WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

У 1227 – 1228 рр. Романовичі заволодівають Луцьком, Пересопницею і Чорторийськом, які Данило разом з Берестом передає братові. Василько проголошується волинським князем. [35,86] Останній клаптик феодальної смути, Белзьке удільне князівство, був приєднаний до Волині у 1234 р. Тоді ж був усунутий з політичного життя Олександр Белзький. Відтоді настала черга Галицької землі.

Якими були мотиви такої діяльності Данила? Безумовно, одним із головних чинників було бажання Данила зібрати батьківську спадщину. Він був людиною свого часу, і не варто модернізувати його образ: князь дивився на Галичину і Волинь як на спадкову власність. [30,73]

У 30-ті рр. Данило Романович кілька разів оволодівав Галичем, і кілька разів втрачав його. Надто сильними були бояри, а в столичному граді землі ще й стояла звичайна угорська залога.

Кілька разів боротьба між боярами, Ростиславом і уграми, з одного боку, й Романовичами – з іншого, тривала з перемінним успіхом. Поступово Данило заволодів стратегічною ініціативою. До справи втрутилися "мужі градські" – патриціат Галича, що 1238 р. закликали старшого Романовича на стіл: [33,7] "І Данило увійшов у город свій, і прийшов до церкви Пречистої Святої Богородиці, і взяв стіл отця свойого, і на знак звитяги поставив на Німецьких воротах хоругву свою". [3,53] Дізнавшись про те, що Данило увійшов до Галича, Ростислав утік до Угорщини, до короля, зятем якого стане у 1242 р. Туди ж емігрувала частина особливо ворожих Романовичам бояр. Всі інші бояри кинулися до ніг Данила з молінням про прощення. І князь простив їх, хоча, навряд чи щиро.

Перемога Романовичів була повною і, здавалося, остаточною. Було насамперед відновлено Галицько-Волинське князівство Романа Мстиславича, подолана феодальна опозиція, владнано стосунки із сусідами. Однак перемога мала гіркий присмак – якраз тоді західних земель Русі досягла звістка, що орди Батия вдерлися на Північно-Східну Русь.

Сплюндрувавши Рязанське, Володимиро-Суздальське та інші князівства Північно-Східної Русі, загарбники наприкінці березня 1238 р. досягли невеликого чернігівського міста Козельська. Облога тривала майже два місяці. Жителі захищалися вперто і героїчно. Лише підтягнувши з Волги облогові машини, татари змогли вдертися до міста. Городяни билися відчайдушно, здійснили сміливу вилазку, перебили чотири тисячі нападників і всі полягли. Татари назвали Козельськ "злим містом". [33,8]

У березні 1239 р. штурмом здобули Переяславль Південний, а в жовтні – Чернігів. Далі монголо-татари посунули на схід уздовж Десни і Сейму, де знищили міста і фортеці, збудовані для захисту від половців –Путивль, Рильськ, Глухів та ін.

Данило більше не мав сумнівів: монголо-татарська гроза не мине його князівства. Тому він із сином Левом поїхав до Угорщини, намагаючись укласти угоду з королем Белою, скріпивши її шлюбом Лева з королівною. Та король остерігся пов'язувати свою долю з Данилом, передбачаючи напад татар на Західну Русь. Він сподівався, що ворожа навала обмине його державу, і помилився. Зазнавши невдачі в Угорщині, Данило Романович так само безуспішно силується підняти проти Батия малопольського і мазовецького князів. А тим часом монголо-татарське військо впритул наблизилося до Києва.

Київ мав тоді воістину циклопічні фортифікації, рівних яким не існувало в східнослов'янському світі. Три ряди могутніх валів із дубовими стінами на них оточували центр міста. Там перебувала залога на чолі з намісником Данила, загартованим у боях тисяцьким Дмитром. Адже напередодні Батиєвої навали старший Романович поставив у залежність від себе цей стольний град Русі. [29,196]

Монгольська навала аніскільки не зменшила зацікавленості провідних князівських ліній в придбанні київського столу. В 1238 – 1240 рр. Тут послідовно змінювалися представники Мономаховичів, Ольговичів, Ростиславичів, Романовичів. Данило Романович заволодів Києвом, вигнавши Ростислава Смоленського, весною 1240 р. незадовго перед початком тривалої облоги Києва ордами Батия 5 вересня 1240 р. Загроза неминучого зіткнення з ворогом, який вже підкорив половину Русі, перед яким спасував, кинувши Київ осінню 1239 р., його давній суперник Михайло Чернігівський, не злякала волинського князя. Перспектива зійти хоч на мить на Олімп давньоруського політичного життя, скориставшись ситуацією, пересилила страх тим більше, що князь Данило вирішив не ризикувати, покинувши Київ. [53,99] Лише зосередивши всі свої полки, застосувавши могутню облогову техніку, монгольський хан після двотижневого штурму з граничним напруженням сил зміг оволодіти Києвом. Так само, як і в інших містах, населення було майже повністю винищене. У рабство забрали частину молодих людей в ремісників.

Здобуття Києва відкрило шлях Батиєві на захід. Операції для завоювання південноруських були організовані його воєводами з вражаючими уяву навіть сучасної людини розмахом. Наприклад, для здобуття невеликого волинського міста Колодяжин вони застосували аж 12 таранів! Можна лише уявити, скільки їх бухало в стіни і брами міст Києва, Галича і Володимира.

Але й майстерність поневолених ханами іноземних механіків та інженерів мала свої межі. Створені ними облогові машини виявилися безсилими перед могутніми фортецями Крем'янця і Даниліва на Волині – ці міста уникнули ворожого сплюндрування.

Тим часом головні сили монголо-татарського війська наблизилися до Володимира. Подробиці штурму Володимира Батиєм залишилися невідомими, але ми знаємо, що він був взятий штурмом: "Прийшов Батий до Володимира і взяв його на спис і перебив людей, не милуючи".

Коли через кілька місяців Данило повернувся з еміграції до міста, він побачив страшну картину спустошення і смерті: " В городі Володимирі не зосталося жодного живого. Церква Святої Богородиці наповнена була трупами, інші церкви теж були наповнені трупами". [6,61]

Під ударами ворожих таранів упав і Галич. Княжий двір і дружинники перебралися з розореного міста до нової столиці – заснованого Данилом у 30-х рр. І улюбленого ним Холма, неприступної фортеці, що стояла на високій горі. Сам Данило в той час перебував у Польщі, де марно схиляв князів до помочі Русі, яка знемагала під ударами монголо-татрських орд.

На весну 1241 р. вороже військо завоювало всю Південно-Західну Русь. Воно зазнало великих втрат. Його тумени (корпуси) і тисячі (полки) виявилися дуже поріділими, а воїни – втомленими. Це зірвало плани Батия завоювати всю Європу, дійти до Риму і Середземного моря. Орди Батия спустошили Угорщину, Польщу, Хорватію, Сербію, Болгарію, Трансільванію і Молдавію. По тому вони повернулись до пониззя Волги, де заснували свою державу – Золоту Орду. [29,197]

Загарбники встановили на Русі важке, принизливе і жорстоке іго. Щоправда, монголо-татрські намісники – баскаки не отаборились в Галицько-Волинській Русі, й до часу верхівка Орди коректно ставилася до Романовичів. Певно, Батия і його оточення стримувала близькість цих земель до країн Заходу, які мали величезний економічний і військовий потенціал. Близькими були спогади по поразку, якої завдали батиєвим військам чеські важкоозброєні рицарі в 1241 р.

Данило Романоич повернувся додому після того, як орди Батия пішли далі на захід. Міцно, здавалось, об'днана було його владою Галицько-Волинська Русь знову потрапила в руки боярства. Воно скористалося із послаблення князівської влади, викликаного ворожою навалою і винищенням значної частини воїнів, волинського і галицького рицарства. Коли на шляху з Мазовії підійшов до волинського міста Дорогочина, боярин, що сидів там, просто не впустив його до міста. Повернувшись до Володимира, Данило почав докладати зусиль до нового об'єднання Волинської і Галицької земель... Тим часом великі бояри Доброслав Судьїч і Григорій Васильович порядкували в Галичині.

У скрутному становищі Данило Романович показав себе добрим політиком і стратегом. Він уміло зіграв на суперечностях між цими боярами, примусив їх прийти до нього на суд і ув'язнив обох. Але у відсутності Данила галицькі бояри знов закликали до княжіння Ростислава Чернігівського. Угорський король віддав за нього дочку, чим відверто виявив свої наміри – забрати собі Галицьку землю. Відтоді Бела ІV послідовно й сильно підтримує Ростислава проти Романовичів. Наступні три роки (1242 – 1245) спливли у суперництві між під'южуваними Угорщиною Ростиславом і Данилом з Васильком. Кілька разів бояри відчиняли браму Галича перед Ростиславом, і кожного разу він втрачав місто і землю. Справа наближалася до кульмінаційного зіткнення між сторонами.

У липні 1245 р. угорський кроль дав Ростиславу велике військо на чолі з досвідченим воєводою Фільнієм, щоб той допоміг його зятеві здобути Галич. Ворожі Романовичам бояри привели до Ростислава численні загони озброєних людей. Його підтримали й польські контингенти. Коаліція здобула західну твердиню Галичини Перемишль, а далі обложила добре укріплену фортецю Ярослав. Залога разом з жителями відбили перший штурм ворога. Тоді Фільній наказав привезти з Угорщини облогову артилерію. [33,9]

Loading...

 
 

Цікаве