WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Ікона "Богородиця Одигітрія" несподівано розширяє пізнання іконопису і при цьому ставить запитань, на які не скоро знайдеться відповідь і найактуальніше з них датування.

Особливістю "Богородиця Одигітрія" є покриття асистом двох постатей – мафорій Богородиці та хітон і гіматій Христа (збереження незадовільне), а також подвійне облаштування опліччя мафорію (подвійна тканина з двома облямівками), що є насправді унікальним варіантом, і червоний сувій в руках Христа (частіший в живописі Балкан). В цілому колір незважаючи на незадовільність збереження, традиційний: коричнево-червоний мафорій з вохристим облямуванням червоною лінією, чепець і рукав – темно-сині, одяг Христа – білий з червоним орнаментом, гіматій – вохристо-зелений. Карнації вохристі із зеленуватим санкіром та легким рум'янцем на щоках. Прикраси на одязі – два ряди білих густих цяток – відповідає київському художньому середовищу домонгольського часу. [36,21]

За відсутності достатньої кількості пам'яток настінного та іконного малярства образотворчі особливості раннього періоду можемо простежити лише на деяких ілюстрованих рукописах.

Мініатюри раннього Добрилового Євангелія (1164 р.), як і дещо пізніших Оршанського Євангелія (кін. ХІІ – поч. ХІІІ ст.) та Служебника Варлаама Хутинського (кін. ХІІ – поч. ХІІІ ст.), доносять рівень художньої культури Волині домонгольського періоду.

Мініатюри Добрилового Євангелія є скромнішими і, водночас, найбільш про візантійськими, бо за композиційним ладом, за трактуванням сидячих постатей євангелістів перед пюпітрами кольоровим вирішенням вони наближені до мініатюр кодексів, виготовлених даргородських скрипторіях, зокрема, до Євангелія ХІІ ст. Проте Добрило, запозичуючи навіть таку деталь, як ніжку пюпітра у вигляді риби для євангеліста Марка (така форма пюпітра часто зустрічається в мініатюрах із зображенням євангеліста Іоанна), прагне до самостійності. Він збільшує і записує постаті у квадрат і, завершуючи останній блакитною банею, перетворює його в символічний образ храму, а також у руки євангелістів вкладає замість книг сувої. На відміну від візантійських, кольорове розв'язання в Добриловому Євангелії справді тісніше пов'язано з фресковою природою і менш насичене, не втрачаючи при цьому чистоти і свіжості тону. [47,113] Обов'язковою у кожній мініатюрі є присутність блакитної, вохристої та червоної барв (купол, квадратна рамка, килимок піл ногами і подушка), які своїм тризвуччям створюють постатям мажорне середовище. У цій кольоровій радісності, несумісній з подібного роду зображеннями у візантійському книжковому мистецтві, виражений досить типовий для давньоруської культури емоційний тонус. Тут кожний образ на ясному тлі проникнутий світлом – різними лініями поверх звучного локального кольору драперій, хітону й гіматію, узгоджених за гармонійною відповідністю. Дивовижне полягає в тому, що Добрило гармонію відчув природно, ясно і просто, як поєднання двох кольорових площин близьких за світловою і відповідних за доповненням, чим досягалася виняткова рівновага і піднесена атмосфера, сповнена глибокого ліризму і безмежжя божественного світла. Так, колір одягу євангеліста Марка червоно-рожевий та зеленуватий, Луки – блакитний та вохристо-оранжевий, що й викликає естетичне відчуття радості. [47,115]

Майстер двох мініатюр Оршанського Євангелія змальовує євангелістів в інтер'єрі, що сидить перед пюпітрами з розкритими сувоями на колінах. Колір в них насичений, з перевагою червоного, а манера письма цілком фрескова. У стильовому відношенні візантійська традиція. [38,460]

Отже, бачимо, архітектура та малярство на Волині знаходилися на високому рівні. До наших днів дійшло декілька шедеврів мистецтва.

ВИСНОВКИ

Отже, Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства та в особі державця усієї Руської землі Романа Мстиславича відіграла домінуючу роль в об'єднавчому русі України-Русі.

Після занепаду Києва Галиько-Волинська держава продовжила на ціле сторіччя існування державної організації і стала головним політичним центром для всієї середньовічної Ураїни-Русі. Утворення об'єднаного князівства стало завершенням тривалого, зумовленого низкою соціальних, політичних і культурних чинників, державотворчого процесу. У ХІІІ ст. завдяки активній політичній діяльності Романовичів – Данила Галицького і Василька Волинського та їх наступників, відроджене Галицько-Волинське князівство, яке після коронації в 1253 р. Данила Романовича іменувалося Королівством Русі, а в подальшому – королівством Галичини і Володимирії, в окремі періоди утвердилося на великій території від Німану до Карпат, від Сяну до Дніпра, що за розмірами рівнялося Священній Римській імперії Фрідріха Барбароси. Волинська земля завжди залишалися серцевиною даного об'єднання.

Політичному розвиткові Волинська земля значно випереджала Галичину. Діяльність Романа Мстиславича та його синів Данила і Василька знаходила підтримку у волинського боярства на відміну від боярської верстви в Галичині.

Політичний, економічний і культурний розвиток Волинської землі був обумовлений її географічним положенням. Вона лежала на перехресті торгівельних шляхів, через Волинь проходив шлях: Балтика – Вісла - Буг – Дністер, другий варіант шляху з варяг у греки. Крім того, через стольний Володимир пролягав магістральний торгівельний шлях, що суходолом вів з Києва до Праги і далі до інших міст Західної Європи.

Високого рівня на Волині набуло ремісниче виробництво. Тут розвивалися такі ремесла: залізообрабне, гончарне, ювелірне, деревообробне, каменеобробне, прядильно-ткацьке, косторізне.

У др. пол. ХІІІ ст. Галицько-Волинське князівство досягло найвищої могутності. В цей час будуються укріплені міста і замки, створюється боєздатне військо. Галицько-Волинська Русь, як європейська держава, відігравала визначну роль. Вона ставить у залежність від себе польських князів, угорські королі шукають дружби з Романовичами, сини і дочки галицьких і волинських князів брали шлюби з представниками королівських і князівських династій Європи. Завдяки успішним походам проти Литви і ятвягів було зміцнено північні кордони. Волинські державці, єдині в тогочасній Європі, успішно воювали з татарами. Король Данило взяв участь у європейській війні 1252 – 1253 р. за австрійську спадщину, що свідчить про великий масштаби його зовнішньої політики.

Безперечно, існували й історично об'єктивні причини розпаду держави Романовичів: вона залишалася не досить політично згуртованою, а суспільно господарський стан різних її земель був неоднаковим. Поза сумнівом, одним з вирішальних чинників розпаду держави Романовичів стало наростання феодальної роздробленості у Східній Європі, що не обминуло жодної давньоруської землі у ХІІІ ст.

Василько Романович помер у 1269 р. Він мав єдиного сина Володимира, який успадкував стіл невеликого, але заможного Володимирського князівства. Більша частина князювання Володимира Васильковича спливла в боротьбі з тяжкою недугою: спочатку (з 1276 р.) невідомою науці, а з 1285 р. смертельним раковим захворюванням. При всьому тому він був і залишався до кінця своїх днів мудрим і розважливим державним діячем, тонким дипломатом і, коли в тому виникала потреба, мужнім воїном і полководцем. Він збройно підтримував свого союзника Конрада ІІ проти його молодшого брата Болеслава в змаганні за престол Мазовії. Не раз відганяв Володимир від рубежів свого Володимирського князівства агресивних ятвязьких князів, мав вирішальний вплив на загальнопольські справи, беручи участь у політичних комбінаціях навколо головного краківського стола й підтримуючи власних кандидатів на той стіл.

Невелике Володимирське князівство за Василька й Володимира було заможним і культурним. Стольний град Володимир був одним із найбільших осередків міжнародної торгівлі, де існували колонії східних, південних і західноєвропейських купців. Провідною думкою літописця Володимира Васильковича була та, що князь був "книжник і філософ", якого не було доти й потім уже не буде. Адже цей середньовічний государ відзначався великою любов'ю до книг і книжної мудрості, власноручно переписував книжки і дарував їх церквам та монастирям.

Володимирське князівство Романовичів було своєрідним оазисом благополуччя і добробуту загалу волинської людності. Тоді як інші частини Галицько-Волинської Русі перебували в стані розрухи, великою мірою викликаної нерозумною і недалекоглядною поведінкою своїх князів, синів Данила, що воліли вирішувати справи зовнішньої та внутрішньої політики лише збройним шляхом.

Галицько-Волинська держава об'єднувала тільки етнографічні українські землі, і завдяки тому тут сильніше вирізнялися прикмети власне української культури. Населення було тут густіше, як на сході, а ще збільшилося, коли почали напливати еміграційні хвилі з Наддніпрянщини, що втікали з під татарської влади.

Loading...

 
 

Цікаве