WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Отже, Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства та в особі державця усієї Руської землі Романа Мстиславича відіграла домінуючу роль в об'єднавчому русі України-Русі. Після занепаду Києва Галицько-Волинська держава, за висловом І. Крип'якевича "продовжила на ціле сторіччя існування державної організації і стала головним політичним центром для всієї України.

1.3. Волинська земля в часи правління Данила Галицького та його наступників.

Загинувши у розквіті сил і політичних звершень Роман залишив по собі двох малих синів, героїв Галицько-Волинського літопису, 4-х річного Данила і 2-х річного Василька. Від імені старшого стала правити мати, княгиня Анна. Вона спиралася на віддану її чоловікові частину волинського боярства та на його бойову дружину. Бояри, що повернулися з еміграції, приєдналися до вцілілих під драконівських заходів проти них Романа почали боротьбу проти його родини. На довгих сорок років Галицько0Волинська Русь занурилася у багно удільної (феодальної) роздробленості. Про державу Романовичів не може й бути й мови аж до сер. 40-х рр. ХІІ ст.

Зовнішні обставини склалися також несприятливо для Романовичів, як називає синів загиблого Галицько-Волинський літопис. Давній ворог Романа, колишній київський князь Рюрик Ростиславич, якого Галицько-волинський князь скинув з престолу і запровадив до монастиря, почувши про його кончину "смета с себе чернецькые порты и седе Кыеве". Десь у 1205 р., дуже швидко по смерті Романа Мстиславича, Рюрик, у спілці з чернігівськими князями Ольговичами, і найнятою за великі гроші половецькою ордою пішов на Галич. Однак спільними зусиллями бойової дружини і міського ополчення той похід було відбито. Та в наступному, 1206 р., над Галицько-Волинською Руссю нависла нова небезпека. [33,4]

Традиційні вороги єдності Русі і спільники половецьких ханів Ольговичі знову вчинили похід на князівство Романа. З ними пішов Рюрик Росталавич і чимало інших князів. А із заходу сунув краківський князь Лешко, недавній союзник Романа. Княгині Анні довелося звернутися по допомогу до союзника – угорського короля. Андрій ІІ зустрівся з нею в галицькому місті Сянику. Було поновлено союзну угоду. Анні довелося визнати зверхність короля, котрий поставив свою залогу в Галичині. Відтоді Андрій ІІ самозванно титулував себе в своїх грамотах королем Галичини й Волині. Угорський король перешкодив польському вторгненню на Волинь, але не схотів, певно, завадити наступові Ольговичів та їхніх союзників на Галич. Сподівався, мабуть, скористатися з міжусобної боротьби на Русі , щоб загарбати спадщину Романа.

Ольговичі, сини героя "Слова о полку Ігоревім" Ігоря Святославича Володимир, Роман, Святослав і Ростислав, підійшли до Галича, та не насмілилися вибивати угорську залогу з міста. Тоді Андрій ІІ навмисно вивів її з Галича. Ольговичів підтримали бояри на чолі з могутнім родом Кормильчичів. Ольговичі вокняжилися в Галицькій землі влітку 1206 р. Старший Володимир, де почувався певніше.

Та Ольговичі не задовольнилися Галичиною, а почали претендувати і на Волинь. Вони вислали до громади Володимира якогось посла котрий почав вимагати видання Романовичів: "Не зостанеться города вашого, якщо ви мені не видасте обох Романовичів і якщо не приймете брата мойого Святослава княжити у Володимирі".[3,8] Тоді Анна вирішила залишити розвалене на той час Галицько-Волинське князівство: "А назавтра княгиня [Анна], довідавшись про це, вчинила раду з воєводою Мирославом, із дядьком і на ніч утекли вони в Ляхи. При цім Данила узяв дядько поперед себе і вийшов із города дірою городської стіни". [3,9] В оригіналі "дырею градною", очевидно, ідеться про підземний таємний хід під городською стіною. М. Котляр стверджує, що Анна виїхала з Володимира в супроводі ближніх бояр та бойової дружини чоловіка, розгорнувши княжі стяги і хоругви через головні ворота. [33,5] Романова вдова з синами подалася до Малопольщі.

Анну люб'язно прийняв краківський князь Лешко Білий. Річ у тому, що по смерті Романа угорський король та польський князь уклали угоду по захист династичних прав його синів. Насамперед старшого, Данила. Однак тієї угоди вони дотримувалися формально і нещиро, намагаючись використати її у власних цілях. Андрій ІІ прагнув загарбати Галицьку, а Лешко Волинську землю. Угорсько-Польський союз був стверджений приїздом Данила до Угорщини, де він жив при королівському дворі чи то як гість, чи то як бранець... [29,166]

У вересні 1211 р., з угорською допомогою і на запрошення бояр, 9- річний Данило перший раз вокняжився в Галичі. Він ще не раз і не два упродовж наступної чверті століття то сідатиме на галицький стіл, то втрачатиме його, аж поки напередодні Батиєвої навали на Русь не утвердиться на ньому, та й то на неповних три роки.

А бояри викупили в угорського воєводи захоплених ним у полон Ігоревичів і прилюдно... повісили їх на площі Галича. Цей єдиний в історії Давньої Русі випадок публічної розправи бояр над своїми князями ще раз продемонстрував світові неймовірну силу, зарозумілість і нахабність галицького боярства, з яким у цьому могло зрівнятися хіба що боярство Новгорода Великого.

Помалу Романовичі підростали... В 1219 р. Данило Романович досяг 18-ліття і став уже повноправним князем невеликої частини Волині. Княгиня Анна визнала свою місію регента закінченою й пішла до монастиря. А Данило того самого року одружився з дочкою нового галицького князя, насадженого польським князем і прийнятого боярами Мстислава Мстиславича Удалого (Вдалого), що до того княжив теж у боярському царстві – в Новгороді Великому. Уграм довелося забратися із Галича. Далі Данило Романович, сподіваючись на поміч тестя, починає головну справу свого життя – відновлення Галицько-Волинського великого князівства, створеного його батьком. Незабаром після одруження з Мстиславівною старший Романович блискавичним походом відбирає у Лешка Білого забузькі землі. Тесть утримався від допомоги , мовивши Данилу, що в нього існує дружня угода з польським князем, яку він не в змозі переступити. Тоді розлючений Лешко поновив дружбу з угорським королем, яка перервалася за кілька років перед тим, коли Андрій ІІ забрав у польського государя Західну Волинь, віддану тому в Спіші. Союзники вирішили завдати удару по Галицькій землі: король не змирився з тим. Що там сидить не його син, а Мстислав Мстиславич. Останній закликав на допомогу Данила, і разом вони відстояли землю. Данило дав битву ворогові біля Кривого Броду і примусив його відступити. А наступного. 1221 р., Мстислав з Данилом розбили угрів біля валів стольного Галича. Не пощастило й Лешкові знову загарбати втрачену ним частину Волинської землі.

Того самого, 1221 р. Лешко Білий, після чергової невдачі у справі заволодіння Західною Волинню, змушений був укласти мир з Данилом, бо той напустив на Малопольщу союзних йому литовських князів. На час Лешко відмовився від підтримки давнього ворога і суперника Романовичів, белзького князя Олександра Всеволодовича. Це дозволило їм повернути на час собі Белзьку землю. Та під'южуваний боярами Мстислав звелів Данилові знову віддані її Олександрові.

Ще через рік галицькі бояри остаточно посварили Мстислава й Данила. Вони перетворили старого князя на іграшку в своїх руках, і страшенно боялися того, що Мстислав поверне зятеві Галицьку землю. Наступні п'ять років (1223 – 1228) пройшли під знаком ворожого ставлення Мстислава до Данила. Та благородний Романович платив тестеві підтримкою проти ворогів і поводився з ним вищою мірою толерантно. Безумовно, Мстислав підпав також під вплив угорського короля... Бояри схилили слабохарактерного Мстислава до династичного союзу з Угорщиною, аби тільки перешкодити Данилові повернутися на батьківський престол.

У 1227 р. галицькі бояри наполягали на передачі Галича синові угорського короля, нахабно заявляли Мстиславу: "Не можеши держати сам, а бояри не хотять тебе". Мстислав так і зробив, а сам поїхав до свого володіння на півдні Київської землі, м. Торчеська, де наступного року і помер. Галичина надовго перейшла до Угорщини, при тому, що бояри час від часу садовили на стіл кого-небудь із слабких і покірних їм князів: белзького князя Олександра, або чернігівського княжица Ростислава.

Тверезий і далекоглядний політик, Данило не заходився відразу відвойовувати Галицьку землю в Угорщини і ворожих йому бояр – для того ще не настав час, бо ще не була воз'єднана Волинь. Наприкінці 20-х рр. ХІІІ ст. він збирає під своєю рукою майже всю Волинську землю. [33,6 - 7]

Loading...

 
 

Цікаве