WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст. - Курсова робота

Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст. - Курсова робота

Після здачі повстанців під Моровицею козацько-селянське повстання не припинилось. Центром його було Лівобережжя, особливо Лубенщина, де після Скидана діяли Кукла і Скрибень.

Весною 1638 року на Наддніпров'ї знову почалось велике селянсько-козацьке повстання. Уже за рік (1638) починається нове повстання, і до нього пристають тепер і селянські маси. Козаки зрозуміли, що без простого народу, вони не можуть нічого зробити, і через те підіймають повстання тепер не за права свого тільки стану а за права свого народу. Здається, що це повстання могло б мати успіх, але вибрали на гетьмана чоловіка слабкої волі, не здатного до військової справи. Це був Ясько Острянин [2;98]. Поштовх до розгортання повстання був денний виступом запорожців на чолі з гетьманом Яськом Остряниним на волость. Правою рукою Острянина був Скидан.

10 березня Острянин видає універсал, в якому він звертався до "по обоим сторонам реки Днепра в Малой России, отчизне своей, з предков своих, от давних времен мешкаючим, тут же и всему посполитому народу малороссийскому". У відповідь на жорстокі переслідування з боку польсько-шляхетських властей, зазначалося в універсалі, козаки й селяни піднялися на боротьбу за "визволення при помощи божей вас, народа нашого православного, от ярма, порабощения и мучительства тиранського ляховского и для отмщения починенных обид, разорений и мучительских ругательств" [45;133].

Великі надії Острянин і Скидан покладали на допомогу донських козаків, до яких було виряджене посольство.

Між запорожцями і донцями був укладений договір про взаємодопомогу. Як говорили в 1632 році донські козаки стрілецькому п'ятидесятнику Угрюмову, — "у нас де, у донских казаков, з запороским черкасы приговор учинен таков: как приходу откуды чаять каких... людей многих на Дон или в Запороги, и запороским черкасом на Дону нам, казакам, помогать, а нам, донским казакам, помогать запороским черкасом" [14;15].

В кінці березня – на початку квітня Острянин і Скидан рушили по суші й воді в Запоріжжя на волость. Українське населення з нетерпінням чекало появи запорожців. В багатьох місцях готувались до повстання. Окольський з цього приводу писав: "Одні готують порох, другі дають людей, гроші і провіант. Уже влаштовували лікарню в Трахтемирові, Межигірський монастир посилає їм благословіння і Печерський віддає часть. На водах уже готові переправи. Самі ріки Псел, Сула, Стариця і Дніпро несуть Острянину луку..." [41;140].

Виступивши з Запоріжжя, Скидан пішов по правому березі Дніпра під Чигирин, звідки частина його війська переправилась за Дніпро і підійшла до Іраклієва, де був розташований загін польського війська. Головні сили на чолі з Остряниним, що плили човнами по Дніпру, напали на Кременчук, заволоділи Хоролом і Ожельником, а даної повернули до Голтви, міста князя Єремії Вишневецького, зайняли тут зручну позицію і добре укріпились.

Все Наддніпров'я і Задніпров'я, територія Сули, Хорола, Псла, місцевість межуючи з Слобожанщиною, були охоплені вогнем повстання. Велике повстання спалахнуло на Чернігівщині. Тут повстанці розгромили війська чернігівського підстарости і його самого вбили [14;152].

Під Сніпородом на Острянина напали Потоцький і Вишневецький. Не одержавши вчасно підтримки від козацького загону на чолі з Сокирявим, Острянин відступив назад до Лукомля. Сокирянин, не знаючи про відступ Острянина, несподівано наскочив на польське військо і був розбитий.

3 червня 1638 р. повстанців на чолі з Остряниним було атаковано. Відбулася битва, в якій перевагу мало польське військо. Під час даної битви Острянин утік на Слобожанщину, де й оселився.

Після втечі Острянина повсталі обрали гетьманом Дмитра Гуню. Це дало змогу козакам протриматись до вечора.

На другий день битва знову відновилася. Почалися п5реговори, але вони не мали успіху. Оскільки прийшла звістка про повернення Скидана з боєприпасами. Довідавшись про це польське командування на зустріч йому вислало військо. У битві Скидан був взятий у полон.

Вночі з 11 на 12 червня (ст. ст.) Гуня відступив з-під Жовтина до гирла Сули і зайняв позицію при впадінні в останню р. Стариця. Тут він зробив свій табір. Окольський з подивом пише про винахідливість Д. Гуні при організації оборони: "Місцевість ця багата водою, лісом і пасовищами для коней, дніпровський берег неприступний, тепер же вона так добре була укріплена із середини і з боку поля, що ворота завжди лишалися відкритими. Не один інженер дивувався винахідливості грубого хлопа і його мистецтву в таких спорудах і дивлячись на міцні вали, шааці, батареї і бруствери" [41;35].

Коронне військо на чолі з Потоцьким після кількох невдалих атак почало облогу повстанського табору. Одночасно Потоцький розіслав загони польського війська по навколишніх селах з наказом знищити їх. Переконавшись, що взяти повстанського табору не можна, Потоцький запропонував повстанцям здатися, обіцяючи помилування. Гуня вступив з ним в переговори, вимагаючи поновлення козацьких прав і вольностей. Далі він погоджувався на мир на умовах поновлення Ку рухівських статей. Потоцький рішуче відмовився від пропозиції повстанців і розпочав нову атаку.

Повсталі 7 серпня вирішили здатися. Гуня з частиною козаків утік на територію Російської держави, а ті, що залишилися в таборі, присягли на вірність королю. З таким результатом закінчилось це повстання [14;153].

Таким чином, проаналізувавши козацько-селянське повстання 2 пол. XVI — 1 пол. XVII ст. можна зробити такі висновки:

  • причинами всіх повстань були посилення соціального та національного гноблення українського селянства, обмеження станових прав козаків;

  • основну масу повстанців становило селянство, але головною боєздатною силою було козацтво;

  • ході повстань були досягнуті певні результати, але вони не вплинули радикально на становище мас селянства і козацтва;

  • причинами поразок цих повстань були:

а) стихійність і неорганізованість повстань;

б) суперечності між реєстровими (що перебували на службі в Речі Посполитої) і нереєстровими козаками;

в) відсутність єдиного командування, розрізненість селянських виступів;

г) погана озброєність;

  • значення повстань у тому, що в ході повстань селянство та козацтво згуртовувались, набували досвіду боротьби проти соціального та національного гноблення, готували ґрунт для наступних подій, які розгорнулися під час визвольної війни українського селянства середини XVII ст.

ВИСНОВКИ

Після Люблінської унії 1569 р. до складу Речі Посполитої увійшли такі українські землі: Галичина з Холмщиною і частиною Поділля, воєводство Волинське, Брацлавське і Київське, Чернігівщина. На цих землях встановлюється польське панування, яке супроводжується посиленням соціального гноблення і національно-релігійних утисків з боку як польських так і місцевих феодалів.

Становище селян після Люблінської унії значно погіршилося: по-перше, вони не мали ніяких прав; по-друге, збільшилася панщина, різні податки, а також посилювалося закріпачення основної маси селянства; по-третє, після Берестейської унії почалися утиски православної віри на території України.

На середину XVI ст. остаточно склалося польське та литовське феодальне землеволодіння, за яким право користування землею мав шляхетський стан. Селянство на землях феодалів перебувало під їхньою "необмеженою владою". В "Уставі про волоки" 1557 р. зазначалося, що селянин і його майно повністю належить феодалові. Протягом 2 пол. XVI ст. польський і литовський уряди видавали ряд законів із забороною селянам переходити з місця на місце без дозволу феодала-власника.

За литовським статутом 1588 р. остаточно селянство вводилося до закріпаченого стану. Селянин, який прожив 10 р. на землі феодала, ставав кріпаком. Шляхтич мав право розпоряджатися не тільки майном селянина, а й його життям.

Розвиток товарно-грошових відносин спонукав феодалів до перетворення своїх маєтків на фільварки, тобто власного господарства, яке базується на постійній щотижневій панщині. Норма відробітків була неоднаковою у різних регіонах України. Якщо взяти Галичину і Волинь, то в них селяни відробляли 4 – 5 днів панщини, а на півночі Київського воєводства 2 – 3 дні на тиждень.

Крім панщини селяни сплачували різні данини — натурою або грішми. Серед данин натурою на першому місці стояли данини хлібом. Також існувала данина худобою. Жителі лісових околиць постачали куниць, лисиць і іншу звірину, а ті, що селилися вздовж річок — рибу. Сільські ж ремісники були зобов'язані доставляти до панського двору свої вироби. Бортники сплачували данину медом, а жінки давали прядиво, пшоно.

Грошова данина вживалася рідше. Тільки в 40-і рр. XVII ст. шляхта все частіше почала заміняти панщину грошовим чиншом.

Становище селянства погіршувалося ще й унаслідок здачі феодалами своїх маєтків в оренду. Орендар мав право розпоряджатися на цих землях на свій розсуд, що ще більше посилювало експлуатацію селян.

Розвиток фільваркового господарства супроводжував зменшення селянських наділів та зростанням числа малоземельних і безземельних селян. Зростала кількість городників, за городників і комірників, у маєтках збільшувалася кількість "гультяїв", які не мали ніякого майна.

Loading...

 
 

Цікаве