WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Християн Раковський - Курсова робота

Християн Раковський - Курсова робота

У квітні 1918 р. Раковський на чолі російської делегації приїхав до Києва. За умовами Брестського миру радянська Росія мала підписати мирну угоду з УНР. Спритно маневруючи між німецькою адміністрацією і своїм партнером на переговорах — урядом гетьмана П. Скоропадського, він зволікав з прийняттям рішень, не беручи на себе жодних зобов'язань. Аж тут вибухнула революція в Німеччині. З її початком Росія анулювала Брестський мир і з допомогою маріонеткового радянського уряду Г. Пятакова відвоювала Україну.

Тим часом місцеві більшовики пересварилися між собою. Щоб посилити партійний контроль над формально незалежною республікою і зміцнити авторитет керівництва, Ленін запропонував на посаду голови уряду радянської України X. Раковського, який за рівнем освіченості, інтелекту й досвідом, безперечно, перевершував лідерів тутешніх більшовиків. До того ж він не мав коренів в Україні й цілковито залежав від підтримки центру. Радянська Москва завжди боялася будь-якого вияву самостійності владних структур у найбільшій національній республіці.

Залежність від центру влаштовувала Раковського, який спирався на політичну підтримку Леніна (вони були знайомі з 1902 р.) і міг розраховувати на допомогу другої за значенням людини в більшовицькому партійному керівництві — Л. Троцького Попри різницю в політичних поглядах, з останнім його пов'язували теплі особисті стосунки. Либонь, не останню роль відіграли вони й у тому, що західноєвропейський соціал-демократ обрав ареною своєї політичної діяльності радянську Росію. Тож у березні 1919 р. Раковського при підтримці Леніна і Троцького обирають членом ЦК РКП(б). Унікальний випадок в історії більшовицької партії: до її керівництва увійшла людина, партійний стаж якої ледве пересягнув за один рік.

Навесні 1919 р. на Дону й Кубані зайнялося головне вогнище громадянської війни. Антикомуністичні сили очолив генерал А. Денікін. Отримавши від країн Антанти і США велику кількість військового спорядження та озброєння, він перейшов у наступ в центральних районах Донбасу. Виснажена дезертирством Червона армія зазнавала тяжких втрат. Після заколоту Н. Григор'єва в безпосередньому тилу радянських військ білогвардійці захопили Харків і Катеринослав. Окрилений успіхом, Денікін віддав наказ про похід на Москву.

До цих поразок першої половини 1919 р. призвели не прорахунки уряду X. Раковського в земельному питанні й навіть не зрада Григор'єва та Махна, як тлумачили раніше., а згубна економічна політика правлячої партії. Більшовики домоглися підтримки з боку селян Жовтневої революції, замінивши власну програму в аграрному питанні есерівським зрівняльним поділом землі. Однак, ухваливши у березні 1919 р. нову програму партії, вони взяли курс на ліквідацію поміщицького землеволодіння в Україні й створення великого землеробства у формі соціалістичних економій (радгоспів) і селянських комун. Тож і дотримувався уряд цієї лінії, що викликало обурення селянських мас і широкий повстанський рух. Як бачимо, крах радянської влади в Україні спричинили не тактичні помилки Раковського та його колег, а стратегічні прорахунки доктринального характеру.

Під тиском денікінців і військ УНР на чолі з С. Петлюрою червоноармійці наприкінці серпня 1919 р. залишили Київ, а незабаром і всю Україну. Х. Раковський виїхав до Москви, де майже півроку очолював політуправління Реввійськради.

Восени 1919 р. білогвардійський наступ на Москву захлинувся. Численні армії Л. Грецького перемололи добірні сили Денікіна, і той чим далі безладніше почав відступати в південному напрямку. В зимові місяці 1919—1920 рр. Україна знову опинилася під контролем більшовиків.

В. Ленін (на відміну від Раковського) зрозумів, що з селянством треба ладнати. У лютому 1920 р. вийшов закон про землю, в основі якого лежав принцип зрівняльного землекористування. Поновилася робота Раднаркому УСРР на чолі з X. Раковським.

У період формування влади в Україні гостро постала проблема впливової партії боротьбистів, яка контролювала численні селянські партизанські загони. Ця партія перейшла на комуністичну платформу, але на відміну від більшовиків виступала проти цілковитої залежності України від Москви.

Ленін порадив Раковському утворити спільний з боротьбистами блок на виборах до рад і, спокусивши їхніх лідерів високими державними посадами, запропонувати вступ в КП(б)У в індивідуальному порядку. Цей хитрий план голова українського радянського уряду успішно реалізував, відвернувши загрозу багатопартійності в політичній структурі України, яка перешкоджала б встановленню диктатури РКП(б). Із тими лідерами конкуруючої партії, котрі не побажали влитися в КП(б)У, Раковський розправився з допомогою чекістів. З початком польсько-радянської війни Москва послала голову ВЧК Ф. Дзержинського в Україну для "зміцнення тилу" (нач. тилу Південно-Західного фронту).

Великим лихом для людей обернувся неврожай у південних районах республіки в 1921 р. Щоб викачати з України якнайбільше хліба, партійний центр замовчував голод де грудня. Збіжжя вилучали навіть у селян південних губерній. Запаси продовольства, заготовлені на Правобережжі й Лівобережжі, вивозили до "червоних столиць" і в Поволжя, а південні райони залишалися без хліба. Співробітників АРА, що надавали масштабну допомогу голодуючій Росії, не пускали в Україну, яка не вважалася голодуючим регіоном.

Раковський намагався протестувати, але домігся лише партійної догани. Коли ж у центрі вирішили зрештою визнати Україну голодуючим регіоном, він оперативно налагодив постачання продовольства з-за кордону. А що згайновано було час в Україні взимку 1921/22 р. загинули від голоду сотні тисяч селян.

Не спромігся він вчинити опір центрові й 1922 р., коли замість того, щоб надати допомогу продовольством розореним господарствам південних губерній, Україні було наказано вивезти за кордон мільйони пудів хліба. Внаслідок цього на півдні голод тривав до літа 1923 р.

Раковський як голова уряду значну увагу приділяв відбудові зруйнованої Промисловості, очолював республіканський штаб подолання зливної кризи. Тримав він у полі зору соціальні проблеми й робив усе, щоб зарадити безробіттю, яке з'явилося внаслідок переведення промисловості на госпрозрахунок.

Важливим напрямом його роботи в Раднаркомі було культурне будівництво. Найпринциповішим питанням він вважав забезпечення розвитку культури в її національних формах. Відкидаючи під час полеміки твердження секретаря ЦК КП(б)У Д. Лебедя, що в Україні розгортається боротьба двох культур — російської-і української — і в цій боротьбі майбутнє — за розвинутішою російською культурою, Раковський заявляв: завдання держави — дати змогу розвиватися тій культурі, яку штучно придушували й обмежували.

Розділ 4. Репресії і смерть Раковського.

Становище Раковського в Україні було міцним, доки в центральному керівництві державної партії хід подій визначали Ленін і Троцький. Коли ж Ленін через хворобу почав відходити від справ, а в політбюро ЦК РКП (б) сформувалася "трійка" в особі Сталіна, Каменева і Зінов'єва, спрямована проти Троцького, Раковський втратив підтримку.

Конфлікт між ним і Сталіним спалахнув 1922 р., коли генсек вирішив ліквідувати незалежний статус національних республік і "втягнути" їх у кордони радянської Росії. Протести Раковського (його підтримав Ленін) зробили своє: Радянський Союз було утворено як федерацію формально рівноправних союзних республік, фактично ж стала відбуватися повзуча "автономізація" України та інших республік. На XII з'їзді РКП (б) у квітні 1923 р. Раковський заявив, що союзне будівництво пішло хибним шляхом, і наполягав, аби відібрали в московських 9/10 наркоматів їхніх прав і передали національним республікам. Однак голову українського уряду на партійному з'їзді майже ніхто не підтримав.

Тоді керівна "трійка" в політбюро ЦК РКП (б) зробила відповідні оргвисновки. Раковського відкликали з України й перевели на дипломатичну роботу, призначивши замість Л. Красіна радянським представником у Лондоні.

В Англії і Франції Х. Раковський працював до осені 1927 р., а повернувшись в СРСР, продовжив безкомпромісну, хоч і безнадійну боротьбу зі Сталіним. У січні 1928 р. його вислали в Астрахань, де він працював на скромній посаді консультанта в окружному плановому управлінні. Потім були інші міста й такі самі скромні посади.

Заарештували Х. Раковського 31 грудня 1936 р. Він проходив у сфабрикованій справі так званого "антирадянського право троцькістського блоку" разом з М. Бухаріним, О. Риковим та іншими керівними діячами державної партії. 65-річного хворого Раковського засудили до 20 років ув'язнення.

11 вересня 1941 р. під час наближення гітлерівців до Орла всіх політв'язнів місцевої тюрми розстріляли. Серед них був і Християн Раковський -- людина унікальної долі.

Список використаної літератури.

  1. "Історія України-Русі" Микола Аркас - Одеса "Маяк" 1994р.

  2. Історія України / Ю.Зайцев.- Львів: Світ, 1996. - 488 с

  3. Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. Т 2.- К: Либідь, 1993. - 608 с.

  4. Субтельний О. Україна: історія. - К: Либідь, 1993. - 720 с.

  5. Історія України/В.Ф.Верстюк та ін.; Під ред. В.А.Смолія.-К.,Альтернатива ,1997-416с.

  6. Кормич Л.І.,Багацький В.В. Історія України від найдавніших часів до ХХІ ст.:навч. посіб..-Х.:ООО"Одіссей", 2001.- 480с.

  7. Турченко Ф. Г. //Новітня історія України. – 10-11 клас. – 1998. – 358 с.

3

Loading...

 
 

Цікаве