WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Микита Хрущев - Курсова робота

Микита Хрущев - Курсова робота

Головне значення Хрущев додавав ідеологічній стороні справи, необхідності до кінця викрити культ особистості, висловити правду про злочини 30-х років і інших періодів. Але сама ця правда була половинчатої, неповної. Із самого початку Хрущев спіткнувся на проблемі особистої відповідальності, оскільки багато хто в партії знали про ту роль, що зіграв він сам у переслідуванні кадрів і на Україні, і в Московській партійній організації. Не сказавши правди про себе, він не зміг сказати правди про інші. Викриваючи на XXII з'їзді КПРС В. Молотова й ін. за побиття кадрів у 30-х роках, Хрущев умовчував про участь А. Микояна, що згодом став його надійним союзником. Говорячи про 30-х роки, Хрущев ретельно обходив період колективізації, оскільки був особисто замішаний у перегинах того часу.

Хрущев прагнув сформувати у всіх членів Президії ЦК загальне відношення до культу Сталіна. За його вказівкою кожний з виступали на XXII з'їзді представників керівництва повинний був визначити своє відношення до цього принципового питання.

У цьому відношенні показові події, що пішли за липневим Пленумом 1957 р. На ньому, як відомо, представники старої, "сталінської гвардії" по засобах так називаного "арифметичної більшості" стали домагатися вигнання Хрущева. У результаті голосування в Президії ЦК КПРС було прийняте рішення про звільнення його з посади Першого секретаря. Це рішення, однак, удалося поламати завдяки зусиллям гарячих прихильників Хрущева. Видатну роль у розгромі сталіністів зіграв маршал Жуків. Під час засідання Президії ЦК КПРС Жуків кинув історичну фразу в обличчя цим людям: "Армія проти цього рішення, і жоден танк не зрушиться з місця без мого наказу". Ця фраза в кінцевому рахунку коштувала йому політичної кар'єри.

4. Економічне питання.

У реальній політиці намітився поворот. І цей поворот необхідно було підкріпити рішеннями економічного характеру. У серпні 1953р. на сесії Верховної Ради СРСР Маленков уперше порушив питання про поворот економіки обличчям до людини, про першочергову увагу держави до добробуту народу через прискорений розвиток сільського господарства і виробництва предметів споживання. "Тепер на базі досягнутих успіхів у розвитку важкої промисловості в нас є всі умови для того, щоб організувати крутий підйом виробництва предметів народного споживання". Передбачалося різко змінити інвестиційну політику, значно збільшити фінансову "підживлення" галузей нематеріального виробництва, орієнтованих на випуск товарів для народу, звернути особливу увагу на сільське господарство, залучити до виробництва товарів народного споживання машинобудівні заводи і підприємства важкої промисловості. Так був узятий курс на соціальну переорієнтацію економіки, що досить швидко став втілюватися в конкретні товари, гроші, житло.

Вибір нового політичного шляху вимагав зміни орієнтирів в економіці. Однак тоді ніхто в політичному керівництві країни не брав під сумнів принципи командно-адміністративної системи. Мова йшла про подолання її крайностей, таких, як майже повна відсутність матеріального стимулювання трудящих, відставання в масовому впровадженні науково-технічних досягнень у виробництво. Як і раніше панувало неприйняття ринку, товарно-грошових відносин, а переваги соціалізму розглядалися як щось раз і назавжди дане, здатне саме по собі забезпечити розвиток і процвітання.

На першому місці серед народногосподарських проблем стояло аграрне виробництво. Хрущев, треба віддати йому належне, по походженню, та й по інтересах, завжди був ближче до нестатків селян, чим хто-небудь з інших вищих політичних керівників. На Пленумі ЦК Хрущев виступив із серією важливих для того часу пропозицій по розвитку сільського господарства. З позицій сьогоднішнього дня вони можуть показатися недостатніми, але тоді вони мали чимале значення. Були збільшені закупівельні ціни на сільгосппродукцію, введене авансування праці колгоспників (до цього розплата з ними вироблялася лише один раз у рік) і т.д.

Хрущев засудив практику існування слабких господарств за рахунок передачі їм засобів сильних, критикував роздутий управлінський апарат, недостатню допомогу міста сільському господарству. Початок трохи заохочуватися розведення селянами птаха, дрібної домашньої худоби. У багатьох господарствах з'явилися корови, що було немислимо для колгоспника ще рік назад.

Висловлені ідеї, прийняті постанови могли дати віддачу лише кілька років спустя. А поправляти зернове господарство було потрібно негайно. Вихід знайшли в освоєнні цілинних і перелогових земель. Це був яскраво виражений екстенсивний варіант розвитку. Придатні землі знаходилися на території Казахстану, Південного Сибіру, у Поволжя, на Уралі, на Північному Кавказу. Серед них найбільш перспективними виглядали Казахстан, Урал і Сибір. Сама ідея освоєння цих земель була не новою. Думки про можливість їхнього використання висловлювалися ще на початку століття. Особливістю середини 50-х років - відродження масового ентузіазму, особливо серед молоді. Зміни повільно, але неухильно йшли в країні, викликаючи в мільйонів молодих людей бажання внести свій особистий внесок у зміцнення матеріальних основ радянського суспільства. Ентузіазм жив у душах людей, а не тільки в гаслах, закликах і маршах. Створився сприятливий , із соціально-психологічної точки зору, момент, коли масовий ентузіазм, будучи підкріпленим матеріальними стимулами й увагою до соціально-побутових проблем, міг би дати довгостроковий економічний і політичний ефект. Однак спалах ентузіазму молоді був сприйнятий керівництвом як постійна, незмінна і завжди в майбутньому керована сила.

До весни 1954р. на казахстанській цілині було організовано понад 120 радгоспів. Первоцелинникам приходилося жити в наметах, в умовах бездоріжжя, зміни жорстоких холодів і виснажливої жари. Цілодобова робота в період посівної і збиральний змінювалася в період щодо короткого відпочинку будівельними роботами. Перші результати цілинної епопеї не могли не вселяти оптимізму. У 1954р. цілина дала понад 40 відсотків валового збору зерна. Збільшилося виробництво м'яса, молока. Усе це дозволило трохи поліпшити продовольче постачання населення.

Однак успіхи були лише в перші роки. Врожайність зернових культур на знову освоєних землях залишалася низкою, освоєння земель відбувалося при відсутності науково-обгрунтованої системи землеробства. Позначалася і традиційна безгосподарність. Не до терміну були побудовані зерносховища, не створені резерви техніки, пального. Приходилося перекидати техніку з усієї країни, що

здорожувало вартість зерна, а отже, м'яса, молока і т.д.

Освоєння цілини відсунуло відродження старопахотних землеробських районів Росії. І все-таки початковий етап освоєння цілини залишиться в історії як справжня епопея праці, як реальний сплеск ентузіазму, як яскрава риса часу, коли країна йшла до історичного повороту, зробленому ХХ з'їздом партії.

Країна жила відновленням. Проходили численні наради за участю працівників промисловості, будівництва, транспорту. Саме по собі це явище були новим - адже раніш усі найважливіші рішення приймалися у вузькому колі, за закритими двер. На нарадах відкрито говорилося про необхідність змін, про

використанні світового технічного досвіду.

Але при новизні ряду підходів спостерігалися і стійкі стереотипи старого. Причини відставанні бачилися в тім, що "з боку міністрів і керівників" здійснюється "слабке керівництво", для впровадження нової техніки пропонувалося створювати нові відомства. Але принцип планово-централізованої, командно-бюрократичної системи сумніву не піддавався.

1956 рік - рік ХХ з'їзду - виявився дуже сприятливий для сільського господарства країни. Саме цього року позначився великий успіх на цілині - врожай був рекордним. Хронічні в попередні роки труднощів із хлібозаготівлями, здавалося, стали іти в минуле. Та й у центральних районах країни колгоспники, урятовані від найбільш гнітючих оковів сталінської системи, що нагадувала найчастіше державне кріпосництво, одержали нові стимули до праці, збільшилася частка грошової оплати їхньої праці. У цих умовах наприкінці 1958р. з ініціативи Н.С.Хрущева приймається рішення про продаж сільськогосподарської техніки колгоспам. Справа в тім, що до цього техніка знаходилася в руках машинно-тракторних станцій (МТС). Колгоспи мали право купувати тільки вантажні автомобілі. Така система склалася з кінця 20-х років і була наслідком глибокої недовіри до селянства в цілому, якому не дозволено було володіти сільгосптехнікою. За використання техніки колгоспи повинні були розплачуватися з МТС натуроплатою.

Loading...

 
 

Цікаве