WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

"Ізяслав Мстиславич, - говорить проф. Томашівський, - це одна з найпомітніших постатей нашої старої історії. Вихований у традиціях Мономаха, почував себе покликаним відіграти визначну роль на Україні, до чого й мав незвичайні особисті дані. Енергійний, сміливий і лицарський, людяний, привітний і щедрий, викликав у сучасників подив і прихильність. Як визначний полководець здобув велике признання дружини і полків, любив, щоби його називали царем". [12,175 - 176] Був князем нової формації, спирався на міське населення, мав підтримку київського віча. Він прагнув об'єднати під своєю владою всю Південно-Західну Русь. [35,66]

Після смерті Ізяслава Юрій Мономахович, який в той час остаточно став київським князем, ще раз намагався захопити Волинь для своєї родини, але не мав успіху і задовольнився тим, що в його руках залишилися міста Погорини. Це була остання спроба київських князів утримати владу Києва над Волинню. Син Ізяслава Мстислав, який на короткий час став київським князем (1167 – 1170), зумів забезпечити Волинь своїй родині, і з того часу Волинська земля розвивалася як незалежне князівство. [39,82]

Мстислав Ізяславич незадовго після смерті свого батька став великим князем.

З того часу надовго стабілізувалися внутрішні відносини у краї. На основі даних пізнішого часу знаємо про сильне боярство, яке підтримувало князів і обстоювало окремішність Волинської землі. Зросли волинські міста. Поряд із старими центрами – Володимиром, Червінем, Белзом, Бухельном, збільшилося значення Луцька, Пересопниці і Дорогобужа. [39,82]

Мстислав, як і його батько на короткий час став київським князем (1167 – 1170).

У Татіщева Мстислав Ізяславич характеризується так : "Сей князь на зріст був не вельми великий, але широкий плечима і міцний, так що лук його ледве чи хто натягнути міг. З лиця гарний, волосся кучеряве і коротке носив. Мужній був у битві, любитель правди, задля його хоробрості всі князі його боялися і поважали. Хоча часто з жінками і дружиною веселився, але ні жінки, ні вино ним не володіли. Він завжди до урядування і до розпорядку був готовий, через те мало спав, а багато книг читав, і в радах про урядування землею з вельможами трудився, і дітей своїх старанно того навчав, кажучи їм, що честь і користь князя полягає у правосудді, урядуванні і хоробрості." [5,303]

У 1168 р. з ініціативи Мстислава було організовано похід на половців для оборони української землі. [12,178] Найкраще ілюструє ті події літописець: "Вложив Бог у серце Мстиславу Ізяславичу добру мисль про Руську землю. Бо він їй хотів добра усім серцем . і Скликав він братів своїх і став думати з ними, кажучи їм так: "Браття! Поклопочіться про Руську землю і про свою отчизну і дідизну, бо ведуть [ погані ] християни кожного року у вежі свої, а з нами присягу приймаючи і завше переступаючи. І все вони в нас і Грецький шлях однімають, і Соляний, і Залізний. Тому гоже було б нам, браття, поклавши надію на Божу поміч і на молитву святої Богородиці, добути путі отців своїх і дідів своїх і своєї честі. [5,293]

Промова Мстислава впала на добрий грунт; князі справді пішли великим походом проти половців, а через рік улаштували чергову демонстрацію для охорони українських купецьких караванів, що простували в Україну з півдня і сходу. [12,179]

Мстислав, як і його батько Ізяслав, зумів забезпечити Волинь своїм нащадкам. Особисті якості князя Мстислава, як людини справедливої і добродушної, що жив у згоді зі своїм братом Ярославом, який княжив у Луцьку, забезпечили йому прихильність волинського боярства і тамтешніх людей.

Однак Мстиславові не вдалося досягти тривалого миру ні на Волині, ні взагалі на Русі-Україні. [27,57]

Втративши Київ, "І пішов Мстислав од Києва в понеділок другої неділі після Великодня (13.ІV.1170)" [5,298] Мстислав Ізяславич залишався сюзереном Волині. Крім Дорогобузького князівства всі волинські уділи, включаючи і Городельське князівство, були його васалами і їх князі брали участь у його походах. В 1170 р. вмираючий Мстислав Ізяславич переконав брата Ярослава Ізяславича, з метою уникнення можливих усобиць між волинськими князями, розділити Волинь між двома гілками волинських Мономаховичів на східну і західну. [14,54] "Того ж року наприкінці розболівся князь Мстислав Ізяславич у Володимирі, і недуга у нього була тяжка. І став він слати послів до брата Ярослава, щоб урядитися про дітей своїх. Урядившись як слід із братом, - той хреста цілував, що не буде він зазіхати на волость дітей його, - приставився князь Мстислав місяця серпня в дев'ятнадцятий день (19.VIII.1170). [15,302] Молодшій гілці залишалася східна Волинь, але сюзереном Волині став луцький князь. Це означало, що волинські князі домовилися примінити у своїй землі загальні засади успадкування земель, прийняті на Любецькому з'їзді. Щоб надалі забезпечити перевагу за своїми спадкоємцями в старшинстві серед волинських князів, Ярослав Мстиславич свідомо пішов на роздроблення західної Волині. Тому володимирський князь роман Мстиславич мусив погодитись на виділення окремих уділів для своїх братів. Спочатку Берестейське князівство отримав Святослав Мстиславич (1170 _ 1183), а потім Белзьке князівство – Всеволод Мстиславич (бл. 1180 – 1195). У 1180 р., напевно, ще при житті Ярослава, Дорогочинське князівство отримав Василько Ярополкович, переведений, вірогідно, з Шумська. Одночасно вся східна Волинь, включаючи Дорогобузьке князівство, об'єднується під Луцьком.

Але після смерті Ярослава Ізяславича його сини розділили східну Волинь між собою. Інгвар отримав Луцьк, Всеволод – Дорогобуж, Мстислав – Пересопницю, а Ізяслав – вірогідно Шуськ. Між братами незабаром вибухнула усобиця. Так у 1183 р. Всеволод Ярославич був у Луцьку, в 1186 р. Луцьк знову в числі володінь Інгвара Ярославича, а самого Всеволода зустрічаємо при дворі Ольговичів як вигнанця. Отже, внаслідок усобиці 1183 – 1186 рр. Інгвар Ярославич ліквідував Дорогобузьке князівство, а після смерті Ізяслава 1195 р. – і Шумське князівство, приєднавши їх безпосередньо до Луцька. На східній Волині залишився один лише уділ – Пересопницький. [14,54 - 56]

Таким чином з середини ХІІ ст. на Волині утвердилася династія Мстиславичів, або як її це називають – Мономаховичів, нащадків Великого князя Київського Володимира Мономаха.

Михайло Грушевський говорить: "Політику цієї династії – Мстиславичів можна охарактеризувати одним словом як не волинськую Мстиславичі легковажно ставляться до своїх волинських земель та все шукають чогось ліпшого. Ізяслав бореться за київський стіл, держачи Волинь тільки в резерві. Так само і його син Мстислав духовно живе у Києві. Також пильнує Києва його молодший брат Ярослав Луцький. [17,394]

З цією точкою зору можна погодитися тільки частково. Боротьба за київський стіл йшла недарма. В ранній період феодальної роздробленості Київ уособлював загальнодержавну владу. [11,151] Ізяслав Мстиславич та Мстислав Ізяславич розглядали волинські землі як великокняжий уділ. [11,153] За їх правління відбулося значне виділення Волинської землі з поміж інших земель в політичному та економічному плані. Але, як уже було зазначено вище після смерті Мстислава Ізяславича в 1170 р. волинські землі були поділені між його синами. Зрозуміло, що менші уділи з центрами у Володимирі, Луцьку, Бересті та Белзі у політичному сенсі помітно програвали в порівнянні з тоді могутнім об'єднаним Галицьким князівством часів Ярослава Осмомисла. Лише завдяки об'єднавчій політиці володимирського князя Романа Мстиславича Волинську землю знову було об'єднано з центром у Володимирі.

1.2. Волинь в інтеграційному процесі Руської землі на рубежі ХІІ – ХІІІ ст.

В утворенні Галицько-Волинського князівства провідну роль відводять Волинській землі та її князю Роману Мстиславичу.

Роман Мстиславич (бл. 1152 – 19.06.1205) – син Мстислава Ізяславича і Агнеси, доньки польського короля Болеслава Кривоустого.

За своєю значимістю він цілком прирівнюється до таких першорядних фігур, як Володимир Святославич та Володимир Мономах. Характерно, що саме він, один із небагатьох давньоруських князів, став персонажем фольклорних творів. І навіть сьогодні складаються оди на його честь:

Романе, Романе! Державний титане!

Себе обезсмертив ти в славних ділах...

Волинь забувати ніколи не стане

Того, що вчинив ти на княжих столах,

За твого правління Волинська держава

Була і могутня, і славна довкруг.


 
 

Цікаве

Загрузка...