WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Наука не може сказати нічого про обставини князювання Юрія Львовича у Володимирі. Я. Длугош подав як дату його смерті 1308 р., але до цього слід ставитися з обережністю. Є відомості, що він дожив, певно, до 1314 - 1315 рр.

Його сини Андрій і Лев вперше згадуються в одній грамоті польського короля Владислава Локотка 1315 р. як "руські князі". А наступного року Андрій і Лев Юрійовичі уклали союз із прусськими рицарями й затвердили його своєю грамотою, де називали себе князями Галичини і Володимирщини (Волині). Ймовірно, що старший , Андрій правив у Володимирі, а молодший, Лев, у Галичі.

Зі скупих і не завжди конкретних відомостей польських джерел можемо з обережністю зробити висновок, що Андрій і Лев прагнули в своїй зовнішній політиці спертися на Польщу проти Литви, яка дедалі сильніше тиснула на західні рубежі їхніх земель. У 1323 р. Андрій і Лев загинули під час походу поти Гедиміна. [26,32]

Загибель Андрія і Лева означала, що династія Романовичів згасла – адже не залишилося нащадка чоловічої статі. [29,227]

У др. пол. ХІV ст. Галицько-Волинське князівство перестало існувати.

Відсутність сильної особистості серед нащадків Данила і Василька Романовичів, несприятливі умови політичної розробленості і виснажлива залежність від Орди не дозволили відновитися Галицько-Волинському великому князівству і, в подальшій історичній перспективі, спричинилися до порівняно нелегкого завоювання Галичини і Волині Польщею та Литвою. [31,13]

РОЗДІЛ 2

СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНИЙ РОЗВИТОК ВОЛИНСЬКОЇ ЗЕМЛІ

2. 1. Розвиток сільського господарства.

Сільське господарство на Волині в епоху Галицько-Волинської Русі залишалося головною галуззю виробництва. Як свідчать писемні джерела, культивувалися пшениця, жито, ячмінь, просо. Є відомості по вирощування вівса, гречки, гороху, сочевиці, бобів, маку, льону, конопель, а з городніх культур капусти, ріпи, огірків. Знали тут також столові буряки, цибулю, часник, хміль. [28,37]

Господарською одиницею в цей період служило дворище, тобто самостійне господарство, яке мало свої ріллі, сіножаті, луги, ліс, ловища, рибні озера та ін. [39,39] У ХІІІ – кін. ХІV ст. ареал орної землі подвоївся і досяг приблизно половину сучасного.

Значно вдосконалилися знаряддя і способи обробітку грунту. Вузьколопатові рала з похилим залізним наральником, якими користувалося населення цієї території з перших сторіч нашої ери, мали важчу від втулки лопать, виорювали вузьку і в нижньому шарі грунту між борознами залишали незорану смужку. Неможливість підрізування шару грунту , а лише розпушування його не дозволяло знищувати коріння бур'янів. У ХІІ – ХІІІ ст. поширилися масивніші широколопатові наральники, які насаджувалися вже на горизонтально поставлений полоз. Це значно продуктивніше знаряддя, підрізуючи грунт, знищувало коріння бур'янів, виорювало ширшу борозну без додаткового витрачання тяглової сили, не залишало між борознами незораних смужок, піднімало грунт рівним суцільним шаром, що робило непотрібною повторну перехресну оранку.

Новим етапом у розвитку орних знарядь стала поява плуга. Перетворення широколопатового рала на плуг відбувалося шляхом пристосування відвального пристрою для перевертання відрізного шару грунту з боку неораного поля. Основна перевага плугів, які конструктивно не змінилися протягом усієї феодальної епохи, полягала у створенні більш сприятливих умов для культурних рослин. При оранці вони перевертали грунт, змішуючи водночас його верхній і нижній шари. В результаті грунт набував структури, яка дозволяла проникати і зберігатися в ньому волозі, повітрю і теплу, що сприяло прискоренню в ньому біохімічних процесів. [28,38]

Проте плуг не міг застосовуватися повсюди в однаковій мірі. Для обробітку ділянок, які оралися вперше, або після тривалого перебування під перелогом, потрібно було рало. Виготовлення плуга потребувало більш дорогого тоді заліза і вміння фахівця-ремісника, а орання – потужної тяглової сили. Тому плуг був доступним лише для заможних селян, решта продовжувала користуватися ралом. У лісових районах, дерев'яна соха краще відповідала природно-грунтовим умовам.

Поширеним землеробським знаряддям були борони. Спочатку це були просто верхні частини стовбурів ялини з коротко зрубаними гілками, потім – складені паралельно кілька сучкуватих ялин, пізніше – сплетені рядками впоперек і вздовж прути, які перехрещувалися під прямим кутом і між якими в місцях перехрестя були вплетені похило вперед дубові або ясеневі кілки, нарешті – борони з тяжких планок з вбитими в них кілками.

Застосовувалися залізні або окуті залізом лопати й мотики, серпи, які за розмірами й формою майже не змінилися до наших днів. Коси, які дещо відрізнялися від сучасних і були подібні до, так званих, кіс-горбуш. Обмолот зернових проводився дерев'яними ціпками на утрамбованих площадках.

В ХІІ – ХІV ст. на території Волині панувала двопільна і особливо трипільна система землеробства. При цій системі відновлення родючості і грунту стало регулюватися. Поява її стала справжнім переворотом у землеробстві, створила умови для вирощування у широких масштабах урожайних озимих зернових культур для обробітку земельних ділянок силами окремих сімей. Двопільна система землеробства, при якій одна частина орної землі протягом певного часу експлуатується, а друга відпочиває, виникла у східних слов'ян, як і у народів всієї Європи, в др. пол. І тис. н. е., з появою широколопатевого рала, яке дало можливість протягом року знищувати в землі бур'яни і збільшити строки експлуатації поля. При цій системі засівалася вже не менша, як при перелоговій, частина, а половина оброблюваної землі, що значно збільшувало посівну площу і виробництво зерна. Крім того, обробіток землі після однорічного "відпочинку" був значно меншим, ніж після кількарічного в перелозі. Вищою стала врожайність. При трипільній системі рілля ділилася вже на три більш-менш рівні частини, кожна з яких по черзі йшла під озиму, які культури і під пар. Це ще на третину збільшувало оброблювану площу, сприяло кращому зберіганню в землі запасів поживних речовин, дальшому поліпшенню структури грунту. [28,39]

Тваринництво відігравало в сільському господарстві західноукраїнських земель другорядну роль. Досить поширеним було полювання на диких тварин (турів, зубрів, куниць, бобрів, білок та ін.), шкури і хутро яких високо цінилися. В літописі часто згадуються коні. У княжих господарствах коней розводили спеціалісти цієї галузі – степовики: тюрки, половці та ін. Певне значення у господарстві мало рибальство, а також бджільництво, яке існувало у формі бортництва (збирання меду диких бджіл у природних або спеціально видовбаних дуплах дерев) і пасічництва (розведення бджіл у вуликах). [28,41]

2. 2. Ремісниче виробництво.

На Волині розвинутими були такі види ремесла, як залізообробка, ювелірне, гончарне, деревообробне, каменеобробне, прядильно-ткацьке.

Гончарство – це одне з традиційних, відомих на території України з часів неоліту занять населення. У далекому минулому люди виготовляли керамічний вручну способом налепу, пізніше – за допомогою гончарного круга. Глиняний посуд в Галицько-Волинській Русі вироблявся на ручному гончарному крузі. Для виготовлення посуду використовувалася глина двох видів: звичайна залісиста і біла каолінова. [9,346]

На Волині виявлено об'ємний асортимент керамічних виробів ХІІ –ХІV ст., які складають: горщики, корчаги, ковші, покришки, світильники, підсвічники, іграшки і плитки. Кожна з них категорій виробів представлена набором різних форм, серед яких виділяються такі, котрим не відзначено аналогій в інших регіонах Давньої Русі. [18,55]

До кераміки належить, насамперед, посуд, що становить найчисленнішу групу археологічних знахідок. Наукове значення давньоруської кераміки полягає в тому, що вона, як продукт ремісничого виробництва, відбиває загальний стан розвитку продуктивних сил феодального суспільства.

Найпоширенішим типом посуду були горщики; інші типи посуду під час розкопок зустрічаються рідше і переважно у вигляді уламків. Горщики за формою помірковано опуклобокі, стрункі, з добре вираженими плічками, невисокою дуговидною шийкою і розхиленими вінцями різного профілювання перерізів: тригранні, карнизоподібні, манжетовидні, вертикально чи косо зрізані, валикоподібні, потовщені. Часто горщики прикрашені прямими чи хвилястими лініями, на деяких є клейма у вигляді кола, хреста, квадрата тощо, інколи зображені букви. [44,39] Значна кількість таврованого посуду свідчить про існування на Волині спеціальних гончарних майстерень.

Після формування і нанесення орнаменту посуд сушили в гончарних горнах. Найбільшого поширення на Волині у ХІІ –ХV ст. набув двоярусний горн, що складався з нижньої обпалювальної камери і верхньої, де ставили посуд для випалу. Такий горн було виявлено О. Цинкаловським у м. Володимирі. [42,149]

Loading...

 
 

Цікаве