WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст. - Курсова робота

Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст. - Курсова робота

Крім такого прояву пасивного протесту, були ще й інші. Це такі, як підпали панських маєтків, вирубування лісу, збирання збіжжя, оранка земель без дозволу феодала.

Але ці форми опору могли лише в локальних масштабах вплинути на становище селянства, послабити гноблення з боку одного або кількох феодалів і майже не впливали на урядову політику щодо феодально залежних селян.

Розділ ІІІ. УЧАСТЬ СЕЛЯНСТВА У КОЗАЦЬКО-СЕЛЯНСЬКИХ ПОВСТАННЯХ

3.1. Виступи 90–х рр. ХVІ ст.

Найвищого піднесення селянський рух на українських землях досягав під час збройних виступів — селянсько-козацьких повстань під проводом Косинського (1591 – 1593), Наливайка (1594 – 1596), Жмайла (1625), Федоровича (Тряска, 1630 р.), Павлюка (1637) і Острянина (1638) — перших великих соціальних битв українців і водночас битв від іноземного панування.

З огляду на соціальну природу і виробничу розосередженість селян вони не могли охопити повстання. Керівним ядром у повстання було козацтво — військово-політично організоване часи важких випробувань, згуртоване плоть від плоті українського народу, виражаючи його прагнення, волелюбне, — а тому здатне очолити його соціально-визвольну боротьбу. Королівські комісари, говорячи 1638 р. про повстання 1637 р. мали рацію, коли писали: "хлопи не бунтувалися б, якби вони (козаки) не були їхніми керівниками... ні хлопи без козацького імені і породи, ані козаки без хлопської сили вистоять не можуть" [35;284].

Лави козацтва, реєстрового і нереєстрового постійно поповнювалися вихідцями з селянства (в меншій мірі — міщанства), особливо в повстанський періоди козацтво була притягальною силою для селян, невдоволених наростанням соціального і національно-релігійного гніту, і шукаючих його послаблення; самим своїм існуванням козацтво показувало селянству як можна уникнути, позбутися панської сваволі і стати вольним; попадаючи в козацьке середовище, селяни вибували із старого юридичного статуту — кріпацтва, підданства. У бажанні вжитися в ряди козаків їх не стримувало те, що козацька старшина нещодавно гнітила голоту.

Боплан, говорячи про те, що в умовах "рабства", багато селян України тікає від панів зазначає: "Найвідважніші х них подаються на Запоріжжя, яке є місцем притулку козаків на Борисфені... За рахунок таких селян-втікачів козацькі загони вельми зростають" [6;29]. Пануючі кола Речі Посполитої всіляко противилися селянському відпливу до козаків, наказували перехоплювати і карати всіх тих, хто покидав своїх панів заради того, щоб вливатися в козацьке середовище. Про втечі до козаків, покозачення свідчать, поза Бопланом, майже виключно попередні дані, коли селянам вдавалося дістатися до теремів, контрольованих козаками, пани вважали справу їх розшуку практично програною і не чинили старань, щоб повернути втікачів у свої маєтки. Цими посередніми даними є, зокрема, погрози підданих феодалам піти геть до козаків, якщо не буде припинено зловживань у повинностях [35$191]. До речі, наявність козацтва як військової організації значною мірою зумовлювала великий розмах народної колонізації південно-східних окраїн українських земель, бо тамтешнє населення, серед якого бачимо і чимало козаків-землеробів, знаходилось немов під захистом козацтва як від панської сваволі, так і від руйнівних татарських набігів [42;34].

Прямі і непрямі свідчення участі селян спільно з козаками у повстаннях містяться в листах і зверненнях керівників повстань та іншої козацької старшини. Зокрема: універсал полковника Карпа Скидана до козаків і селян на Задніпров'ї, в якому наказується виступати до м. Мошин Київського повіту і воєводства, а також лист старшини реєстрового козацтва до короля Владислава IV про хід селянсько-козацького повстання. Інформація щодо повстань міститься в реляціях і листах польських гетьманів, багатому на документи "Щоденнику" Ш. Окольського — сучасника описаних у ньому подій, російських джерелах.

Шимон Окольський супроводжував коронне військо під час каральних експедицій на Подніпров'ї в 1637 та 1638 рр. і згодом опублікував в Замості свою працю двома окремими випусками. Автор прикрасив розповідь різноманітними моральними сентенціями, цитатами з античних авторів, поетичними епітафіями. Водночас в ній міститься велика кількість описів військових дій, наводяться окремі цифрові дані. Особлива цінність щоденника полягає у наявності в ньому документальних матеріалів.

Ш. Окольський занотував насамперед свої спостереження. Він детально описує шляхи просування коронного війська, зазначаючи в окремих випадках чисельність загонів та їх озброєння, хід найважливіших битв з повстанцями. Крім того, автор використовував донесення розвідників, а також чутки, що не могло не позначитися на достовірності зафіксованих у щоденнику подій [41;133].

Всі заходи польського уряду, скеровані на придушення "української сваволі", не досягли своєї мети. Маса селянства продовжувала покозачуватися, число козацтва зростало, територія поширення його збільшувалась, а одночасно зростав і селянсько-козацький рух проти шляхти. В кінці 1591 і на початку 1592 року цей рух переріс у велике козацько-селянське повстання. Цьому до певної міри сприяв голод на Україні в 1591 р. інтенсивно розгорнувшись, повстання це охопило значну частину України і являло велику загрозу для шляхетства, для панування Польщі на Україні. Королівський універсал від 16 січня 1592 р. свідчить про широкий розмах руху, який охопив воєводства Волинське, Брацлавське і Київське, де "великі і нечувані шкоди, кривди, грабунки і вбивства як у містах і містечках, так і в селах починено від деяких людей свавільних" [14;54].

Найвидатнішим проводирем цього повстання був гетьман реєстрового козацтва Кшиштоф Косинський, що походив, очевидно, з шляхти. В 80-х рр. XVI ст. він був на Запоріжжі, де займав видатне становище серед запорозької старшини. В 1590 р. він разом з іншими представниками козацької сторони шляхетського походження одержав від короля подання на маєток Рокитне на Білоцерківщині (над. р. Рокитою, притокою Росі). Але на ці землі заявив домагання князь Януш Острозький (син князя В. К. Острозького), як староста Білоцерківський, і добився на них грамот від короля. Тоді Косинський з іншою козацькою старшиною, на чолі реєстровців, виступив в кінці 1591 року проти Острозького. Він напав на Білу Церкву, пограбував будинок білоцерківського підстарости князя Курцевича-Булиги і позабирав документи на маєтки [14;54-55].

Повстання поширилося на Волинь і Поділля. Селяни і міська біднота оволоділи замками, фортецями й містами, захоплювали зброю і гармати, виганяли, ув'язнювали, нищили панів, оголошували себе козаками, запроваджували козацькі порядки і збиралися на ради, обирали отаманів і суддів, розподіляли землі, повинності, вступали до війська Косинського, поповнюючи його ряди. Деякі шляхтичі, рятуючи життя, прийняли присягу перед козаками [3;22].

Для придушення повстання король Сигізмунд ІІІ на початку 1592 року призначив комісію, що складалася, головним чином, з магнатів, старост Брацлавського, Черкаського і Барського. Комісія на чолі війська рушила до Трипілля, де засіли, і зажадали від козаків видати "зрадника короля і Речі Посполитої" Косинського, а самим "волі королівській не перечити", загрожуючи в разі відмовлення розправою.

Козаки відмовилися видати Косинського. Побачивши, що вона безсила розгромити повстанців, комісія ухвалила проти козаків заочне рішення, оголосивши їх поза законом як бунтівників і ворогів держави.

Тим часом повстання на Україні росло. Повстанці нападали не тільки на шляхетські маєтки, містечка й дрібні міста, а на міста великі. В тому ж році було вчинено кілька нападів на Київ, київський замок, де повстанці, за свідченням В. К. Острозького на осінньому сеймі, "позабирали ґвалтом гармати, лінші, порох і всю зброю". Козаки на чолі з Косинським продовжували боротьбу. Косинський нападав на маєтки Острозьких. Острозький з сусідніми старостами виступив проти Косинського, але військо його було розбите.

Особливо великих розмірів набрало повстання в кінці 1592 і на початку 1593 року. На початку січня 1593 р. волинська шляхта, що з'їхалася в м. Луцьк на судові "рочки" (сесія земського суду), вирішила відкласти засідання судів і виступити на боротьбу з "великим небезпечинством в Речи Посполитой от людей свовольных, которые се называют быти козаками низовыми" [14;55].

Косинський в цей час стояв у містечку Острополі в маєтках князя Острозького, а далі відійшов під містечко П'ятку, недалеко від Чуднова (також у маєтках Острозького). 2 лютого 1593 року Острозький вщент розбив Косинського під П'яткою. 10 ж лютого між козаками і Острозьким була укладена угода, за якою козаки зобов'язалися скинути Косинського з гетьманства і перебувати в повному послушенстві королю і не нападати на сусідні держави; перебувати за порогами; не чинити надалі нападів на маєтки кн.. Острозького, його друзів, взагалі всіх шляхтичів, що були при цьому під П'яткою; видати усіх утікачів селян, а також слуг (шляхтичів), повернути захоплені у шляхти зброю, майно, коней, худобу й, нарешті, старатися перебувати завжди в милості князів і Речі Посполитої [14;56]. Лист написаний від імені гетьмана Кшиштофа Косинського, сотників, отаманів і всього лицарства війська запорозького і підписаний Косинським і Іваном Крочковичем, "лицарем войсковым именем всего войска". Після цього Косинський "три рази упав до ніг" Острозького і його синів і був відпущений з військом [16;189].

Loading...

 
 

Цікаве