WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Християн Раковський - Курсова робота

Християн Раковський - Курсова робота

Зміст.

Зміст. 1

Вступ. 2

Розділ 1. Дитинство і молодість Раковського. 3

Розділ 2. Раковський – соціал-демократ. 4

Розділ 3. Раковський – комуніст. 7

Розділ 4. Репресії і смерть Раковського. 10

Список використаної літератури. 11

Вступ.

Перші монографічні дослідження про життя і діяльність Х. Раковського з'явилися на Заході, в СРСР ця історична постать упродовж десятиріч залишалася невідомою для широкого загалу. Табу на згадування його прізвища в позитивному чи навіть нейтральному контексті державна партія зняла за якихось три роки до кінця свого існування. Після цього в Києві та Харкові вийшли друком присвячені йому книги, що дають уяву про роль цієї людини в історії України, Росії та Європи.

Як же могло статися, що чужоземець посів таке визначне місце в новітній історії нашого народу? Наявні факти дають змогу об'єктивно оцінити позитивне і негативне в його діяльності.

Розділ 1. Дитинство і молодість Раковського.

Щоб зайняти активну позицію в питанні про модернізацію суспільства в країнах Східної Європи, треба було стати революціонером. Кристю Станчев-Раковський став ним у 15-річному віці. До цього зобов'язувала й сімейна традиція.

Народився він 13 серпня 1873 р. в болгарському гірському містечку Котел. Його батько Георгій Станчев розбагатів на торгівлі вовною і купив великий маєток у прочорноморській Добруджі. А що ці землі після 1878 р. відійшли до Румунії, сім'я Станчевих мусила прийняти румунське підданство. Оселилися вони в причорноморському містечку Мангалія.

Кристю поїхав учитися до Варни, але 1887 р. був відчислений з гімназії як ватажок учнівського бунту проти вчителів-чорносотенців. Через рік юнак влаштувався в гімназії містечка Габрово, де організував роботу соціалістичного гуртка. Навесні 1890 р. його виключили й звідти, з останнього класу. Перебирається до Женеви, вступає на медичний факультет університету. Професія лікаря, як Раковський розраховував, мала свої переваги в пропаганді соціалізму.

У Женеві він створив гурток болгарських студентів-соціалістів. Навесні 1891 р. познайомився з Г.Плехановим, швидко став улюбленцем його родини і зав'язав близькі стосунки з членами групи "Визволення праці" П. Аксельродом і В. Засулич. Разом з Р. Люксембург, що жила поряд, керував марксистським гуртком самоосвіти. За провакаційним доносом політичного суперника юнак уперше, хоч і ненадовго, потрапив до в'язниці.

Розділ 2. Раковський – соціал-демократ.

У 1891—1892 рр. Кристю Раковський бере активну участь у створенні Болгарської соціал-демократичної партії, а в серпні 1893-го представляє її на Цюріхському конгресі 2-го Інтернаціоналу. На той час йому виповнилося 20 років.

Восени 1893-го молодий болгарський соціаліст вступає до Берлінського університету. Щоб ближче познайомитися з діяльністю найвпливовішої у Європі соціал-демократичної партії, входить у контакт з В. Лібкнехтом, А. Бебелем, К. Каутським. Однак швидко потрапляє в поле зору берлінської поліції. Раковського заарештовують, а по кількох тижнях висилають з країни. Продовжує навчання в університеті Цюріха, а потім — м. Нансі у Франції, де вчилася дочка московського актора Ліза Рябова, близька до сім'ї Плеханових. Кристю друкується у французьких соціалістичних газетах, налагоджує стосунки з Ж. Гедом, Ж. Жоресом, П. Лафаргом.

Влітку 1896 р. з мандатом від Болгарської соціал-демократичної партії він бере участь в роботі Лондонського конгресу 2-го Інтернаціоналу. Провідні соціал-демократичні діячі Європи вже добре знали 23-річного болгарського революціонера, який виступав за підтримку національно-визвольного руху пригноблених народів Оттоманської імперії.

Повернувшись до Франції, Кристю і Ліза переводяться до університету Монпелье. У липні 1897 р. Раковський здобуває вчений ступінь доктора медицини. Як видно з назви дисертації ("Етіологія злочинності й звиродніння"), вона була присвячена соціальним проблемам медицини. Університет Монпельє видрукував цю працю французькою мовою, а через три роки автор видав її болгарською мовою у Софії. Згодом книга вийшла у Санкт-Петербурзі під редакцією М. Рубакіна в серії "Народная библиотека".

Після завершення освіти Кристю і Ліза поїхали до Румунії, де взяли шлюб, а потім — на короткий час до Росії. Восени 1897 р. Раковський розпочав тривале лекційне турне по Болгарії. За завданням партії він підготував і видав у Варні науково-популярну книгу про східну політику російського уряду — "Росія на Сході". Вона мала важливе значення в боротьбі проти впливових русофільських партій у Болгарії, Румунії та Сербії.

Восени 1898 р. Раковський вступає до румунської армії, щоб не втратити спадкового права на мангалійський маєток. За кілька місяців служби військовим лікарем у Констанці він написав дві книги — про справу Дрейфуса (вийшла болгарською мовою) і — на замовлення Петербурзького товариства "Знання" — солідну науково-популярну монографію про історію Третьої республіки у Франції. Крім того, регулярно виступав з проблемними статтями в центральному органі німецьких соціал-демократів газеті "Форвертс", яку редагував В. Лібкнехт, а також у теоретичному органі болгарських соціал-демократів "Нове время".

Після демобілізації навесні 1899 р. Християн Раковський (ця форма написання імені з'явилася в румунських документах і залишилася з ним до кінця його життя) виїхав до Санкт-Петербурга, де його дружина мала намір зробити сценічну кар'єру, однак, не отримавши дозволу на проживання у межах Російської імперії, вирушив разом з нею до Франції. В Парижі взяв участь у черговому конгресі 2-го Інтернаціоналу, що відбувся у вересні 1900 р., матеріально підтримував організаторів творів видання газети російських соціал-демократів. А потім, давши хабаря, приїхав-таки навесні 1901 р. до Санкт-Петербурга.

У Росії пробув майже рік. Тут під час пологів померла його дружина. Сам-один повернувся до Франції, працював лікарем у містечку Больє. Хотів здобути ще й юридичну освіту, але у зв'язку із батьковою смертю в квітні 1903 р. перебрався до Румунії. Ставши власником маєтку, залишив лікарську практику й на умовляння Д. Благоєва навесні 1904 р. вирушив у велике пропагандистське турне по Болгарії. Його блискучі промови стенографувалися й виходили окремими брошурами.

У серпні 1904 р. в Амстердамі відкрився черговий, шостий конгрес 2-го Інтернаціоналу. X. Раковський мав два мандати — від болгарської і сербської соціал-демократичних партій. І хоч за віком був значно молодшим від таких визначних діячів, як А. Бебель, Е. Бернштейн, А. Бріан, Ж. Гед, Ж. Жорес, К. Каутський, Г. Плеханов, уже вважався ветераном соціалістичного руху. Балканський соціаліст взяв активну участь і в розробці документів конгресу.

Після цього X. Раковський повернувся до Румунії і зайнявся відновленням соціал-демократичної партії, яка розпалася 1899 р. Відтак 1907 р. з мандатом від румунських соціал-демократів їде на Штутгартський конгрес 2-го Інтернаціоналу, обирається членом його постійного інформаційно-дорадчого органу, входить до Міжнародного соціалістичного бюро.

Селянське повстання, що тим часом спалахнуло в Румунії, власті потопили в крові. Розгорнулися репресії проти утвореного 1907 р. Соціалістичного союзу, профспілкових організацій і соціалістичної преси. А що Раковського після Штутгартського конгресу не впустили до Румунії, розпочалися його митарства. Лише через п'ять років виснажливої боротьби домігся він права на своє повернення.

1913 р. в життя Раковського назавжди увійшла Александрина Александреску, яка співробітничала в румунських соціалістичних виданнях під псевдонімом Іляна Праля. Дочка Александрини від першого шлюбу Олена Кодряну виховувалася в сім'ї Раковських, а її син Раду — в батька.

Під час 1-ї світової війни було створено Балканську соціал-демократичну федерацію, секретарем якої став X. Раковський. Не поділяючи крайніх позицій В. Леніна, він усе ж відійшов від ідеї "національного миру" й на цьому грунті розірвав стосунки з духовним батьком Г. Плехановим.

З 1915 р. деякі члени Міжнародного соціалістичного бюро, і насамперед Раковський, не раз намагалися відновити діяльність Інтернаціоналу, який розпався з початком 1-ї світової війни. З цією метою було проведено міжнародну соціалістичну конференцію в Ціммервальді (Швейцарія), більшість делегатів якої становили центристи. Однак ні ця, ні чергова конференція в с. Кінталь поблизу Берна не дали бажаних наслідків. Щоправда, в останній Раковський участі не брав, бо його заарештували румунські власті за антивоєнну діяльність.

Звільнений 1 травня 1917 р. російськими солдатами з тюрми у Яссах, він вирушає в революційний Петроград. Центристські політичні погляди Раковського дедалі радикалізуються. Опинившись після липневих подій у Петрограді під загрозою арешту, він з допомогою більшовиків виїжджає до Швеції.

Розділ 3. Раковський – комуніст.

Не раз меншовики-інтернаціоналісти пробували залучити до своїх лав Х. Раковського — на той час одного з найвпливовіших діячів 2-го Інтернаціоналу, але він не бажав зв'язуватися із жодною з політичних партій у Росії. І лише після жовтневого перевороту в Петрограді зробив остаточний вибір: запропонував свої послуги урядові Леніна. Так, на 44-му році життя поміркований західноєвропейський соціал-демократ став комуністом.

Посланий В. Леніним з дипломатичною місією в Одесу, він підписав у березні 1918 р російсько-румунський договір, за яким протягом двох місяців Бессарабія мала бути звільнена. А проте цей документ внаслідок погіршення воєнно-стратегічного становища після укладення Брестського миру перетворився на клаптик паперу.

Loading...

 
 

Цікаве