WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст. - Курсова робота

Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст. - Курсова робота

Налякані виступом Тараса, реєстровці втекли під охорону коронного війська в Корсунь. Підійшовши до Корсуня, Тарас почав бій з польським військом і реєстровцями. Корсунські міщани підтримали повстанців. Під час бою до повстанців приєдналась також більшість реєстровців. Коронне військо з частиною реєстровців змушене було відступити.

Після цього повстання почало швидко поширювати на Наддніпров'ї. Козаки розпинали універсали, в яких закликали народ приєднуватися до них для охорони віри, обіцяючи козацькі вольності. Частина повсталих загонів приєдналася до Тараса, а частина діяла самостійно, нападаючи на шляхту і польських жовнірів.

Перебування селянсько-козацького війська на Правобережжі справило позитивний вплив на розширення території повстання. Вже в січні відбувся збройний виступ селян і "випищиків" у Трипільському старостві Київського воєводства, під час якого повстанці розгромили маєток пана А. Фірлея в містечку Обухові. В заяві Святської і М. Мики в Житомирський городський суд від 12 травня 1630 року говориться про дії народних месників в районі Паволочі, які спалили шляхетський маєток із "всім нерухомим майном і документацією". Населення Києва, Василькова, Де метра, Білгородки та ін. населених пунктів підтримало повсталих. У реляції сейму (1631 р.) коронний гетьман С. Конєцпольський зазначав, що універсали Т. Федоровича та заклики "деяких осіб духовних і світських грецької релігії, в яких сповіщалось, що їх віру нищать... роздратували чернь і всю Україну, розбурхати так, що ніхто з тамошньої шляхти не був у безпеці в своєму домі" [43;33].

Повстання являло велику загрозу для польських панів, тим більше, що повстанці, за словами Конєцпольського мали план "трактувати з Москвою і віддати їй всі тамошні краї". На початку квітня Конєцпольський рушив з коронним військом з Бара в напрямку на Київ, розіславши перед цим універсали, в яких закликав шляхту йти до коронного війська. Конєцпольський послав вперед стражника коронного Самійла Лаща.

Просуваючись до Києва, Лащ на перший день великодня вдерся в містечко Лисянку і вирізав усе населення "як мужов, так і жон, так і детей в церкви будучих, и попас ними" і по дорозі "людей невинных былт бы тилько русин был, забивали" [14;134]. Другий польський загін вирізав усе населення в містечку Диметрі.

Особливо бурхливо розгорнулися повстання на Лівобережжі в районі Переяслава. Туди ж рушив із своїм військом Тарас і розташувався табором під Переяславом.

Бої під Переяславом тривали близько трьох тижнів. Уже перша битва з повстанцями була невдала для Конєцпольського. В боях повстанці виявляли велику мужність і відвагу.

Рішучий бій відбувся між повстанцями і коронним військом 22 травня. Цю битву автор "Истории русов" назвав "Тарасовою ніччю". Т. Г. Шевченко оспівав розгром Конєцпольського в своєму творі "Тарасова ніч", використавши для нього оповідання "Истории русов" і, очевидно, народні перекази.

Повстанці розгромили польські загони в Коначеві, в Димері, в Білгороді, під Києвом, коло Боришполя. Під Києвом була знищено "Золота рота", що складалася виключно з шляхтичів. Щоб не дати змоги коронним військам переправитись через Дніпро на допомогу Конєцпольському, повстанці спалили в києві 50 байдаків і силу човнів.

Конєцпольський змушений був вступити з повстанцями в переговори, намагаючись договоритися з реєстровцями.

Ініціатором переговорів між сторонами виступив, очевидно, коронний гетьман. У декларації, надісланій С. Конєцпольським до табору Т. Федоровича під назвою "Спосіб заспокоєння гніву його королівської милості за провини Війська запорозького, він пропонував припинити військові дії на таких умовах: а) збереження в цілому Куруківського договору 1625 р.; б) видача Т. Федоровича, як головного призвідця "бунту і на якого є певні докази, що він мав зрадливі наміри щодо Речі Посполитої"; в) визнання старшого, якого призначить король; г) об'єднання реєстрових, які брали участь у боях з обох сторін в єдине військо; д) розпуск реєстрових козаків; е) повернення полонених жовнірів" [43;38].

Заможні козаки, як реєстрові, так і нереєстрові, згодилися піти на компроміс з Конєцпольським. 8 червня 1630 р. під Переяславом між Конєцпольським і козацькою старшиною був укладений договір. Куруківський договір лишався в силі, але реєстр фактично збільшувався до 8 тис. чоловік: не включені до реєстру повинні були розійтися по домах, але їм гарантувалась "безпека".

Під час переговорів гетьманом козацького війська був Антін Конашевич Бут. А при укладенні договору Конєцпольський затвердив гетьманом Орендаренка. Долю Тараса мав вирішити король, але до того він лишався при війську.

Так закінчилось повстання 1630 р. Хоч воно не привело до значних змін в становищі українського населення, але битва під Переяславом надала більшої впевненості у своїх силах.

Весною 1631 р. Т. Федорович розіслав на волості заклики про продовження боротьби проти шляхти. Учасник переяславської битви Григорій Рубчинський розповідав у Севську, що на початок червня на них відгукнулося близько 15 тис. козаків, що зібралися в Черкасах, Переяславі, Каневі. Великі козацькі загони зосереджувалися також у Лубнах і Острі [43;40].

Наступним селянсько-козацьким повстанням в 30-х рр. XVII ст. було повстання під проводом Павлюка. Причиною було те, що польський уряд прислав на Запоріжжя комісарів Потоцького і Киселя для переоглядання реєстру. На чолі цього повстання став Павлюк, що повернувся з Кримського походу.

Про переважну кількість селян у війську повстанців повідомляли навіть окремі польські джерела, незважаючи на те, що в них селянсько-козацькі повстання інтерпретувалися виключно у вигляді боротьби козацтва за свої привілеї. Так, Ш. Окольський зафіксував у своєму щоденнику, що Павлюк наказував "набирать как можно больше войска из среды крестьян" [43;58].

Повернувшись з кримського походу, Павлюк повів агітацію на Запоріжжі проти старшини реєстровців. В травні він на чолі випищиків виступив на волость, захопив козацьку гармату і вивіз її на Запоріжжя.

Починаючи повстання Павлюк висував програму:

  • центром козацтва мало бути Запоріжжя;

  • за запорізькими нереєстровими козаками мали бути визнані козацькі права і привілеї;

  • все козацтво повинно було мати одну організацію і одного гетьмана на Запоріжжі [14;140].

22 серпня Павлюк видав універсал до всього козацтва і поспільства (тобто селянства і міщанства), в якому закликав усіх приєднатися до його війська, пропонував ловити реєстрову старшину як зрадників і продажних людей, і приставляти до нього. Одночасно Павлюк послав у переяславський полк своїх полковників Скидана і Семена Биховця, які поширювали листи з закликом козаків і поспільства до повстання. Листи ці мали величезний вплив.

В вересні 1637 року гетьман реєстрового козацтва Кононович і кілька старшин були схоплені Павлюком і страчені. Частина реєстровців приєдналась до Павлюка, значна ж частина лишилась при хорошому війську.

Повстання швидко охопило Наддніпров'я. Шляхта втікала з своїх маєтків.

З особливою силою розгорнулося повстання на Лівобережжі. Частина повстанців вирушила на Могили на Київщині, де Павлюк призначив зборний пункт для війська. Багато загонів діяли на місцях. Швидкому й великому поширенню повстання сприяв голод, що спалахнув на Україні внаслідок неврожаю 1637 р.

З якою інтенсивністю поширювалося повстання показує таке свідчення польського гетьмана Миколи Потоцького: "На Задніпров'ї все до останку покозачилось, — писав він на сонові донесень з кінця листопада 1637 р. — Міста княжі [Вишневецького] Ромни видають величезні купи своєвільників, і всі інші без винятку, і мій Ніжин теж пришився до них. Замкові козаки, котрих було 200 чоловік, виторили службу" [12;264].

Переяславський староста писав коронному гетьманові Станіславу Конєцпольському про події на Лівобережжі: "Кизим теж звів з Києва чималу купу за Дніпро; стоїть тепер в Переяславі і там до нього збираються. Острянин з Полтави теж збирає їх до себе. В тамошніх містах, що належать до староств, все хлопство покозачилося; в самім Гадячу втекло в козаки 2 тисячі" [2;265].

Для придушення повстання коронний гетьман С. Конєцпольський вирядив польного гетьмана М. Потоцького. 6 грудня 1637 року між повстанцями на чолі з Павлюком і польською армією М. Потоцького стався лютий бій під Кужейками на Черкащині. Коронне військо було краще озброєне і займало зручну позицію. Битву почав Павлюк, пославши загін Лаща від Масиків до Кужейків. "Наступ селян, — пише Окольський, — являв дуже показне видовище: вони йшли табором вишикуваним у 6 рядів з чотирма гарматами на чолі, двома по бокам і двома в кінці, а всередині між возами йшло військо... Ідучи, ворог сильним кроком, богохульством, лайкою, непристойними словами ганьбив і зневажав шляхту, жовнірів, гетьманів і самого короля... Козаки йшли під майорячи ми прапорами, з гарматними пострілами і гучними вигуками. "А чи далеко гетьман буде ночувати? Лящику, побіжиш до хащику!" [14;147].

Після дуже впертого бою коронному війську вдалося вдертися в табір повстанців. Повстанці билися надзвичайно мужньо. Сам Потоцький писав про це: "Було таке уперте і завзяте це хлопство, що ніхто з них не хотів кричати "миру", навпаки, тільки кричали, щоб одному на одному вмирати... Котрим не ставало стрільби і зброї, били жовнірів голоблями й дишлями". Бій тривав до пізньої носі. Павлюк і Скидан відступили на південь для того, щоб зібрати більше повстанців.

Loading...

 
 

Цікаве