WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Іван Виговський та його державотворча програма - Курсова робота

Іван Виговський та його державотворча програма - Курсова робота

Розуміючи, що зіткнення з Москвою неминуче, гетьман почав переговори з Польщею про укладання союзного договору. 6 вересня 1658 р. у м. Гадячі було підписано трактат, згідно з яким Польща, Україна і Литва мали утворити федерацію рівноправних держав. Велике Князівство Руське повинне було мати свій вищий судовий орган із діловодством українською мовою, власні фінанси, монету, українське військо в 30 тисяч козаків, католицька і православна церква повинні бути рівноправні: "Головна консолідуюча ідея тодішнього українства - соборність, була можлива за умови інкорпорації Запорозької Січі. Спроби залучитись підтримкою січовиків І.Виговським відбились в Гадяцькій угоді. Вона декларувала вагомість інтересів запорізьких козаків. Так, їх звільняли від сплати податків."[ 6 ] Планувалось заснувати 2 університети, колегії, школи, друкарні, була гарантована свобода друку, слова. "Гадяцький договір обмежував самостійність України навіть порівняно з Переяславським, але такого обмеження не було в першому варіанті угоди."[ 6 ]

Отже, Гадяцький договір, по-перше, зводив нанівець державний суверенітет козацької України й істотно змінював її політичний лад, адміністративно – територіальний устрій та судову систему; по-друге, засвідчував відмову від реалізації ідеї соборності України та її незалежності; по-третє, ліквідовував витворену в ході революції модель соціально – економічних відносин і відновлював стару, що неминуче повинно було викликати спалах соціальної боротьби. Внаслідок цього договір виявився великим кроком назад у порівнянні з Переяславсько – Московським договором 1654р. й засвідчив відхід значної частини еліти від української державної ідеї.

Вирядивши посольство до короля, Виговський вирушив проти московського війська. Так розпочалася українсько – російська війна. Її події розвивались для гетьмана не зовсім успішно, і він змушений був припинити похід, повернутися до Чигирина і вступити в переговори з московською стороною. Виговський на початку 1659 р. знову з'являється на Лівобережжі. Рухався через Миргород, Гадяч та Зіньків, який взяв в облогу. Під час походу гетьманське військо вдавалося до жорстоких репресій проти мирного населення, поводило себе як на завойованій ворожій землі.

Вкрай непокоїли Виговського відносини з польським урядом, який прагнув вилучити з Гадяцького договору статті, що передбачали державну автономію України. Гетьман чудово розумів, що політика поступок криє у собі велику загрозу для його влади. Для обговорення цих питань, ймовірно, в в середині березня Виговський скликає старшинську раду, яка розробила "нові пункти" договору. Водночас, підозрюючи польський уряд у нещирості до України, гетьман відправляє посольство до Стамбула домагатися турецької протекції.

Сумніви Виговського були не безпідставними. Правлячі кола Польщі, засліплені імперськими амбіціями, не лише відхилили "нові пункти", а й вилучили з тексту укладеного договору найважливіші для України статті. 22 травня сейм ратифікував Гадяцький тракт у найневигіднішому для козацької України варіанті.

Внаслідок залишення гетьманським військом Лівобережжя на початку квітня 1659 р. сюди вторгається російська армія князя Олексія Трубецького, на бік якої переходять опозиційні сили: "Рано на весні 1659р. майже 150-тис. військо московське під командуванням князів Трубецького, Ромадановського та Пожарського вирушило в Україну. Почався наступ на Конотоп, де стояла сильна українська залога під командуванням Григорія Гуляницького. Козаки хоробро оборонялися 70 днів. Виговський зі своїм військом та допоміжними силами німців, поляків, татар прийшов їм на допомогу і в завзятому бою розбив московські сили."[c.102,5]

Бій під Конотопом Грушевський назвав небувалим погромом: "Знищене ціле військо московське, двое московських воєвод попали в неволю. Трубецькой покинув Конотоп і подався скорше з України."[там же, 5]

Кінець гетьманування Виговського і його смерть. Здавалося, блискуча перемога зміцнить становище гетьмана, але цього не сталося. Більшість старшин, невдоволена відмовою Польщі прийняти "додаткові пункти", не хотіла продовження воєнних дій з Московією й розпочала пошук шляхів до взаємо порозуміння. Гостре невдоволення козаків викликали репресії Виговського: були спалені всі села між Гадячем і Лохвицею, а їх мешканці перевезені на правобережжя. Зростання опозиції в армії і відхід хана до Криму спонукали гетьмана зняти облогу Гадяча й повернутись до Чигирина.

Після цього на Лівобережжі розпочався масовий антигетьманський рух. Повстанці розгромили урядові залоги, вбили Ю. Немирича, С.Сулименка та інших однодумців І. Виговського. Ненависть до нього зумовлювала поширення промосковських настроїв серед населення, і до кінця вересня на вірність царю присягнула більшість лівобережних полковників. Скориставшись сприятливою обстановкою, О. Трубецький переходить у наступ. На початку жовтня він увійшов до Переяслава.

Водночас різко погіршується становище гетьмана на Правобережній Україні, де опозиційні сили зосереджуються навколо Ю. Хмельницького. Щоб урятувати ситуацію, гетьман прибув до табору під Германівкою і 21 вересня скликав Чорну раду. Спроба врятувати ситуацію зазнала повної невдачі. Прибічники Виговського були вбиті. За такого положення відбулось друге обрання на гетьмана Юрія Хмельницького (1659-1663). Спочатку його проголосила на чолі уряду Рада в Германівці (Правобережжя). Це була перемога антипольського напрямку серед козацько-старшинської еліти України, яка в цей час більшістю схилялась до союзу з Москвою і територіально знаходилась в Правобережних полках. Під тиском стягнутих російських військ на чолі з Шерементєвим та Ромодановським і промосковськоналаштованої старшини та духовенства відбулась рада в Переяславлі. Нові статті угоди різко обмежували багато прав українців усіх станів і прошарків, викликаючи гостре обурення громадянства.

Розпочалися переговори, в результаті яких Виговський погодився віддати опозиції булаву, яка перейшла до рук Ю. Хмельницького. Сам Виговський подався до Польщі і в 1664 році був страчений поляками за наказом полковника Тетері.

Так драматично завершилося дворічне гетьманування І. Виговського, що спричинило втягнення українського суспільства у вир громадянської війни та старшинських міжусобиць, а відтак – у трагічний процес руйнування національної держави.

ВИСНОВКИ

Донині немає єдиної оцінки діяльності гетьмана Виговського. У радянській історіографії він показаний зрадником Москви і підлабузником Польщі. Негативно оцінювали його літописці Величко і Самовидець, а також автор "Історії Русів". М. Костомаров і Вовк-Крачевський бачили у Виговському гетьмана тільки старшини, а не всього народу.

А от Грушевський характеризував Виговського так: "Чоловік дуже освідчений, розумний, бувалий, не кепський політик, при тім без сумніву – патріот український..." Подібної думки дотримуються Д. Дорошенко та Б. Крупницький. Дослідник доби Виговського В. Липинський доводить, що Виговський, незважаючи на зроблені ним помилки, залишиться все ж одним із найбільш освідченим, найбільш патріотичним державним мужом України.

Для Держави, яку розбудовував І.Виговський, крім вже задекларованого раніше правонаступництва Київської Русі, яка мала вихід у світ завдяки і Чорному морю, були притаманними традиції суто Козацької держави. Важливими лишаються для історії державотворення спроби претензій на широкі теренові межі серед яких чільне місце відводилось Південній Україні, зокрема Північному Причорномор'ю. Одним з важелів впливу на опонентів, як внутрішніх, так і на міжнародній арені була чорноморська проблема. До спроб її розв'язання залучався й місцевий потенціал, й втягувались країни Сходу і Заходу. Хоча необхідно відмітити, що в зазначений період питання теренових меж України з сусідніми державами було розв'язано у всіх напрямках, крім такого важливого і суперечливого, як південний.

І. Виговський у 1657 і 1664 роках – це, по суті, два різних політики. Пройшовши мученицький у повному розумінні цього слова шлях "блудного сина" до ідеї державної самостійності України, він все ж сприйняв цю ідею розумом і серцем і свідомо поклав в ім'я її реалізації своє життя. Виговський започаткував трагічну галерею гетьманів другої половини XVII – XVIII ст., котрі, попри всі свої прорахунки та помилки, несли в міру своїх сил і можливостей Хрест любові до Вітчизни на Голгофу її незалежності.

Список використаної літератури

1 Історія України в особах: Козаччина ( Авторський колектив: В. Горобець, О. Гурій, В. Мостях та ін.) – К.: Україна, 2002. – 202 с.

2 М. І. Костомаров Галерея портретів: передм. В. О. Замлинського; Біографічні нариси: для середнього та старшого шкільного віку/ Упоряд. і Пер. З рос. Н. М. Ілляш; К.: Веселка, 1993. – 326 с.

3 Історія України: Нове бачення: У 2т./ О. Гурій, Я. Д. Ісаєвич, М. Ф. Котляр та ін.; Під ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 1995 – 350 с.

4. http://www.cossackdom.com/articles/p/podkupko_chernomor.html

5. Історія України: навчальний посібник За редакцією Б. Д. Лановика. – 3-тє вид. випр. – К.: Т-во "Знання", КОО, 2000. – 574 с.

6. Т. Подкупко, Із "Наукових записок. Збірника праць молодих вчених та аспірантів". - К., 2001. - Т. 6. - C. 117-125.

3

Loading...

 
 

Цікаве