WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Столичне місто Володимир, одержало назву від Володимира Святославича. Укріплений центр міста знаходився між річками Луга і Смоч. В часи Данила замок мав міцні фортифікаційні споруди і угорський король Бела, побачивши його, заявив: "Такого града не знайшов я і в німецьких краях". Оцінюючи стратегічне значення міста, татарський хан Бурундай наказав 1259 р. не тільки спалити стіни , а й розкопати його вали. Літопис вказує на існування міських воріт Київських і Гридшиних. [39,21] Перші, північні , отримали назву від шляху, що вів на Київ, а південні від назви княжих дружинників – груднів, які охороняли замок. [43,8] Навколо замку далеко простягалися передмістя з численними, монастирями і церквами.

Прилеглі до міста волості були густо заселені. На південь від Володимира, в с. Зимному, стояв монастир Свята Гора. До Володимирської землі належало с. Городел (Городло). Тут, на лівому березі Бугу, була митниця.

Любомль був улюбленим містом Володимира Васильковича. Під Любомлем розташовувався княжий двір Рай. Села Березовичі і Сомино які Володимир Василькович заповів своїй дружині. [39,22]

Луцьке князівство відокремилося від Володимирського у 1150 р., але пізніше інколи знову з'єднувалося з ним. Воно займало басейн р. Стиру; від сусідніх земель не відокремлювалося ніякими природними межами.

Столичний Лучеськ (Луцьк) був добре укріпленим містом. Замок стояв на острові, забезпечений ріками Стиром і Глушцем та болотами. Витримав він різні облоги, серед яких напад військ воєводи Куремси в 1255 – 1256 рр. У 1259 р. хан Бурундай наказав зруйнувати замкові укріплення. Пізніше замок перебудовано, але в його основі залишилися мури давнього часу.

Під Луцьком, в лісі, що звався Гай, розташовувалася княжа садиба; це місце було "прекрасне виглядом, забудоване різними спорудами, а церква в ньому була чудова, сяяла красотою". На північ від міста, в Жидичині, стояв монастир з церквою св. Миколи; сюди приїздив на прощу Данило. Як місто згадується Шепол (Шепель). Недалеко від Луцька знаходилась Полонка (Полонне).

У південній частині Луцького князівства споруджено ряд укріплених міст; Перемишль, який очолював окрему волость, Дубен (Дубно), мабуть друге за значенням, поряд з Луцьком, місто, Стожок (Стіжок) і Данилів, укріплені Данилом, Крем'янець (Кременець), найсильніший з замків, якого ні 1240, ні 1259 р. ординці не змогли здобути і лише 1261 р. Тенебдга наказав зруйнувати. На кордоні Галичини стояв Збараж (тепер с. Старий Збараж Збаразького р-ну Тернопільської області) та Пліснеськ (тепер урочище поблизу Підгурець Бродівського р-ну Львівської області). У північній частині Луцького князівства значним містом був Чорториськ (Чорторийськ), що деякий час належав до Пінського князівства. [39,22 - 23]

Волинь до 1170-х рр. Залишалася в залежності від Києва. Хоч у Києві князі змінювалися часто, всі вони особливо пильнували, щоб вдержати багату Волинську землю під своєю рукою та не допустити до неї суперників з інших княжих династій. Одночасно із змінами в Києві мінялися волинські князі. Вони були повністю залежні від Києва і повинні були виконувати волю київського князя. Так Володимир Мономах вимагав повного послуху від Ярослава Святополковича: "Наказав йому до себе приходити, коли тебе закличу". Непокірні князі втрачали князівство.

Виділення Волинської землі в окреме князівство відбулося в період правління внука Володимира Мономаха – Ізяслава Мстиславича. [39,80 - 81] Другий син Мстислава Володимировича й шведської принцеси Христини, дочки короля Інга Стейнкельса. Ізяслав вийшов на історичну сцену 1127 р., коли дядько Ярополк Володимирович, що княжив тоді в Переяславі, посадив його в Курську. 1132 р. Ізяслав отримав від Ярополка, тоді вже київського князя, Переяслав. [35,66] Як і інші князі з мономахової династії, він добивався влади у Києві і тричі за короткий час був київським князем (1146 – 1154). 13 серпня 1146 р. він усунув Ігоря Ольговича й вокняжився у Києві, знехтувавши переважні права своїх дядьків В'ячеслава і Юрія Долгорукого. На Київ претендували й чернігівські Ольговичі один із них, Всеволод, княжив там у 1139 – 1146 рр. Але, зустрічаючи вперте суперництво з боку інших князів, він вважав київський престол непевним для себе, тому основну увагу скерував на Волинь, де почав організовувати князівство для свого роду.

В 1135 р. вся Волинська земля перейшла до Ізяслава Мстиславича. Городенський князь Всеволод Давидович став його васалом. Але втрата Мономаховичами Києва, невдала боротьба з новим великим князем Всеволодом Ольговичем через пасивність Юрія Долгорукого, який не захотів підтримувати коаліцію Мономаховичів, вирішуючи власні проблеми відносин з Новгородом Великим, привели до того, що в 1142 р. Ізяслав Мстиславич мусив погодитись на виділення у Волині Дорогочинського князівства для Ігоря Ольговича, який залишився васалом великого князя. Більше того, на переговорах з братами, які претендували на Переяславську спадщину, Всеволод Ольгович пропонував їм волинські волості Берестя і Чорторийськ, плануючи таким чином, дальше розчленування Волині. Зрозуміло, що великий князь не був, зацікавлений в роздробленні Волині, він хотів лише витіснити з відти Мономаховичів. Це йому і вдалося після чергової усобиці. Ізяслав Мстиславич отримав "старший" переяславський стіл, якого домагались брати великого князя. Але у Переяславській землі була виділена волость у Городді-Остерському, яку залишили за Ігорем Ольговичем. Одночасно володіння цього князя збільшилися внаслідок надання Берестя і Чорторийська на Волині. А решту волинських земель з Володимиром отримав син великого князя Святослав.

Враховуючи, що Ігор Ольгович, як наступний після Всеволода по старшинству серед Ольговичів мав успадкувати Київ, а синів у нього не було, то і його володіння на Волині перейшли до Святослава Всеволодовича, що давало йому прекрасні можливості для боротьби за Київ після смерті Ігоря. Однак планам Всеволода Ольговича не судилося збутися. Ігор Ольгович не зумів у 1146 р. утриматися в Києві. Цим була вирішена доля волинських володінь Ольговичів. Ізяслав Мстиславич легко вигнав турівського князя Юрія Ярославича, якого послав було на Волинь В'ячеслав Всеволодович, уявивши себе великим князем. Волинським князем став Володимир Андрійович (1146 – 1148). Цим самим відновлювалася традиція за якою Волинська земля була леном молодшої гілки Мономаховичів. Але князь Володимир був одружений з дочкою лідера Ольговичів Святослава, а Ольговичі взяли сторону Юрія Долгорукого. Володимир, спочатку таємно, а потім відкрито перейшов на їхній бік. Тому Ізяслав Мстиславич змушений був перевезти його у Бєлгород (1150), а потім у Дорогобужі (1150 – 1152), Пересопницю (1152 – 1154) і в Берестя (1154 – 1156), подалі від Ольговичів і Юрія. Нарешті, з допомогою Юрія Долгорукого, князь Володимир Андрійович утвердився в Дорогобужі (1156 – 1170), фактично відірвавши цей уділ від Волині і проводячи політику ворожу щодо її сюзеренів. Лише в 1174 р., ліквідувавши дорогобузький уділ, Ярослав Ізяславич повернув Волині погоринські землі.

Таким чином у середині ХІІ ст., в часи боротьби за Київ, Волинська земля роздроблюється на ряд уділів. В 1149 р. Ізяслав Мстиславич виділив для молодшого брата Володимира Луцьке князівство. В 1149 р. Ізяслав Мстиславич виділив для молодшого брата Володимира Луцьке князівство. В 1150 р. він передав це князівство старшому за Володимира брату Святополку, який залишився без уділу. Отримавши в 1152 р. Володимир, Святополк Мтиславич зберіг і Луцьке князівство. Але вже в 1154 р., після його смерті, Луцьке князівство отримав Ярослав Ізяславич, який був змушений залишити Новгород. Ярослав княжив у Луцьку до своєї смерті в 1180 р. З 1170 р. він був сюзереном Волині і це дозволило йому тричі на короткий час здобути Київ.

Пересопницький уділ виник з цих же причин. Ізяслав Мстиславич спочатку посадив там дядька В'ячеслава Володимировича (1147 – 1149), щоб мати можливість його контролювати. Зайнявши Київ, Юрій Долгорукий вирішив використати Пересопницьке князівство як плацдарм для поступового відвоювання Волині. Він посадив тут своїх синів Гліба (1149), Мстислава (1150) та Андрія Боголюбського (1150 – 1151). Причому останній з Пересопниці управляв і Турівською землею, сили якої теж були спрямовані проти Мстиславичів. Прогнавши Юрійочів, Ізяслав Мстиславич повернув Волині Пересопницьке князівство і посадив тут Володимира Андрійовича (1152 – 1154). Потім це князівство отримав Мстислав Ізяславич (1154 – 1156). [14,53 - 54]

У своїх політичних заходах Ізяслав спирався на близькі зв'язки з Угорщиною та Польщею. Угорський король Гейза ставився до Ізяслава з великою повагою, називав його батьком та заявляв: "Твій щит і мій нероздільні від себе". Гейза давав Ізяславу кілька разів велику допомогу – навіть 10 тис. війська, на той час надзвичайну силу. Військову допомогу надавали Ізяславу також польський князь Болеслав Криворотий (Кривоустий) та чеський Владислав. Сім'я його батька Мстислава була зв'язана з шлюбами з усіма цими династіями. [39,81] Ізяслав Мстиславич помер не маючи ще 60 років 14 листопада 1154 р. Літописець плаче над його домовиною, славлячи його як чесного, благовірного, христолюбивого, славного і великого князя: "Плакала за ним уся українська земля не тільки як по свому "царю і господині", але як по рідному батькові".

Loading...

 
 

Цікаве