... в Цюріх? Річ у тім, що в Цюріху жила (навчалася?) якась А. Волик; була вона вочевидь людиною досвідченішою в літературних справах, ніж Винниченко. Схоже навіть – мала якийсь зв'язок з "Літературно-науковим вісником", оскільки свій лист до редакції, датований 4 лютого 1900 р., завершувала обіцянкою прислати невдовзі "стихи, за котрі я писала в прошлім письмі". Сам же її лист – це прохання повідомити, як редакція вирішила розпорядитися поемою "Софія".

До "Літературно-наукового вісника" Винниченко надсилав і якесь із своїх ранніх оповідань, теж із проханням "помістить у себе". Тільки вже не із Знам'янки: лист до редакції, датований 29 березня 1901 р., свідчить, що мешкав він тоді (вже студент університету!) в Києві за адресою: вул. Жилянська, 132, кв. 5.

Можна, отже, зробити кілька висновків щодо обставин, за яких починався Винниченко-письменник:

Перші літературні спроби В. Винниченка припадають на час ще до його навчання в Єлісаветградській гімназії (не пізніше 1899 р.). В ту пору було, зокрема, написано поему "Софія" ("Повія").

Упродовж 1899 – 1900 рр. Винниченко намагається зав'язати творчі контакти з редакцією львівського журналу "Літературно-науковий вісник". У цьому йому сприяє якась А. Волик, студентка з України, яка навчалася в Швейцарії (Цюріх).

Частину літа 1900 р., після отримання атестату зрілості в Златопільській гімназії, майбутній письменник провів у Знам'янці, наймаючи помешкання в "г-на Аппановича", де й готувався до вступу в університет і водночас писав.

Оповідання "Сила і краса" Винниченко написав не 1900 р. в Златополі (як стверджував Ю. Тищенко), а пізніше, вже в Києві. 1900 р. він міг запропонувати "Літературно-науковому віснику" поки що лише свою юнацьку поему.

Потрібно було ще цілих два роки, щоб його перо стало вправнішим. Дещо із своїх писань студент Винниченко пропонував редакції "Киевской старины". Володимир Науменко, тодішній редактор журналу, запам'ятав, що якесь із принесених Винниченком оповідань він відхилив, оскільки було воно "очень жиденькое". Написане було те оповідання російською мовою.

І все ж дебютував Володимир Винниченко саме на сторінках редакції "Киевской старины". Редакція часопису містилася на вулиці Маріїно-Благовіщенській (тепер – вул. Саксаганського); там же, в будинку під номером 91, мешкав відомий меценат і громадський діяч Євген Чикаленко, на "понеділках" і "суботах" якого бував Винниченко. Євген Чикаленко став його "хрещеним батьком": оповідання "Сила і краса" було надруковане в "Киевской старине" саме за наполяганням Чикаленка ("по моєму напосіданню", – як писав він згодом у "Спогадах").

Два київські роки, які минули з часу вступу Володимира Винниченка на правничний факультет університету (серпень 1900 р.), і аж до появи в "Киевской старине" оповідання "Сила і краса" (осінь 1902 р.), були надзвичайно бурхливими в його житті. Вступивши до університету, Володимир Винниченко попав у вир подій, якими жив Київ. Студенство бунтувало проти політики уряду, брало участь у робітничих демонстраціях. 1901 р. 183 студенти Київського університету були виключені і віддані в солдати. Зіткнення молоді з владою, однак, не вщухли, тим паче, що студентський рух почав набувати рис організованості.

Загалом на зламі століть український національно-культурницький рух різко політизується. Молодь уже не задовольняється етнографізмом і суто просвітницькою роботою. Виникають українські політичні партії, які висувають демократичні гасла, заносять до програм ідею автономії України. Політичну моду визначає соціалістична ідея. В українських партіях вона поєднується з національно-політичними визвольними прагненнями. Ключовою постаттю в революційних процессах початку нового століття стає студент. Історик І. Лисяк-Рудинський з цього приводу дотепно зауважив: "На політичну сцену виходить тип революційного юнака з "Комуністичним маніфестом" в одній кишені й з "Кобзарем" у другій". Ці слова наче про Винниченка сказані.

Найдивовижніше, що в 1902-1907 рр., віддаючись революційній роботі, провівши понад три роки в Лук'янівці, він чимало встиг зробити як літератор (а в 1905 р., між іншим, домігся ще й права скласти державні іспити в Київському університеті, успішно витримавши їх). У 1902 р. Винниченко надрукував два оповідання, у 1903-му – шість, у 1904-му – два, 1905-му – два, 1906-му – шість, 1907-му – сім.

Деякі з них вийшли окремими книжечками ("Боротьба", "Суд", "Салдатики!", "Роботи!" – 1903 р.). Тоді ж у Львові було видано і першу прозову збірку молодого письменника – "Повісти й оповідання". До її складу увійшло п'ять творів – "Боротьба", "Антрепренер Гаркун-Задунайський", "Біля машини", "Сила і краса" та "Суд".

А в 1906 р. київське видавництво "Вік" випустило ще одну збірку "вибраного" Винниченка під назвою "Краса і сила". Саме на цю книжку відгукнувся Іван Франко, присвятивши їй статтю "Новини нашої літератури", яка починалася радісно-здивованим вигуком: "І відкіля ти такий узявся?" – так і хочеться запитати д. Винниченка, читаючи його новели, яких в оцій книжці зібрано сім. Серед млявої, тонко-артистичної та малосилої або ординарно шаблонової та безталанної генерації сучасних українських письменників раптом виринуло щось таке дуже, рішуче, мускулисте і повне темпераменту, щось таке, що не лізе в кишеню за словом, а сипле його потоками, що не сіє крізь сито, а валить валом, як саме життя, в суміш, українське, московське, калічене й чисте, як срібло, що не знає меж своїй обсервації і границь своїй пластичній творчості, і відкіля ти взявся у нас такий? – хочеться по кожнім оповіданню запитати д. Винниченка".

Утім, це був не перший відгук Франка на творчість прозаїка-дебютанта. У своїх літературних оглядах він і раніше прихильно оцінював його оповідання, відзначаючи "незвичайно багатосторонній, дужий талант та знання життя" і порівнюючи молодого Винниченка з Панасом Мирним.

Десь наприкінці 1905 р. велику статтю про прозу Винниченка написала Леся Українка (щоправда, бурхливі події не дали змоги завершити і надрукувати її). Морально і матеріально підтримував свого "хрещеника" Євген Чикаленко...

Таким чином, дебют молодого письменника мав добрий резонанс. Гостру полеміку з Винниченком критика поведе трохи згодом, після появи його п'єси "Шаблі життя" (1907 р.), з якої, власне, починався "новий" Винниченко...

На позвах з традицією: анатомія бунту ("Повія", "Народний діяч", "Сила і краса").

Період літературного учнівства молодого письменника, треба думати, минув досить швидко. Між його юнацькою поемою "Софія" ("Повія") та оповіданням "Сила і краса" (пізніша назва – "Краса і сила") чималенька якісна дистанція. І якщо "Софія" писалася орієнтовно в 1899 р., а "Сила і краса" – на початку 1902-го, то можна тільки подивуватися зі стрімкого творчого зростання Винниченка.

У "Повії" він намагався продовжити добре-роздроблену попередниками тему "української трагедії" – нещасливої любові дівчини з бідного роду до панича (назвав же Теодор Драйзер "американською трагедією" історію загибелі двох молодих людей!). Сюжет поеми цілком традиційний. Наймичка Софія полюбила багатого. Простодушна й щира, вона засліплена своїм почуттям, тому гіркі застереження сільського парубка Миколи, який кохає її, хоч і породжують сумніви в дівочій душі, проте голос серця виявляється дужчим за голос розуму. Прийшла осінь, пани покинули село, а з ними подалася й Софія.

Настала осінь. Чорні хмари,

Мов поле чистеє отари,

Застлали небо. Почорнів

Зелений гай; із-за долини

Мороз повіяв, і будинок,

Панами кинутий, пустів.

А що ж Софія? За панами,

Вмиваясь гіркими сльозами,

Loading...

 
 

Цікаве