WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Хрущовська ""відлига""" - Курсова робота

" Хрущовська ""відлига""" - Курсова робота

Ще більш очевидної була така реакція Хрущова, тодішнього керівництва в цілому на політичну кризу в ряді країн Східної Європи, особливо в Угорщині, а також у Польщі.

Усередині СРСР бурхливі події в цих країнах відгукнулися в кінцевому рахунку дуже болісно, спочатку, щоправда, ожививши політичну дискусію, але потім прискоривши її затиск, давши консерваторам, сталинистам не тільки схвалений зверху привід, але і діюча зброя боротьби з тими, хто дійсно прийняв XX з'їзд. Тому що у світлі цих подій знайшли плоть примари контрреволюції й антисо-ветской діяльності, що давно уже використовувалися в нас для придушення не тільки інакомислення, але і узагалі волі думки.

У тім, що ця зброя почали відразу активно використовувати, незабаром переконався на особистому досвіді - досвіді роботи в журналі "Питання філософії". У 1956 році він опублікував кілька сміливих статей, у тому числі в номері 5 що одержав широкий відгук статті Б. А. Назарова й О. В. Гриднєвої "До питання про відставання драматургії і театру". За це відразу після подій у Польщі й Угорщині журнал (разом з деякими іншими органами печатки) був підданий проробленню. Про що я шкодую дотепер: серед знятих з переляку матеріалів було перше в нашій країні соціологічне дослідження "Про причини злочинності в соціалістичному суспільстві (на матеріалах Горковської області)", підготовлене мною і Е. Араб-Огли.

Словом, протягом ряду років для політичних і ідеологічних працівників обвинувачення в тім, що вони штовхають нас до "угорських подій" чи розділяють "польські настрої", залишалося дуже небезпечним. Думаю - хоча не можу це документально підтвердити через неприступність стенограми червневого (1957 р.) Пленуму і протоколів (якщо вони велися) попередніх засідань Президії ЦК КПРС, - що події в Угорщині і Польщі використовувалися сталіністами для боротьби з ідейними супротивниками не тільки "на низах", але й у керівництві партії і країни. Зокрема , навряд чи без цього обійшлося в початої Молотовим, Маленковим і їхніми прихильниками в червні 1957 року спробі відсторонити від влади Н. С. Хрущова.

Сам факт складного взаємозв'язку подій у країнах, що одержали згодом назва соціалістичної співдружності, і внутрішнього розвитку СРСР очевидний і багато в чому, у всякому разі, на перших етапах. Але, на жаль, дотепер ця взаємозалежність частіше мала для самого Радянського Союзу (а також, звичайно, і для інших країн співдружності) негативні наслідки. Нижче я ще торкнуся цього питання в зв'язку з подіями 1968 року в Чехословаччини (і, звичайно, у зв'язку з розвитком подій у Китаї в 60-х, а потім і 80-х роках, але отут ситуація складалася особлива, що заслуговує спеціального розгляду). Чому справа, як правило, оберталося на шкоду нам, нашим реформам? Думаю, значною мірою по нашій же провині.

Починаючи зі сталінського років і до самого останнього часу ми вважали (у всякому разі, такий була офіційна точка зору й у нас, і в інших країнах соціалістичної співдружності), що побудували в себе єдино правильний чи, на худий кінець, самий правильний соціалізм. Іншим же країнам (при скромному праві враховувати при виробленні деталей економічного і політичного устрою національні особливості) залишався наш досвід відтворювати, копіювати. А тому усякий відхід від радянської моделі, радянського зразка сприймалася як єресь, як спроба створити іншу загальну модель соціалізму, що кидало нам виклик. У цих умовах хід подій в інших країнах дійсно впливав на внутрішню боротьбу, діючи на поляризації думок і настроїв, зміцнюючи позиції одних, послабляючи позиції інших. І, зрозуміло, навпаки - ті чи інші зміни у твоїй країні викликали гостру реакцію в сусідів, часом як останній вагон довгого потяга, що робить крутий поворот, скидали їх з рейок. Ситуації створювалися взаємо небезпечні, що постійно підстьобували бажання вплинути на хід подій у сусідів, а те і втрутитися в їхні справи. Тому що розвиток там якихось процесів могло сприйматися не тільки як небажане, але і як погроза внутрішньої стабільності. В роки перебудови, коли ми рішуче перестали претендувати на монополію на істину, на "єдино дійсний соціалізм", відмовилися в принципі від утручання у внутрішні справи своїх друзів і союзників, положення радикальне змінилося як для нас, так і для них. Події в іншій країні перестали сприйматися як наша внутрішня справа, що усувало і мотиви для втручання. А тому були відвернені і багато зовнішньополітичних ускладнень.

2. НАСЛІДКИ ЗМІН ЗОВНІШНЬОЇ ПОЛІТИКИ

2.1 Соціальна сторона проблеми

Звичайно, ця зміна в нашій зовнішній політиці мала далеко спрямовані наслідки. Керівництво ряду країн - у тому числі ГДР, Румунії, Чехословаччини, Болгарії - не виявило готовності до відновлення суспільства, завзято, часом демонстративно залишалося на старих позиціях, що сформувалися у свій час під нашим чи впливом тиском, але зараз зберігалися всупереч тим процесам, що розгорнулися в СРСР (у цьому складався жорстокий історичний парадокс: відмовивши втручатися в їхні справи, ми відмовилися силою виправити і те, що відбулося під нашим силовим впливом раніш). А запізнення привело до посилення внутрішньої напруженості і вибуху, що пішов за ним. У ряді країн - з чималими витратами для демократичних сил.

У світлі драматичних змін, що охопили в 1989 році країни Східної і Центральної Європи, наша нова політика у відношенні їх стала об'єктом не тільки дискусії в партії й у країні, але і політичної боротьби. З трибуни Пленумів ЦК КПРС лунала, зокрема, критика на адресу політичного керівництва за те, що його курс привів до "розвалу соціалістичної системи", "буферної зони", підриву безпеки країни. Я рішуче не згодний з жодним з цих обвинувачень. Соціалізм по своєму визначенню не може існувати усупереч волі народу. Ми спробували заперечити цю істину (до речі, що завжди розділялася марксизмом), форсувавши, нав'язавши ряду країн Європи силою соціалістичні - у нашому розумінні цього слова - перетворення. Як тільки пішло відмовлення від політики "соціалістичного примуса", з'ясувалося те, чого можна було очікувати: у більшій частині цих країн соціалізм не пустив глибоких власних коренів, не утворив достатньої життєвої сили.

Це - соціальна сторона проблеми. Що стосується її зовнішньополітичних аспектів, то деякі обвинувачення на адресу керівництва (про втрату "буферної зони", наприклад) пронизані неприйнятним імперським мисленням і просто не відповідають реальностям сьогоднішнього світу. Реальностям, що не залишають місця ні для імперій, ні для претензій на перетворення суверенних держав у свої "буферні зони". А представлення критиків про те, що підриває, а що зміцнює безпеку, теж невірні, суперечать новим структурам і реальностям міжнародних відносин.

Наша безпека не постраждала від того, що ми перестали розглядати як союзників людей, що продавали НАТО радянську секретну військову техніку (печатку повідомляла, що цим систематично займалися Чаушеску й у минулому ряд польських діячів). Тим більше не можуть бути надійними союзниками країни, що утримувалися в складі союзу силою. Навпаки, що наступив нарешті "момент істини", з'ясування щирого положення речей тільки зміцнили нашу безпеку.

Крім того, щоб підтримувати існування цього „псевдо союзу", нам не тільки приходилося дорого платити, але і раз за разом прибігати до збройного втручання: у ГДР у 1953 році, в Угорщині в 1956-м, у Чехословаччини в 1968-м. Могли ми виявитися на грані таких дій і у відношенні Польщі. Щораз це вело до загострення напруженості, погіршенню відносин із Заходом, підстьобувало гонку озброєнь. І поки існував не справді добровільний, а заснований на примусі союз, існувала і можливість нових інтервенцій із усіма їх можливими наслідками, аж до великого збройного конфлікту в Європі. Хіба це внесок у безпеку?

Усе це ми (і те не усі) відчули, однак, пізніше. Тоді, у 1956 році, від цієї ступіні розвитку політичного розуміння і політики нас відокремлювало багато років. І під час відсутності належних політичного досвіду і політичної зрілості ситуація, на жаль, бачилася керівництвом інакше.

Звідси і збройне втручання в події в Угорщині. (Хотів би оговориться: наші дії в чималому ступені були зв'язані з усією тодішньою міжнародною обстановкою, з "холодною війною", що підігрівається також пропагандою і секретною діяльністю США.) Угорщини ці події коштували дорого. Але чимало довелося заплатити за них і нам. Насамперед гальмуванням у політику десталінізації і реформ, і без того на шляху з багатьма трудностями.

Міжнародні ускладнення збільшували і без того непросту обстановку в керівництві, гостру, часом драматичну внутрішню боротьбу. Це ще більше утрудняло Хрущову проведення послідовної політики подолання сталінізму.

Loading...

 
 

Цікаве