WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Волинська земля у складі Галицько-Волинського князівства - Курсова робота

Довідавшись про напад на його західні землі, Данило з військом спішно вийшов з Холма і пішов на зустріч з Ростиславом з Фільнієм. Вирішальна для долі Галицько-Волинського князівства і самих Романовичів битва відбулася біля Ярослава 17 серпня 1245 р. Вона принесла повну перемогу Данилові, котрий виявив себе як вмілий і талановитий полководець. Ростислав із залишками свого війська втік до Угорщини, а Данило, нарешті, постинав голови лідерам боярської опозиції. Після Ярославської битви літописець зовсім не згадує про боярський опір Данилові. З 1245р. і до кінця життя Данила маємо підстави говорити про об'єднання і централізацію Галицько-Волинського князівства.

Та не встигли Романовичі та їхні соратники насолодитися радістю великої перемоги, як над Галицько-Волинською Руссю нависла нова біда. Того самого 1245 р.: "Прислав посла свого хан Могучий до Данила і Василька, коли вони обидва були в городі Дороговську: "Дай Галич!" [3,73] В Орді пильно придивлялися до успішної політичної, державотворчої діяльності старшого Романовича й стривожилися, коли він розбив ворожу коаліцію й приборкав боярську фронду. Батий вирішив поставити в залежність від себе Данила, і його намісник у Південно-Західній Русі Мадці пред'явив князеві ультиматум: або Данило йде з поклоном до Орди, або має поставити частину своєї землі під пряму владу монголо-татар. [33,9]

Данило вирішив їхати до Батия. В ханській ставці він щасливо уникнув небезпек, був приязно прийнятий Батиєм і одержав від нього ярлик (грамоту) на управління своїм князівством. Так само вчинили на той час майже всі давньоруські князі. Його благополучне повернення з Сараю, де поклав голову не один руський князь, справило велике враження на можновладців Європи. Одразу угорський король Бела ІV , що раніше побоявся надати допомогу Данилові поти монголо-татар, шукає миру і дружби з ним. На початку 1246 р. Бела ІV прислав до Данила одного зі своїх сановників з пропозицією династичного шлюбу – видати свою доньку Констанцію за сина князя Лева. Данило з довгими ваганнями і нехіттю погодився на цей шлюб – все ж таки він забезпечував сякий-такий мир з Угорщиною.

Та надії на угорського короля і взагалі на государів Заходу в справі допомоги проти Батия у Данила не було. Він пам'ятав як відмовили йому в допомозі той же Бела ІV і польські князі у 1240 – 1241 рр., коли насувалася монголо-татарська гроза. Тому Галицько-Волинський князь підшукує собі союзників на Русі. Данило Романович зав'язав стосунки з володимиро-суздальським князем Андрієм Ярославичем, видав за нього свою дочку. Молодих урочисто обвінчав у Володимирі на Клязьмі в 1250 р. галицький митрополит Кирило, що виконував, поза сумнівом, і посольську службу. Однак Данилова надія на володимиро-суздальського князя у справі створення антиординського союзу не справдилася.

Андрій Ярославич не мав досить витримки і терпіння, щоб приховати від ординських намісників свій намір піднятися проти них. В 1252 р. сильна орда хана Неврюя розбила військо Андрія біля Переславля Залєського. Князеві довелося емігрувати до "Свейської землі", тобто до Швеції. А Данило втратив єдиного можливого і сильного союзника на Русі проти Орди. Тому його плани об'єднати руські землі для боротьби проти іноземного панування не мали успіху.

Не дивно, що в безупинних пошуках все нових союзників Данило Романович відгукнувся на пропозицію папи Інокентія ІV розпочати переговори, бо папа пообіцяв йому організувати хрестовий похід проти татар. З документів папського архіву у Ватикані відомо, що ці перетрактації розпочалися у квітні 1246 р. Вони тяглися довго і проходили тяжко. За свою примарну допомогу папа вимагав у Данила поступок у релігійному питанні, поширення католицизму в Галицько-Волинській Русі, і, навіть, унії її православної церкви з католицькою. Великий князь не бажав йти не те що на унію, а й на найменші поступки в надзвичайно важливому для нього і його народу питанні віри.

Тоді в 1253 р. Інокентій ІV нарешті декларував хрестовий похід проти Орди, закликавши до нього християн Польщі, Чехії, Моравії та кількох інших слов'янських країн. Та, напевно, досвідченому понтифіку заздалегідь було відомо, що той похід не може відбутися: ці країни були роз'єднані, загрузли в міжусобицях, ще й були занадто слабосилі, щоб відважитися виступити проти татар.

Усе ж таки Данило Романович повірив (можливо, лише удав, що повірив?) Інокентію ІV й восени 1253 р. коронувався привезеним папським легатом Опізо вінцем у північно-західному місті Волині Дорогочині. [33,10] До речі, корона Данила Галицького пізніше була перероблена на митру перемишльських греко-католицьких єпископів і у роки другої світової війни була передана у Ватиканський музей. [41,34] Проте далі Данило відмовився від найменших поступок папській курії в релігійних питаннях, і не впустив до князівства католицьких місіонерів і ченців. На тому відносини Галицько-Волинської Русі з папським престолом урвалися.

50-ті роки ХІІІ ст. були часом найвищого піднесення очолюваного Данилом Романовичем Галицько-Волинського князівства. Він мав добрі стосунки з Литвою і Польщею, залагоджував конфлікти поміж польськими князями. До складу його князівства увійшла люблінська земля. Було завдано нищівних поразок агресивним ятвязьким князькам, що більше не шарпали північно-західні рубежі Волині.

На початку 50-х рр. Данило втрутився в Європейську боротьбу за австрійську спадщину. Він одружив сина Романа з небогою померлого австрійського герцога Фрідріха ІІ Бабенсберга Гертрудою, і той на час став володарем Австрії. Однак до справи втрутився чеський королевич Оттокар, котрий одружився з сестрою небіжчика Маргаритою й теж став претендувати на австрійський трон. Угорський король Бела ІV, що спочатку підтримував Данила, побачивши, що Оттокар бере гору, перекинувся на той бік. Воєнне щастя посміхнулося чеському претендентові. Наприкінці 1253 р. Романові довелося покинути дружину й повернутися додому. Ця невдача, тим не менше не вплинула на високий авторитет Романовичів у тогочасному світі. [33,11]

Та головною справою життя Данила в 50-ті рр. Була організація відсічі хижим татарським поневолювачам. Тоді ставлення ординських правителів до великого князя Галицько-Волинського відчутно змінилося. Вони переконалися в тому, що Данило готується до боротьби проти них. В 1252 р., як мовилось, "Неврюєва рать" вивела з політичної гри Андрія Ярославича. Тепер, на думку ханів, настала черга Данила. Проти нього наприкінці того року кинули орду Куремси, що кочувала в причорноморських степах. В Сараї для Куремси підготували масштабний план, що передбачав вторгнення до не досить захищеного Галицького Пониззя, витіснення війська Данила на захід, загарбання київської землі й вирішальний удар по Галицько-Волинському князівству. [30,176] Однак із самого початку справи в Куремси не пішли належним чином. Він не зміг прорвати оборону князівства на Дніпрі, де його зупинили поляки під проводом старшого сина Данила Лева. А в 1254 р. великий князь перейшов до рішучого наступу й громив татарські полки одночасно в Побужжі, Київській, на рубежах Галицької та Волинської земель. Куремса спробував перейти в контрнаступ, але під Володимиром і Луцьком був розбитий. Його орда змушена була повернутись у місця своїх кочовищ у південних степах.

Вперше в історії давньоруський князь почав долати доти непереможних татар. Це завдало удару по авторитету Орди. Хани вирішили відновити його і приборкати нарешті Данила Романовича. В 1258 р. на зміну Куремсі прислали найдосвідченішого полководця Бурундая з незліченою раттю. Галицько-Волинське князівство не мало досить сили, щоб боронитися від татар. Не було й надії на допомогу союзників ні на Русі, ні за її межами. Романовичам довелося відмовитися від наміру скинення ординського ярма й знищити, за вимогою Бурундая укріплення своїх міст і замків. На вимогу хана Бурундая князь Василько Романович укріплення Володимира спалив, а Луцька – "розметав". Очевидно, Луцький замок мав кам'яні мури, що й підкреслює літописець. [45,79] Лише неприступний Холм гордо відкинув цю вимогу. Бурундаїв "погром" завдав Галицько-Волинській Русі удару не менш страшного, ніж Батиїв. Канула у вічність чільна ідея зрілої пори життя Данила – згуртувати Русь для вигнання Орди з південноруських , принаймні, земель.

Однак Данило Романович до кінця життя залишився вірним благородній ідеї скинення ординського ірга. Князь продовжував схиляти Угорщину і Польщу до антиординського союзу. Та успіху його заклики не мали. Сповнене небезпек і тривог життя, численні поранення, одержані в багатьох битвах з ворогами, підірвали здоров'я князя Данила. В 1264 р. він помер у своєму улюбленому місті Холмі. [33,12]

Loading...

 
 

Цікаве