WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → " Хрущовська ""відлига""" - Курсова робота

" Хрущовська ""відлига""" - Курсова робота

4

ЗМІСТ

Вступ_____________________________________________________________ 3

1. Радянський союз. Росія_________________________________________________ 4

1.1 „Відлига" (1953 – 1964)__________________________________________ 4

1.2 Відродження контрольованого автономізму_________________________ 7

2. Наслідки змін зовнішньої політики______________________________________ 11

2.1 Соціальна сторона проблеми_____________________________________ 11

2.2 Можливі варіанти дій для виходу з кризи__________________________ 14

3. Роль Хрущова у майбутньому країни____________________________________ 16

3.1 Неминучі наслідки_____________________________________________ 16

3.2 Зовнішньополітичні наслідки_________________________________ 20

Висновки__________________________________________________________ 23

Список використаної літератури____________________________________ 24

ВСТУП

На мій погляд, проблема, яка описується у даній роботі є дуже актуальною, необхідним було своєчасне її вирішення. Для розвитку держави і суспільства ця проблема є однією із значущих.

Актуальність проблеми та її недостатня розробленість у минулі часи зумовлюють вибір теми курсової роботи: міжнародні відносини між США та СРСР під часи Хрущовської відлиги. Обрана тема курсової роботи дає змогу виділити об'єкт дослідження: система відносин між державами, та вплив відносин на подальший розвиток майбутнього багатьох держав.

Для досягнення головної мети написання роботи, необхідно вирішити такі завдання: відлига (1953 – 1964), соціальна сторона проблеми реформ, роль Хрущова у майбутньому країни.

1. РАДЯНСЬКИЙ СОЮЗ. РОСІЯ

1.1 „Відлига" (1953 – 1964)

5 березня 1953 р. помер Й.Сталін. Після його смерті розпочався новий період радянської історії. Гостро постало питання про сталінську спадщину. Спочатку провідні позиції зайняв Георгій Маленков, якого було призначено головою Ради Міністрів СРСР. Однак до влади рвався всемогутній шеф органів безпеки Лаврентій Берія. Вирішальним аргументом у сутичці за владу була військова сила. Військові на чолі з маршалом Г. Жуковим, який після смерті Сталіна повернувся до Москви, заарештували Л. Берію. Його звинуватили у спробі заколоту, шпигунстві, інших, у тому числі й надуманих, злочинах і розстріляли. Після цього на провідні позиції у правлячій верхівці висунувся Микита Хрущов. У вересні 1953 р. він став першим секретарем ЦК КПРС. На початку 1955 р. Г. Маленкова було усунуто з посади голови уряду й замінено Миколою Булганіним, який не претендував на головну роль у керівництві.

Наступники Сталіна розуміли, що продовження політики "закручування гайок", терору і репресій безперспективне і таїть у собі небезпеку могутніх соціальних вибухів. Попереджувальним дзвінком стали повстання в'язнів Воркути (1953) та інших концтаборів ГУЛАГу. Нове керівництво пішло на деяку лібералізацію суспільно-політичного життя. Почався період так званої "відлиги".

Після смерті Сталіна нові радянські лідери оголосили амністію ув'язненим на термін до п'яти років. На волю вийшли головно кримінальні елементи, оскільки політичні в'язні мали значно триваліші терміни ув'язнення. Це спровокувало вибух злочинності у країні. Виправні трудові табори реорганізовувалися у колонії, скасовувались одіозні укази, серед них "Про судову відповідальність робітників і службовців за самовільний відхід з підприємств та установ і прогул без поважної причини". Після арешту Л. Берії розпочався перегляд справ політв'язнів. Десятки тисяч виправданих потягнулися з сибірських концтаборів, несучи правду про ГУЛАГ. Було прийнято рішення про реабілітацію репресованих у роки війни народів та відновлення їхньої національно-територіальної автономії. Повернулися до рідних місць чеченці, інгуші, карачаївці, балкарці, калмики. Однак у праві на реабілітацію було відмовлено поволзьким німцям, кримським татарам та деяким іншим народам.

Кульмінаційним моментом "відлиги" став XX з'їзд КПРС (лютий 1956 р.). У доповіді на закритому засіданні М. Хрущов вперше розкрив страхітливі злочини, скоєні Сталіним та його оточенням. Однак нове партійно-державне керівництво, розвінчуючи "культ особи", прагнуло переконати, що сталінські злочини були лише "деформацією" соціалізму. М. Хрущов закликав відкинути сталінізм і повернутися до ідей Леніна, замовчуючи при цьому, що перший практик комуністичного будівництва започаткував масовий терор проти мирних людей, що саме за його наказом було створено перші концтабори та організовано ЧК - інструмент для придушення всякого інакодумства і невдоволення режимом.

Переважна більшість радянського суспільства вітала критику сталінізму, незважаючи на її обмеженість і непослідовність. Натомість консервативні кола, а також чимало людей, запаморочених багаторічною більшовицькою пропагандою, розвінчання "великого вождя" сприйняли вороже. У жовтні 1956 р. у Тбілісі відбулася демонстрація протесту проти нового керівництва СРСР на захист Сталіна, яку було розстріляно військами МВС. Антисталінський курс М. Хрущова зустрів опір більшості президії ЦК КПРС. Георгій Маленков, В'ячеслав Молотов, Лазар Каганович, Дмитро Шепілов та інші сталіністи вступили у змову, щоб позбавити М. Хрущова посади. У вирішальний момент М. Хрущову вдалося скликати партійний пленум (червень 1957 р.). На ньому більшістю голосів було схвалено пропозицію М. Хрущова про виведення зі складу ЦК "антипартійної групи" (так було названо вищезгаданих змовників). На відміну від часів Сталіна, опозиціонерів не розстріляли; їм було дозволено працювати на керівних посадах у нижчих ланках управління. Це стало помітною прикметою пом'якшення комуністичного режиму.

Перемога на пленумі зміцнила позиції М. Хрущова. У березні 1958 р. він обійняв ще й посаду голови Ради Міністрів. Зосередження влади і перетворення її в особисту не рятували від свавілля нового вождя і підлеглого йому апарату. М. Хрущов, як і попередні вожді, прагнув ощасливити народ, крокуючи чимдуж до комунізму. На початку 60-х років він проголосив курс на будівництво комуністичного суспільства першочерговим завданням, розрахованим на двадцятирічний період. У дусі цього рішення було розроблено і на XXII з'їзді КПРС (1961 р.) прийнято нову програму партії, у якій проголошувалося: "Нинішнє покоління радянських людей житиме за комунізму".

1.2 Відродження контрольованого автономізму

Тоді ситуація, що склалася усередині країни і за рубежем, залишала, як мені здається, перед Хрущовим два виходи. Один полягав у тому, щоб сміло йти вперед, з одного боку, визнавши повний суверенітет, давши повну самостійність кожної партії в пошуку шляхів виходу з труднощів, з якими вона стикалася, а з іншого боку - зосередивши на сміливих внутрішніх реформах, що підняли б авторитет КПРС, помножили силу соціалізму. І другий: як це і відбулося усередині країни, поспішити дати відбій, обмеживши лише деякими поступками новим реальностям світу, що були зроблені на XX з'їзді КПРС (я маю на увазі положення його документів про можливість уникнути війну, про можливість мирного переходу до соціалізму і визнанні різних шляхів його будівництва і деякі інші). Але в цьому випадку треба було в міру сил утримувати партії від більш глибокого переосмислення ідеологічних проблем, політики і тактики. І намагатися одночасно якось знову "організувати" міжнародний комуністичний рух, у визначеній мірі його "дисциплінувати". На жаль, був обраний другий шлях. Він не міг принести і не приніс бажаного успіху. Хоча, відверто кажучи, я не упевнений, що об'єктивні умови і суб'єктивні фактори давали тоді можливість іншого вибору.

Звичайно, навіть вважаючи цей інший вибір кращим, ніяк не можна скидати з рахунків деякі позитивні моменти перших міжнародних рад комуністичних і робітників партій (тим більше що вони пішли за розпуском "Комінформа" і почалися саме з 1956 р.) і створення в 1958 році міжнародного марксистського журналу "Проблеми світу і соціалізму". Але залишається фактом, що наростання труднощів у комуністичних партіях цими мірами зупинити не вдалося, як не вдалося цілком перебороти і наш великодержавний (у даному випадку вірніше було б сказати "великопартійний") підхід до інших компартій, а також сектантство і догматизм у підході до проблем, з якими зіштовхувався світовий комуністичний рух.

Мабуть, найбільш пагубні наслідки такого вибору були зв'язані з тим, що труднощі в комуністичному русі допомогли схилити Н. С. Хрущова скоріше до того, щоб сповільнити, а не прискорити подолання сталінізму, відтворення реформ і насамперед демократизацію політичного і громадського життя країни.

Loading...

 
 

Цікаве