WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Інтеграційний процес діяв у межах Південної Русі, що саме в цей час набувала назви "Україна" і де активно відбувалося оформлення української народності, - так само, як довкола Суздальської Русі формувався російський народ, а довкола Полоцької – білоруський. [11,155]

Можна думати, що піднесення Галицької землі чималою мірою стало наслідком її консолідації з півночі, з боку Волині. [49,69]

Під владною рукою Романа опинилася величезна територія, що обіймала Волинь, Галичину, Поділля, Буковину й пониззя – майже половину сучасної України. Тепер протистояти йому не міг ніхто.

Зважаючи на державотворчі дії Романа, по тому як він став великим Галицько-Волинським князем, можна припустити, що в роки нескінченного (як, імовірно, йому здавалося) волинського сидіння він створив власну модель державного керування. Праправнук Володимира Мономаха, він з юних років зрозумів, що коріння сильної князівської влади криється в незалежності від земельної аристократії. [29,105] Тому на початку свого князювання в Галичині Роман вів гостру боротьбу з боярами, придушував спрямовану проти нього феодальну опозицію. Боярство становило в Галичині велику силу. Економічний розвиток князівства сприяв об'єднанню в руках великих землевласників значних територій. Розвиток політичних подій призвів до того, що бояри зосередили також в своїх руках управління князівством. Великі бояри мали навіть свої полки.

Якими були причини непорозуміння Романа з боярам, точно не відомо. Можна здогадуватися, що Роман намагався зміцнити князівську владу та перейняти державні доходи, які захоплювали бояри.

Про хід боротьби дає відомості польський хроніст В. Кадлубек. Але його оповідання повне очевидних перебільшень про жорстокість Романа, а з конкретних даних можна прийняти лише ті, що Роман намагався підірвати могутність бояр. З Галицько-Волинського літопису відомий тільки один випадок покарання бояр Романом: "Він вигнав із Галичини бояр Кормильчичів". Перемога над боярською верхівкою сприяла зміцненню княжої влади, і Роман вільно розпоряджався своєю територією над Дністром, Сяном і Бугом. [39,83]

На початку своєї кар'єри князя Володимирського і Галицького Роман вдавався до кроків. Які б забезпечили йому широкі міжнародні зв'язки й відповідну підтримку. У 1200 р. він вирядив посольство до Візантії. У травні посли були в Константинополі і про них згадує паломник із Новгорода Добриня Ядрійкович (Андрійович, пізніше новгородський архієпископ Антоній). Називаються навіть імена послів – Твердиж Остромирович, Недан, Домажир (ім'я відоме серед галицьких бояр), Дмітрій і Негвар (чи Несвар).

У чому полягала місія цього посольства, новгородець Добриня не говорить. Однак можна зробити вірогідні припущення. Галичина, будучи могутнім князівством і відіграю чи помітну роль на новому шляху "із варяг в греки", стає об'єктом великого зацікавлення візантійської дипломатії. Відомі інтенсивні контакти галицьких князів із Візантією ще до Романа Мстиславичів.

Очевидно, основна місія Романових послів полягала в тому, щоб встановити династичні зв'язки їхнього князя з домом візантійських імператорів. Дійсно, десь у тому ж таки 1200 р. Роман Мстиславич одружився з Анною, яка, на думку Л. Махновця, була дочкою візантійського імператора Ісаака ІІ Ангела від його другої жінки Маргарити – Марії, дочки угорського короля Бели ІІІ, тобто вона доводилася близькою родичкою тогочасним представникам королівської династії Угорщини.

Як бачимо, династичний шлюб Романа Мстиславича з Анною мав для нього велике значення. Лише окремі давньоруські князі, зазвичай найбільш могутні, родичалися з візантійськими імператорами. Такий шлюб виглядав дуже престижна і виступав своєрідним індикатором значимості правителя. Водночас він ніби став ляпасом для Рюрика Ростиславича. Адже колишній його зять, з яким він ворогував, брав жінку із імператорського роду, тим самим, ніби, рівняючись з візантійськими правителями.

Шлюб Романа Мстиславича з Анною, крім престижу, давав йому ще одну (на цей раз цілком реальну) користь. Завдяки йому він родичався з угорськими правителями, які, як відомо, претендували на Галичину. Очевидно, завдячуючи цьому шлюбу, Роману Мстиславичу вдалося встановити приязні відносини з угорським королем Андрієм, про що можна судити з Галицько-Волинського літопису.

Однак дуже сумнівно, що візантійці – витончені майстри середньовічної дипломатії – так просто віддали Анну за Романа Мстиславича. Мусили вони поставити певні умови. Тогочасний візантійський письменник Микита Хонаїт писав про похід Романа на половців, зазначаючи, що ця військова виправа змусила забратися кочівників із візантійських земель, де вони навіть загрожували Константинополю. Цей похід, так твердить вказаний автор, був викликаний симпатією до Візантії та жалем за її людністю. До того ж, як можна зрозуміти з цієї розповіді, далеко не останню роль у цьому відіграв "вплив архіпастиря" – київського митрополита чи навіть константинопольського патріарха.

Схоже, перед послами Романа Мстиславича у Константинополі була поставлена умова: за шлюб із Анною князь мусив вчинити розгром половців і в цій дипломатичній грі далеко не останню роль відіграли православні патріархи, які часто виступали провідниками візантійської політики. [37,56 - 58]

Маючи значну силу Роман Мстиславич міг авторитетніше виступати проти інших князів. З великою увагою ставився Роман до справ Києва. Коли в 1201 р. Рюрик Ростиславич почав організовувати похід на Галичину, Роман випередив його із галицькими та волинськими полками увійшов до Києва. Кияни відкрили йому Подільські ворота і перейшли на його бік. Цей факт можна розцінювати як вияв об'єднавчих тенденцій. [46,25]

Кияни, напевно, бачили в особі Романа Мстиславича сильного й енергійного політика, який би міг повернути Києву його втрачену міць і славу, а також захистити місто від половців.

Однак княжити в Києві він не захотів, і посадив тут свого стриєчного брата луцького князя Інгвара Ярославича. Тому, що і після 1199 р. сюзереном Волині залишався луцький князь Інгвар Ярославич. Його васалом був не тільки молодший брат Інгвар Ярославич. Його васалом був не тільки молодший брат Мстислав Ярославич, який тримав Пересопницьке князівство. Як відомо зі "Слова" Мстислав Ярославич був соратником Романом по військових виправах. Зацікавлений в допомозі та дружніх відносинах з князями Східної Волині Роман не порушував існуючого стану речей і номінально залишався васалом Інгвара, як Володимирський князь. Через це у 1201 – 1204 рр. Саме його садив Роман Мстиславич на київський престол. Зверхність Романа могла бути de fakto, що розуміли сучасники, а de jure він підпорядковувався прийнятим правилам. Роман, як Володимирський князь номінально залишався васалом Луцького князя Інгвара Ярославича. Подібно до того, як король Англії, будучи і герцогом Аквітанії, був васалом короля Франції. Саме тому спадкоємці Романа – Данило і Василько без заперечень визнавали зверхність Інгвара Ярославича, а потім його брата Мстислава Німого. [14,56]

Друга причина, чому Роман не сів у Києві? Передусім, щоб не дратувати свого союзника, Володимиро-Суздальського князя Всеволода Велике Гніздо, який претендував на старшинство у "Володимировому племені", а, отже, й на київський стіл. Привертає до себе увагу наведене літописне свідчення, ніби Інгвара посадили княжити в Києві Всеволод і Роман. Звісно, основну роль відіграв Галицько-Волинський князь. Густинський літопис навіть називає Інгвара "намісником Романа". Посадження на київському столі Інгвара було своєрідним компромісом між двома могутніми князями. Склався своєрідний дуумвірат некоронованих правителів Русі при існуванні "великого князя", який не мав ніякої політичної ваги.

Княжити в Києві, віддавши при цьому київські волості Рюрику Ростиславичу, маючи неспокійних Ольговичів зі сходу й половців із півдня, Роману Мстиславичу було невигідно. Краще вже сидіти в багатому Галичі й зміцнювати там свою владу.

Рюрик Ростиславич, з якими Роман повівся м'яко, давши йому Вручий (Овруч), все ж не змирився з поразкою. Він сподівався взяти реванш. Скориставшись війною Романа з половцями, Рюрик Ростиславич вступив із останніми в союз. Також його союзниками були й Ольговичі.

І ось на початку 1203 р. всі ці союзники захопили Київ, зчинивши там великий погром. Ось як про це пише Радзивилівський літопис: "У рік 6711 (1203) 2-го січня взятий був Київ Рюриком і Ольговичами і всією половецькою землею і створивши велике зло в Руській землі, якого ще не було з часу хрещення Руської землі... Не лише один Поділ взяли й спалили, а й Гору взяли, і митрополію святую Софію розграбували і Десятинну, святу Богородицю, розграбували, і монастирі всі, і ікони здерли, а деякі забрали хрестичесні, і посудини священні, і книги, і одяг блаженних перших князів...". Далі йдеться про те, що багато з ченців і черниць, і попів, і взагалі киян було перебито. Чимало половці забрали в полон.

Loading...

 
 

Цікаве