WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Бережки Дубровицького району Рівненської області - Курсова робота

Історія села Бережки Дубровицького району Рівненської області - Курсова робота

З 1946 р. діти здобували початкову освіту, навчаючись у сільських хатах. Сім класів закінчували в сусідніх Любиковичах Сарненського району. З 1951 р. школа розмістилася в дерев'яному приміщенні церковної хати, яка була збудована у 1918 році.

З 1950 по 1959 р. навчання семирічне, до 1987 р.- восьмирічне. У 1967 р. збудовано нове приміщення школи (на фото). У 1987 р. Бережківську восьмирічну школу реорганізовано у середню.

В 1974 р. школа розміщувалась в трьох будиночках (центральна садиба, будинок, де зараз бібліотека, і третій -дерев'яний, довгий будинок, тепер знесений). Криниці, хлівів на паливо, їдальні не було. В дерев'яному будинку (знесеному) містились дві майстерні (по дереву і металу), піонерська та архівна кімнати. В інших приміщеннях розміщались класні кімнати. Школярі харчувались в сільській їдальні. Директором школи був Терзман Іван Дмитрович. У 1980 р. він вийшов на пенсію і передав школу Соловей Ірині Сергіївні. Слід сказати, що останні роки перед пенсією, Іван Дмитрович запустив керівництво школою. Кругом все валилося, руйнувалось. Тоді ж виникла гостра необхідність і вимога у своїй їдальні.

Тому за 7 років керівництва школою Ірини Сергіївни, в основному кожний рік займалися будівництвом. Спочатку добудували хлів на паливо, потім спальню і класну кімнату для "нюльовиків" шестиліток, і нарешті їдальню та криницю.

І це все будівництво відбувалось на чистому ентузіазмі, грошей виділяли копійки. А скільки сил, нервів і здоров'я пішло на це будівництво, а потім і на придбання обладнання для класів, для спальні, для їдальні. Прийшлось через стан здоров'я перейти на спокійну роботу, керівництво школою передала новому директорові. Він рік попрацював і не витримав, покинув, передавши школу Разкевичу Михайлу Мефодійовичу. Разкевич М. М. два роки покерував і виїхав на Радивилівщину. Після Разкевича М. М. керував школою Углік Р. В.

На 2005 – 2006 н. р. навчання в школі 11-річне. В якій навчаються 272 учні. Навчання в школі проводять 26 вчителів, серед них 22 з вищою освітою, 4 з середньою спеціальною. На жаль, навчання проводиться в 2 зміни, оскільки не вистачає класних кімнат.

10. Усна народна творчість.

Легенда

про русалок

Послухайте ще одну історію про русалок, що трапилась із жителями нашого села.

Колись, давним-давно, наш луг був переповнений різними болотами і озерами, що зачаровували своєю красою. Тому не дивно, що на вихідні і свята часто сю де приходила молодь. Якось хлопці і дівчата зібрались і пішли до озера на прогулянку. По дорозі хтось завів розмову про таємничих водяних істот. Пригадали багато історій про те, як русалки залоскотали багатьох молодих хлопців та дівчат. Може це і вигадки, але дійсно в цих місцях люди зникають безслідно. Та один юнак не вірив в ці історії, і щоб довести свою правоту і відвагу, він зі сміхом пірнув у озеро. Та виринути йому вжене судилось. Перелякана юрба ще довго ходила понад берегом, гукала, але хлопця не було. Звичайно, його смерть можна пояснити і тим, що він у воді за щось зачепився. Але старі люди пояснюють це тим, що русалки не пробачають, коли над ними хтось насміхається. І в їхні тенета потрапляють саме ті, хто не хоче вірити в їх існування.

Записано Правником С, учнем 11-го класу

від Правник Н. Л., 1960 р. н., сільського голови у

с.Бережки, Дубровищького району Рівненської області

Легенда

про виникнення назви урочища "Білі гори"

Наше село з даніх-давен виділялось надзвичайною красою та мальовничістю. Найбільш надають йому краси дерева, розкішні сосни, білокорі берізки, що позволяли свої довгі віти над вулицями, а також білі гори в самому кінці села. Вони утворились там уже давно. Ось що старі люди розказують про їх виникнення.

Колись дуже давно на цьому самому місці було велике поле, на якому бережчани насаджували різні культури. Один селянин орав своє поле у неділю, бо був бідним і хотів якось своєю працею виростити дітей та вилікувати хвору дружину. Під час роботи чоловік помітив, що до нього наближаються три незнайомці у довгих сорочках з білими бородами. То були три пастирі. Вони підійшли до чоловіка і спитали чому він працює у неділю. Хазяїн розповів про свою бідність, а у відповідь три незнайомці сказали йти додому, а вони все зроблять за нього. Повернувшись додому, чоловік побачив, що добра у нього стало більше і після того він почав жити як і усі люди, його дружина вилікувалась. Але йому все ж було мало грошей, щоб дітей вивести в люди і щоб вони самі могли б заробити собі на життя. Він у ту ж саму неділю наступного року знову пішов у поле. Все сталось так, як і тоді. Згодом чоловік став ще багатшим. Та як кажуть - "Чим більше маєш, тим більше хочеться". Третього року він знову працював у свято у полі. Пастирі знову ж навідались до нього, але уже були дуже сердиті. За те, що чоловік такий грішник, за його жадібність, пастирі своєю чародійною силою вкопали його, а також коня з возом у землю. Після того утворились на тому місці Білі гори.

Люди знали про що неділю, і ніхто не наважувався піти у свято працювати в поле.

Записано Чередник Ю., ученицею 11-го класу

від Коєти Ганни Федорівни, 1940р.н. , пенсіонерки,

в с. Бережки Дубровицького району Рівненської області.

Мої Бережки (пісня)

Тихенько над річкою Случчю

Стоїть у задумі село,

Обкутане вітами сосон,

Бережками зветься воно.

приспів

Бережки, мої ви Бережки,

Поліське село в берегах,

Де тягнуться топтані стежки

По цих піщаних дорогах.

Колись ще здавна, пам'ятаєм

Було це співуче село,

А зараз, немов би стомилось,

Неначе воно замерло.

Тут льон синьоокий ростили,

Тяглися полями жита,

Не чути тих радісних співів,

Невже в нас душа вже не та?

Село моє близьке і рідне,

Де кожен із нас тут зростав,

Коріння пускає, і рід наш

У цьому селі виростав.

Як мати ота Берегиня,

Воно нас усіх огортає,

Тут нашого роду коріння,

Хай кожен про це пам'ятає.

Хороших людей ти зростило,

Багато по світі їх є,

Та кожен в душі пам'ятає

Село таке рідне своє.

приспів

Красько Ганна Семенівна – художній керівник Будинку культури

Висновок

В селі проживає на даний час 1800 жителів, близько 700 дворів. Станом на 2006 рік колгосп "Прогрес" став СВК "Прогрес", в якому землі колгоспу перейшли в приватне користування жителів села. 8 "пайовиків" забрали свої угіддя і обробляють самостійно.

935 жителів віддали в СВК та отримують відсотки від вирощеного урожаю зерном, сіном чи соломою, що є вагомою підмогою у господарстві Бережан. На даний час у СВК знаходиться дві вантажні машини, два напіврозібрані комбайни, пара коней та 56 корів.

Нещодавно село стало курсувати маршрутне таксі Дубровиця-Рівне, за допомогою якого жителі села можуть швидко дістатися обласного центру та сусідніх районів. Через кожну годину до районного центру курсує автобус. В селі є 2 державні та 5 приватних магазинів, провести своє дозвілля Бережани можуть в кафе-барі "Бережанка".

В плані проведення дозвілля працює Будинок культури та сільська бібліотека на 7984 примірники літератури.

При Будинку культури створено під керівництвом художнього керівника Будинку культури Красько Ганни Семенівни народний ансамбль "Родинонька". Це ансамбль своїми виступами зігрівав серця не одного відвідувача їхніх концертів. Вони гастролюють і по селах району, були переможцями конкурсів в області, а також шановними гостями в етнографічному музеї м. Києва, де були відзначені дипломами та цінними призами. Артистичним співом та мелодійними мотивами звеселяють гостей на весіллях народні музики з естрадного ансамблю.

В центрі села на пагорбі прекрасна архітектурна споруда – церква Різдва Пресвятої Богородиці, яка була побудована в 1817 році. Не зважають на те, що вона пережила ІІ Світові війни, але зберегла свій зовнішній та внутрішній вигляд, хоча вона дерев'яна. Завдяки жителям села, які підтримують пожертвами, в ній досить затишно і завжди людно. Багато людей поспішають на службу, яку проводить отець Василь.

Село славиться не тільки працьовитими та добрими людьми, але й майстрами. Довгими зимовими вечорами ще наші бабусі вишивали рушники, наволочки та багато інших речей побуту, так і зараз, їхні нащадки не байдужі до вишивання, що можна було спостерігати на виставці робіт умілих рук, яка щорічно проводиться на День села.

Не лише в жінок, але й в чоловіків є улюблене заняття – робити з дерева неможливе. Село славиться своїми різьбярами, токарями, столярами. Не одну сільську садибу прикрасили роботи Костючка О.О., Коваля М.І., Білоконя І.І., Разневича Р.Т.

Багато в Бережках людей, які пишуть вірші, складають оповідання, гуморески. Про що свідчать легенди та пісня.

Використана література:

  1. Архівні дані.

  2. Підручник "Ровенська область".

  3. Газети "Поліський маяк", "Червоний прапор".

  4. Журнал "Радянська жінка"

Loading...

 
 

Цікаве