WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія села Бережки Дубровицького району Рівненської області - Курсова робота

Історія села Бережки Дубровицького району Рівненської області - Курсова робота

Важко було тоді в колгоспі не тільки тому, що не було досвіду в побудові нового життя і не було матеріальної основи колгоспу. Перші колгоспники зустрілися з опором односельчан. Зі слів Жакун Віри Омелянівни або баби Сарнянки: "Ідуть колгоспниці на роботу, а в слід їм із-за тинів чути сміх, докори, вигуки. "Семіт Платанія на рядні, да щитає трудодні".

І все таки ця маленька громада трималася гурту. Корови перших колгоспників паслися окремо в череді. Їх пас Покидько Северіян. Та жінки не зважали на це. Пісня була їм помічником в роботі.

1940-й рік знаменні ший для села тим, що в цьому році була створена перша комсомольська організація в селі. Осередок налічував 5 чоловік, але всі вони були справжніми комсомольцями. Секретарем першої комсомольської організації була вчителька Галя, родом із Полтавщини. Чомусь ніхто не запам'ятав її прізвища. А вона і її подруга Надя родом із Кіровоградщини були першими вчителями в радянській Бережківській школі. З ними Марія Степанівна Велінець і її брат Микола та Маруся. Брат Микола Степанович Велінець і живим свідком того часу лишилась тільки Марія Степанівна Велінець.

6. Часи Великої Вітчизняної Війни.

22 червня 1941 року розпочалася війна, бережани, як і весь народ стали на захист своєї Вітчизни. 312 мешканців села воювали з фашистами на фронтах, частина з них пішла працювати на незайману ворогом територіях Уралу та Сибіру. 307 нагороджено бойовими орденами та медалями, 98 не повернулись до рідних домівок. Історія села знає й підлі справи при хвостніх німецьких поневолювачів українських буржуазних націоналістів, які чинили розправу над беззбройними селянами. Це на їх чорній совісті сльози вдів і сирітство дітей. Вони по варварському спалили школу, допомагали фашистам вивозити селян у Німеччину та чинити над ними розправу. Та недовго панували на нашій землі німецькі загарбники і їх прислужники – українські буржуазні націоналісти.

10 січня 1944 року передові частини Червоної Армії разом із 397-мою Сарненською стрілецькою дивізією визволили село Бережки. Жителі села радо зустріли своїх визволителів, багато їх влилося в ряди діючої Армії, щоб прискорити повну перемогу над фашистами, а решта приступила до мирної праці.

Не менш важливий подвиг зробили ті, що наблизили час перемоги своєю працею та вірою. Які трудом із попелища відновили господарство країни.

У 1947 році поновлює роботу комсомольська організація села, секретарем якої обраний бережчанин Костючок Григорій Петрович. У 1948 році продовжується робота по організації колгоспу. А завершилась колективізація у селі в 1951 році. У листопаді 1952 року відбулося об'єднання двох господарств – "Першого травня" села Узлісся та Бережківського імені Тимошенка, яким керував Ткач Тимон.

У жовтні 1957 року перейменовано у колгосп "Прогрес". Цю ж назву носить сільськогосподарське приватне підприємство на базі колгоспу.

7. Перші керівники колгоспів

Ми зустрілися з таким фактом при опитуванні старожилів в Бережко, ніхто не пам'ятає імен двох голів колгоспу, які очолювали після війни. Всі опитувані починали відродження колгоспу при головуванні Ткача Пімена Андрійовича. Він був бережчанином з бідняцької родини, малограмотний, але по всьому видно, був господарем своєї сім'ї. Жив він у старий хатинці, де зараз стоїть на цьому місті будинок колишньої доярки колгоспи Хомич Анастасії Тихонівни. В 1953 році Пімен Андрійович виїхав до міста Ростова.

Як важко було відродити господарство, адже все було зруйноване, людям не вистачало що їсти. Повоєнна розруха пустила по світу мільйони сиріт. На вдовині плечі лягли труднощі повоєнної розрухи. Зерно, картоплю, реманент, тяглову силу, худобу Бережани віддавали в колгосп. Звичайно, не обійшлося і без опору, але наших дідів, батьків можна зрозуміти. Те, що наживається кровними мозолями, роками – завжди дорого віддавати, а іншими словами – це була ланка соціального відношення.

Відмічаючи цей період життя села, можна охарактеризувати життя колишньої ланкової, депутата, сільської ради Коваль Меланію Степанівну. В неї на руках тоді залишилось п'ятеро дітей: три сини та три дочки. Щоб прогодувати їх, потрібно було працювати за себе і за того, зто загинув на фронті. Мабуть, судячи по собі, всю енергію і силу Меланія Степанівна віддавала сиротам та вдовам. Жінка згадує, що тоді було дуже важко із взуттям і купити в селі його не було де. Доводилося брати кошти і дозвіл на виїзд в Сарни. Щоб допомогти жінці виховати дітей, Держава запропонувала Меланії Степанівні віддати Гаврила та Андрія до інтернату. Та материнське серце не хотіло відривати своїх дітей від себе: нехай у скруті жити, але разом.

8. За часів мирного життя

Немає вже в житті тих, хто починав першу борозну нового життя, та пам'ять людська береже імена ратоборців та хліборобів землі. Спить поле. Ген аж до обрію виблискує воно смарагдовою долиною, а по весні прокидається від гуркоту потужних моторів. Багато в нас іменних полів і серед них поле імені першого голови колгоспу Сергія Тимофійовича Дубини. Іменне поле. Хай дзвенить воно золотим льоном, виграє райдугою квітів, дарує людям добро і береже пам'ять про своїх синів і дочок, з яких нам, нашим дітям треба брати приклад.

Особливо значних успіхів досяг колгосп після березневого (1965-го року) пленуму ЦК КПРС і XXIII-му з'їзді КПРС, коли був прийнятий восьмий п'ятирічний план 1966-1970 рр. За п'ятирічку врожайність зернових збільшилась на 4,6 ц. Льоноволокна на 2,4, картоплі – на 43 ц з гектара. В цьому значною мірою сприяла краща технічна озброєність колгоспу, який мав 30 тракторів різних марок, 12 комбайнів, 18 автомашин. З 1957 року колгосп користується електроенергією. Рівень механізації основних виробничих процесів у рільництві досить високий, наблизився до 100%. На всі ферми великої рогатої худоби постачалася вода. Механізовано подавалися корми і прибиралися приміщення. 500 корів переведено на механічне доїння. Підвищення рівня механізації колгоспного виробництва, широке впровадження досягнень сільськогосподарської науки і передового досвіду забезпечили зростання продуктивності праці. За 8-му п'ятирічку виробництво валової продукції на людино-день зросло в рослинництві більш як в півтора, а в тваринництві – в 1,3 рази. Колгосп систематично виконував господарські плани та одержував перехідні Червоні прапори опкому КП України та облвиконкому. Неабияка заслуга в цьому голови колгоспу Л.С.Дячука. В колгоспі налічувалося 35 членів КПРС та 87 комсомольців. За період 8-ї та 9-ї п'ятирічок в селі було побудовано магазин та медпункт, розпочалося будівництво будинків для молодих спеціалістів, які працювали в різних установах села.

В 1973 році колгосп "Прогрес" за успіхи в змаганні серед працівників землеробства був нагороджений Червоним прапором Міністерства сільського господарства.

Перехідним Червоним прапором ЦК КПРС, яким колгосп нагороджений із занесенням на всесоюзну дошку пошани на ВДНГ СРСР за досягнення високих результатів у Всесоюзному соціалістичному змаганні, виконання Державного плану економічного й соціалістичного розвитку на 1984 рік.

Бережківські колгоспники в цьому році попрацювали результативно. Більше, ніж планувалося одержано з гектара зернових, картоплі, льону, в стогектарному обчисленні молока і м'яса. Успішно виконало державні замовлення на 4 роки п'ятирічки по всіх видах продукції ферм та паїв. Чистий прибуток господарства перевищив 200 тисяч карбованців.

Але значне під силу сильним. Бережківські колгоспники сильні вмінням і прагненням по-справжньому працювати. Десятки їх удостоєні високих трудових нагород Батьківщини, а голова правління господарства А.С.Дячук, доярка Л.С.Костючок і головний агроном Т.Т.Красько – кавалери ордена Леніна. Можна відзначити працю доярки А.Т.Хомич, М.А.Вемнець, О.З.Антончик, доглядальниць худоби М.П.Поліщук, Ф.Є.Коваль, льонарські ланки С.М.Яковець, С.Ф.Разкевич, Д.Д.Антонюк, М.В.Поліщук, механізатори М.В.Омелечкін, А.М.Сайчишин, П.М.Покидько.

На той рік зарплата одного дня в середньому по колгоспу становила 4 карбованці.

Середньомісячна заробітна плата льонарки становила 100, доярки – 180, тракториста – майже 200, комбайнера – понад 200 карбованців.

Життя не стоїть на місці. З економічним розвитком колгоспу зросли фонди суспільного споживання, відтак ширше ведеться паралельно з господарськими соціально-культурне будівництво.

В Бережках стали до ладу типовий дитячий садок на 95 місяць та два житлових будинки для спеціалістів. Колгосп та сільська Рада допомагали індивідуальним забудовам, яких у селі десятки, багато справ проводилося для благоустрою Бережок.

9. Історія школи

Особливе місце в житті села займає школа. Вона теж має своє глибоке коріння.

У кінці XIX ст. у селі була побудована двоповерхова цегляна школа. За переказами старожилів, при панській Польщі в цій школі було шестирічне навчання. Для цього виділялось три класні кімнати, 6 клас навчався в сільській хаті.

П'ять вчителів на чолі з директором Станіславом Островським навчали дітей польською мовою. Сім'я директора проживала в приміщенні школи.

У 1939 р., після зміни влади, всі вчителі, крім директора, виїхали. У 1940 р. Станіслав Островський разом із сім'єю був репресований. Але не всі діти могли навчатися, тому що потрібно було допомагати по господарству.

У цьому ж році, в село приїхали 2 молоді вчительки - Макаренко Надія Захарівна із Сумщини та Примаченко Галина Федорівна з Полтавщини. Навчання було 4-річне, велося російською мовою. Всіх вчителів у школі було п'ятеро. Коли почалася війна, залишились тільки ці 2 вчительки. Взимку 1941р. школу було спалено і навчання в період війни не проводилось. Макаренко Надія пішла в партизани, де і загинула. Приймаченко Галина вже після війни виїхала з села.

Loading...

 
 

Цікаве