WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Дніпропетровськ у Другій світовій війні - Курсова робота

Дніпропетровськ у Другій світовій війні - Курсова робота

Щодня відчиняв свої двері для глядачів Український музично-драматичний театр ім. Т. Г. Шевченко, що знаходився в будинку Палацу культури залізничників. За час окупації театр здійснив більш 20 постановок української оперної і російської драматичної класики, і серед них такі спектаклі, як "Травнева ніч", "Запорожець за Дунаєм", "Наталка Полтавка", "Мазепа", "Катерина", "Вій", "Сорочинський ярмарок", "Шалені гроші", "Безвинно винуваті", "За двома зайцями" тощо.

У трупу театру, який очолював директор П. П. Голобородько, головний режисер російської драматичної групи В. О. Маккавєйський, режисер української оперної групи І. П. Ірвін, входило 250 чоловік, серед яких виділялися артисти української опери Слободіна, Гаранжа, Лебедєв, Казбан, Кабанпев і актори російської драми Балмашев, Кручініна, Заров, Іноземцева, Шумський. За репертуаром театру стежила спеціально створена комісія, куди входили професор І. Л. Зеленський - завідуючий культурно-виховним відділом управи, професор П. А. Козар, професор В. С. Ващенко - завідуючий кафедрою літератури, директор, режисери і художник театру Рєзніков.

Вся ця театральна пишнота продовжувалася один сезон. Спочатку Е. Кох заборонив спільно проводити спектаклі для місцевих жителів і німців, артистів зобов'язали вчити німецьку мову, а потім велику частину трупи вивезли до Києва. У вересні 1943 р. в Дніпропетровську залишилася невеличка купка акторів на чолі з режисерами Ірвіном і Балмашевим.

Фашисти також намагалися відродити промисловість Дніпропетровська. На заводі ім. Петровського почалося відновлення домни №1, мартенівських печей, бєсемерівського цеху і стану "550"; завод повинен був стати повноцінною частиною німецького концерну. Але вдалося пустити тільки мармеладну фабрику. У той час на території міста працювали заводи "Дніпро" (колишній ім. Молотова), Дніпромет, ДЗМО, паровозоремонтний, коксохімічний, цегельний, сільськогосподарських виробів, трубопрокатний (колишній ім. Леніна), оцтовий, газомінеральних вод, горілчаний та інші.

Проте заводами в більшості своїй вони називалися чисто символічно. Замість повноцінної продукції, необхідної для ведення війни, випускалися сани, жаровні, граблі, борони і т. ін. На території колишніх промислових гігантів тепер розміщувалися лише кустарні майстерні.

Для тих, хто не був залучений на промислових підприємствах, передбачалися так звані "суспільні роботи", ухилення від яких каралося штрафами, позбавленням майна, відправкою у табір або стратою. Мобілізовані на "суспільні роботи" направлялися на будівництво дороги Кривий Ріг - Дніпропетровськ, оборонних споруд. Для зручності утримання безкоштовної робочої сили створювалися трудові табори. Притягнуті на такі роботи євреї, коли вони не були вже потрібні, знищувалися.

javascript:;При наближенні лінії фронту до міста 21 вересня 1943 р. окупаційною владою Дніпропетровська був виданий наказ про обов'язкове залишення своїх будинків буквально всім населенням. При цьому наказувалося, що все населення міста повинно було йти пішки в Західну Україну, "...там знайдете Ви собі новий будинок, нову роботу, новий хліб. Не чекайте початку воєнних дій, по можливості порвіть з усім. Шлях недалекий, і по теперішній погоді може бути здійснений пішки".

javascript:;Рух населення через місто передбачався по маршруту, що проходив по вулицях Польовій, Кооперативній, Філософській, Шмідта і Робочій. Інші вулиці, особливо напрямком на Запорізьку дорогу, по якій була організована втеча німецької армії, не могли бути використані. 25 жовтня 1943 р. перед частинами Червоної армії і спеціалістами, що прибули для відновлення народного господарства, постало зруйноване німецькими загарбниками "мертве місто".

За даними перепису населення, за станом на 5 листопада 1943 р. було зареєстровано по місту Дніпропетровську й Амур-Нижньодніпровську 77 тисяч чоловік. Сюди увійшли прибулі з глибокого тилу радянські громадяни, а також населення, яке вигнали німецькі окупанти, і тепер воно повернулося на старе місце проживання. За приблизними підрахунками під час окупації Дніпропетровська було насильно вивезено на каторжні роботи до Німеччини, розстріляно і закатовано чимало тисяч мирних громадян.

5.Звільнення міста Дніпропетровська.

Звільнення міста Дніпропетровська й області було частиною великого літнього наступу Червоної армії в 1943 році. У вересні першими на територію нашої області вступили війська Степного і Південно-Західного фронтів. Тепер уже радянські війська форсували складну природну перепону - Дніпро.Гітлерівці перетворили оборонні споруди на правому березі Дніпра в так званий "Східний вал європейської міцності". Берегові лінії ріки були обладнані дотами, дзотами, артилерійськими позиціями, окопами в декілька рядів, дротовими загородженнями і протитанковими ровами. Уздовж оборонного рубежу проходила шосейна дорога, що зв'язувала всі укріплення і дозволяла маневрувати силами.

Директива Ставки Верховного Головнокомандування від 9 вересня 1943 р. "Про швидке і рішуче форсування рік і нагородження особового складу за успішне форсування водяних перепон" наказувала з виходом на Дніпро перейти його, захопити на правому березі плацдарми, що дозволили б розгорнути сили для подальшого наступу.

На Дніпропетровському напрямку наступ вели війська Південно-Західного (із 20 жовтня 1943 р. 3-го Українського) фронту під командуванням генерала армії Р. Я. Малиновського і Степового (із 20 жовтня 1943 р. 2-го Українського) фронту під командуванням генерала армії І. С. Конєва.

За розробленим командуванням 2-го Українського фронту планом наступальної операції вирішено завдати удару по ворожих з'єднаннях з уже захоплених плацдармів у напрямку П'ятихатки - Кривий Ріг і далі на Апостолово, щоб відрізати шляхи відступу військам ворога в районі Дніпропетровська. Розгром Дніпропетровського угруповання противника був доручений військам 3-го Українського фронту.

Ранком 15 жовтня ударні з'єднання Степового фронту перейшли в наступ. Головні сили йшли в напрямку П'ятихатки-Кривий Ріг. Для посилення наступального тиску в бій була введена 5-а гвардійська танкова армія під командуванням генерала Ротмістрова. Розвиваючи наступ, радянські війська оволоділи залізничною станцією - П'ятихатками.

Німці перекинули в район прориву чотири нові дивізії і направили удар по флангах Степового фронту, чим призупинили їхнє просування. Незважаючи на контрудар німців, наступ радянських військ у центрі розвивався успішно. Розширивши прорив оборони ворога по фронту до 70 кілометрів і вглибину до 100 кілометрів, танкові і механізовані з'єднання прорвалися до Кривого Рогу. Але це було тільки початком битви за цей стратегічно важливий населений пункт. Стиснути коло не вдалося, але були забезпечені сприятливі умови для розгортання наступу 3-го Українського фронту.

Скориставшись тим, що німецькі сили сконцентровані на криворізькому напрямку, 46-а і 8-а армії 3-го Українського фронту 23 жовтня перейшли в наступ у районі міста Дніпропетровська.

Дніпро тут ще з вересня форсували за трьома напрямками: із північного сходу - біля села Аули, із півдня - біля селищ Військове - Вовниги, а також у безпосередній близькості від міста - біля селищ Діївки і Лоцманської Кам'янки. Рішучими діями 46-а і 8-а армії значно розширили плацдарм на правому березі Дніпра, створивши для гітлерівських військ загрозу повного оточення.

Опір ворога був врешті-решт зламано. Війська 3-го Українського фронту 25 жовтня звільнили Дніпропетровськ. У боях за місто відзначилися підрозділи 39-ої гвардійської стрілецької дивізії 8-ої гвардійської армії.При форсуванні Дніпра біля села Чаплі 120-им стрілецьким полком цієї дивізії, яким командував полковник Мазний, відзначився агітатор полку капітан Рудніченко. Цілу добу він із купкою бійців відбивав атаки переважаючих сил ворога, забезпечивши переправу полку. Рудніченкові за героїзм, виявлений у боях на правому березі Дніпра, було надане звання Героя Радянського Союзу. Також у битві за Дніпропетровськ уславилися воїни 152-ої стрілецької дивізії 46-ої армії, яких нагородили за цю операцію орденом Червоного Прапора.

У той же день визволено м. Дніпродзержинськ. У боях за Дніпропетровськ і Дніпродзержинськ також треба відзначити війська генерал-майора В. В. Глаголєва, генерал-майора І. С. Кособуцького, генерал-майора авіації В. О. Судця, уродженця Дніпропетровська, артилеристів генерал-лейтенанта М. І. Недєліна і генерал-майора М. С. Алексєєнка. Багато воїнів були удостоєні звання Героя Радянського Союзу.

Звільнення Дніпропетровської області закінчилося в районі Кривого Рогу і Нікополя в лютому 1944 р.

6.Використовані матеріали.

І. С. Стороженко

Дніпропетровськ. Віхи історії. – Дніпропетровськ: Грані, 2001

2. http://gorod.dp.ua/ -Всё о городе Днепропетровск.

4

Loading...

 
 

Цікаве