WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст. - Курсова робота

Антифеодальні виступи селян в Україні у другій половині XVI – першій половині XVII ст. - Курсова робота

Проте, відступивши на низ, козаки не скинули Косинського з гетьманства і почали готуватися до нового виступу. Князь Ол. Вишневецький, черкаський і канівський староста, писав у травні 1593 р., що Косинський ставив своїм завданням перевернути догори дном усе погромити і знищити усіх панів.

Про існування тісного зв'язку між запорожцями і московським урядом в ці роки свідчить Лясота, який приїздив у Запорізьку Січ в 1594 році. По дорозі в Запорізьку Січ він зустрів московського посла Василя Нікіфоровича, що віх подарунки запорізькому війську. Лясота пише, що московський цар тримав запорозьких козаків "до того часу на своїй службі" і вважав їх своїми підданими [35;135].

В травні Косинський на чолі 2-тисячного козацького загону виступив під Черкасами. Проте тут він зазнав рішучої поразки від Вишневецького і, як передає Вишневецький, сам загинув у битві. Козаки ж утекли на Запоріжжя. За іншими даними Косинський був підступно вбитий у корчмі слугами Вишневецького. В цьому ж місяці Варшавський сейм оголосив козаків поза законом.

В другій половині 1593 року козацько-селянський рух на Україні продовжувався. Влітку козаки знову вирушили в Запорізьку Січ на Надніпров'я. Одночасно татари напали на Волинь. В цих умовах селянсько-козацького руху князь Вишневецький, незважаючи на свою перемогу над Косинським, змушений був всупереч постанові сейму проти козаків, укласти в серпні з ними угоду. Вишневецький мав вернути козакам забране у них майно; за смерть Косинського та інших козацьких старшин їх родичі могли добиватися задоволення судом; урядники не повинні були забирати на користь черкаського старости майно, що лишилося після померлих козаків. А майно це мало переходити в спадщину дружинам, дітям і родичам козаків. Козаки, що були на службі у Вишневецького діставали право вільного приходу і відходу. Запорізькі козаки могли вільно приходити на волості, що були у віданні Вишневецького, а також відходити на Запоріжжя, і повинні були тільки обрати серед себе старшого, який судив би їх за злочини, вчинені на волості.

Восени того ж 1593 року Подніпров'я було знову охоплене полум'ям повстання. Це було відповіддю на знущання панів, які брутально порушили умови договору. Київський воєвода К. Острозький, наприклад, схопив козацьких послів, які прибули подати скаргу на черкаського старосту О. Вишневецького, і кинув їх до в'язниці, звелівши віддати на тортури, від яких один посол сконав [3;25].

Угода була укладена, але повстання не припинилося. Вся південно-східна Україна була в цей час фактично в руках повсталих козаків, селян і міщан. Особливо уперте було повстання міщан м. Брацлава, яке тривало кілька років.

Найвидатнішим проводирем повстанців у період від 1594 по 1596 рр. були Гр. Лобода і Северин Наливайко.

Лобода належав до багатих козаків. Він володів с. Сошники на Київщині і мав багато рухомого майна, яке під час повстання переховував у Печерському і Пустинському монастирях і у приватних осіб. Після придушення повстання польський уряд конфіскував майно Лободи і роздав шляхтичам. Лобода був зв'язаний з київською шляхтою і київським духівництвом, підтримував добрі стосунки з кн.. В. К. Острозьким [14;58].

Після смерті Косинського він виступає як запорозький гетьман. В червні 1594 року, коли на Запоріжжя приїжджав Лясота, гетьманом був Богдан Микошинський, але Лобода й далі займав видатне місце серед запорізької старшини, і незабаром його знову обрали гетьманом.

Наливайко мав також зв'язки зі шляхтою, особливо служивою, якої було чимало в його загоні. Називаючи Лободу паном, князь Острозький Наливайка називав "лотром" (розбійником).

Родом Наливайко з Поділля. Існує переказ, що батько його був міщанином-кушніром і володів землею в м. Гусятині. Вмер батько від побоїв польського магната Каліновського, власника м. Гусятина, який захопив землю Наливайка.

Старший брат Северина був попом при острозькому замку і займав видатне місце серед діячів Острозького літературного гуртка, що виступали проти унії і католицизму. Сам Наливайко вступив на службу в військо кн.. Острозького і приймав участь у боротьбі проти повстанців на чолі з Косинським. Це викликало незадоволення серед козаків проти Наливайка. Але незабаром він покинув служби і, організувавши загін нереєстрового козацтва, почав боротьбу проти шляхти і організовував походи проти татар і турків у Молдовію [31;36].

В той час, коли Наливайко і Лобода робили походи в Молдовію, на Україні тривав селянсько-козацький рух, що являв велику загрозу для Польщі.

Повернення Наливайка і Лободи з походів сприяло піднесенню анти шляхетської боротьби на Україні. Ця боротьба дуже загострилася в вересні 1594 р. на Брацлавщині, кудли знову повернувся Наливайко з Молдовії. Розташувавшись у Брацлаві, він зажадав від шляхти "стації" і "помірної" для свого загону. Шляхта відмовилась виконати цю вимогу. Зібравшись у Вінниці, вона вирішила збройною силою поновити свою владу і рушила на Брацлав. Брацлавські міщани разом з Наливайком несподівано напали вночі на шляхетський табір на березі Бугу і розгромили його. Другий крок — захоплення замку.

Особливо розгорнувся антишляхетський рух в околицях Бара і на Брацлавщині зимою 1594 – 1595 рр., під час перебування тут загонів Лободи й Наливайка, що повернулися з походу, в загони почало прибувати багато "гультяйства", "хлопства", а також збіднілої служилої шляхти. Козацькі загони, особливо Наливайка, нападали на шляхетські маєтки, обкладали шляхту контрибуціями, знищували її судові й земельні документи. Особливо діставалось від загонів Наливайка маєткам Каліновського [16;190].

Ще ширше розгорнулося селянсько-козацьке повстання восени 1595 р., коли Наливайко повернувся з походу в Угорщину. Він зі своїм козацтвом з'явився на Волині, де його зустріли бідняки. Повстанці знищили жовнірський загін, заволодівши зброєю і майном. Налякана місцева шляхта, яка зібралася в Луцьку з нагоди судової сесії, сплатила повсталим контрибуцію. Наливайко, мабуть не був нею задоволений, бо пограбував передмістя Луцька і через Волинь направився в Білорусію. Повертаючись, повстанці знову пройшли Волинською землею, розгромили маєтки прихильників церковної унії, зокрема, маєток Отовчичі, де зберігалися єпископські цінності [37;36].

В кінці січня 1596 р. Наливайко повернувся з своїм військом на Волинь. В цей час на Україні назрівала нова важлива політична подія: польський король Сигізмунд ІІІ і папа римський Клімент VІІI, намагаючись посилити наступ католицько-шляхетської Польщі на Україні готували введення церковної унії. Частина українських феодалів пішла назустріч цьому планові, намагаючись таким шляхом зміцнити свої позиції в складі Польщі.

Зібравши коронне військо в Кременці, Жолкевський в кінці лютого 1596 р. швидко рушив на південь Волині, ставлячи собі завдання розгромити насамперед Наливайка. Останній, довідавшись про наступ хорошого війська, почав відступати — спочатку на схід, а далі повернув на південь, на Брацлавщину. Наливайко під час виступу встиг зібрати всього коло тисячі козаків, а тому ухилявся від бою з силами Жолкевського.

Відступаючи на Брацлавщину, Наливайко сподівався об'єднатися з Брацлавськими міщанами. Жолкевський старався не допустити Наливайка до Брацлава. За Прилукою Жолкевський настиг військо на чолі з Наливайком. Скориставшись ніччю повсталі утекли, а Жолкевський залишився в Брацлаві і чинив там розправу [14;65]. Під Білою Церквою загін Наливайка об'єднався з запорожцями на чолі з Лободою.

Жолкевський вислав проти повстанців передовий загін на чолі з князем Кириком Ружинським, українцем, магнатом-авантюристом.. Під Білою Церквою він був погромлений повстанцями. Жолкевський з новими військами настиг повсталих біля урочища Гострий Камінь, де відбулася битва. Після цієї битви повсталі відступили за Дніпро до Переяслава, а Жолкевський звернувся до короля по допомогу [16;194].

Після Переяслава повсталі пішли на Лубни. Та Жолкевський наздогнав їх з військами і вони змушені були отаборитись поблизу Лубен за Сулою на урочищі Солониця. 26 травня відбулася облога повстанського табору, що тривала біля 2 місяців.

В цих умовах Жолкевський знову почав розмову про переговори. Він обіцяв їм дозволити вільно розійтися по домах, але, як і раніше вимагав насамперед видати проводирів, а також віддати гармати й військові відзнаки, одержані козаками від іноземних держав за боротьбу проти турків і татар [14;66].

Частина повстанців вирішила кінець-кінцем прийняти ці умови. Наливайко зі своїм загоном хотів вирватися з табору і почав оборонятися, але його схопили і видали Жолкевському. Були видані також Шостак, Шаула і ще кілька старшин. Виконані були і інші умови.

Але після цього Жолкевський поставив нову умову — віддати всіх кріпосних панам. Повстанці відмовилися і почалася страшна різанина. Так закінчилося це повстання.

Козацько-селянські повстання 1581 – 1596 рр. були насамперед найгострішою формою виявлення суперечностей між гнобленими масами селянства, козацтва і міського населення з одного боку, і їх гнобителями — польською і українською шляхтою - іншого. Протягом майже 5 років південно-східна Україна перебувала фактично в руках повсталих. Шляхетське господарство було дуже підірване. Дуже багато селянства покозачилось. Основним змістом повстання була боротьба проти кріпосного гніту.

Loading...

 
 

Цікаве