WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна у складі СРСР (1945-1985 рр.) - Курсова робота

Україна у складі СРСР (1945-1985 рр.) - Курсова робота

В 1957 р., щоб розв'язати проблему спаду продуктивності промислового вироб-ництва, Хрущов розгорнув свою суперечливу економічну реформу на основі раднар-госпів (рад народного господарства), що стала однією з найрадикальніших органі-заційних змін у радянській економіці починаючи з 20-х років. Спроба переміститицентр планування економіки від московських міністерств до обласних органів малаза мету обминути вузькі місця бюрократичної організації та чиновництво в центрі.Під контроль раднаргоспів України було передано понад 10 тис. промислових під-приємств, і під кінець 1957 р. вони наглядали за 97 % заводів у республіці (порів-няно з 34 % в 1953 р.). Не дивно, що українські планувальники економіки й госпо-дарські керівники заговорили насамперед про потреби та інтереси своєї республіки,а не Радянського Союзу в цілому. На початок 60-х років, коли Україна та інші рес-публіки стали проводити виразно незалежну економічну політику, Москва занепоко-їлася, звинувачуючи їх у "місництві". Очевидно, що й тут хрущовські реформи при-звели до несподіваних ускладнень. Як і належало чекати, "флірт" України зекономічним самоствердженням виявився швидкоминучим.

Хоч хрущовські реформи не виправдали пов'язаних з ними сподівань, гіднеподиву зростання валового національного продукту СРСР, що аж до 70-х років пе-ревищував показники Сполучених Штатів Америки, сприяло піднесенню життєвогорівня й різко контрастувало з періодом сталінського правління. Так, на Україні між1951 і 1958 рр. прибутки середнього робітника зросли на 230 %. Найбільше підви-щення прибутків відносно інших категорій населення отримав стражденний колгосп-ник. Інакше кажучи, за Сталіна рівень особистого споживання зростав щороку наІ %, а за Хрущова —на 4 %.

Завдяки тому, що в сільськогосподарське виробництво було включено мільйонигектарів додаткових земель, зросли кількість і асортимент продуктів харчування.Нарешті раціон середньої радянської сім'ї, що звичайно складався з таких основнихпродуктів, як хліб і картопля, розширився до більш-менш регулярного споживанняовочів і м'яса. В крамницях з'явилися навіть такі екзотичні делікатеси, як цитрусові.В далекі села проклали дороги, підвели електрику. Виснажливу працю радянськоїгосподарки, яка звичайно працювала повний робочий день на підприємстві, дещополегшила поява відносно сучасних побутових пристроїв. А телевізор, цей чу-довий засіб пропаганди та розваг, став звичайним предметом обстановки. В містахосновною проблемою залишався брак житла, головним чином через щорічний при-плив до них 2,5 млн. чоловік. Проте хоча життєвий рівень ще далеко відставав відзахідного, для радянських людей, які не мали великих сподівань і порівнювали свійсучасний стан з недавнім і жахливим минулим, ці зміни були значним кроком упе-ред. За Хрущова люди мали менше підстав, ніж у сталінський період, скаржитися нарадянську систему.

4. Активізація інтелігенції.

У 1961 р. Хрущов почав нову хвилю десталінізації, кульмінацією якої стало ви-несення труни диктатора з кремлівського мавзолею. Критика Сталіна завжди буладля українців доброю новиною, їхню впевненість у собі посилювали й інші події. Зав-дяки надзвичайно великому врожаю, який того року зібрали в республіці, партій-ні керівники України опинилися у вигідному становищі і могли вимагати від Кремлядальших поступок. У травні 1961 р., намагаючись згладити напруженість, що ви-никла між ним та українцями через проблеми сільськогосподарського виробництва,Хрущов здійснив широко розрекламовану в пресі подорож на могилу Тараса Шев-ченка. Тим часом набирала сили "відлига" в культурному житті: за кордоном бувопублікований роман Б. Пастернака "Доктор Живаго", який утверджує загально-людські, а не суто радянські цінності (хоч його автора згодом було за це покарано),а в радянській періодиці з'являється повість О. Солженіцина "Один день Івана Де-нисовича", яка в суворих подробицях описує життя в'язнів сталінських концентра-ційних таборів. Здавалося, ці факти вказували на можливість дальшої лібераліза-ції в літературі та культурі попри сердите бурчання, що долітало з Кремля.

На Україні культурна еліта й насамперед письменники в умовах десталінізаціївдалися до нових спроб розширити межі творчого самовираження. Й знову вониписали про втрати, що їх завдав українській культурі Сталін. Письменники старшого•покоління продовжували вимагати реабілітації своїх репресованих колег. Так, Олек-сандр Корнійчук закликав опублікувати "Бібліотеку великих 20-х" для популяризаціїтворів Блакитного, Куліша, Курбаса та інших жертв чисток. Інші прагнули добитися аналогічного для тих, хто в 40-х роках став жертвами Кагановича. І всі таврували наступ русифікації, що продовжувався.

Але особливо визначною подією стала поява нового покоління письменників, кри-тиків і поетів, таких як Василь Симоненко, Ліна Костенко, Євген Сверстюк, ІванДзюба, Іван Драч, Микола Вінграновський і Дмитро Павличко, котрі вимагали ви-правити "помилки", яких у минулому припустився Сталін, і надати гарантії того, щокультурний розвиток народу не душитимуть у майбутньому. На їхній погляд, най-краще втілити цю мету можна лише "шляхом повернення до правди". З нетерпіннямспостерігаючи за непослідовністю десталінізації, вони вимагали припинити втру-чання партії в справи літератури й мистецтва, визнати право експериментуватиз різноманітними стилями, забезпечити центральну роль української мови в освіт-ній і культурній діяльності в республіці. На початку 60-х років представники цьогонового покоління в літературі, яке стали називати "шестидесятниками", не лишевідкидали втручання партійних чиновників, а й викривали лицемірство, опортунізм інадмірну обережність своїх старших колег. У своєму бунтарстві, спрямованому од-ночасно й проти контролю партії, й проти позиції старших, ці талановиті молоділюди, звісно, переходили за встановлені Хрущовим рамки лібералізації. До того жнова літературна когорта корлстувалася значною й дедалі ширшою підтримкою,особливо серед молодої інтелігенції.

5. Реакція.

Неспокій, що поширювався в усьому радянському суспільстві, не міг не стурбу-вати Хрущова та його кремлівських однодумців. У грудні 1962 р. він викликав до себегрупу провідних російських письменників і застеріг їх від надмірного радикалізму.Через кілька місяців дошкульній критиці в пресі було піддано ряд представників ро-сійської інтелігенції. Стало зрозуміло, що режим невдовзі почне погром лібералів.Сприйнявши сигнал Москви, партійні чиновники в Києві приготувалися приструнити"незрілі елементи" в українській літературній громаді.

Навесні 1963 р. наступ почав Андрій Скаба, український партійний чиновник,відповідальний за ідеологічну чистоту, нищівно розгромивши творчість таких лі-тературознавців, як Сверстюк, Світличний і особливо Дзюба. Валентин Малан-чук, головний охоронець ідеології на Україні, застерігав громадськість від моло-дих і недосвідчених письменників, котрі виступають у "ролі перших борців протикульту особи і звертають надмірну увагу на негативні явища цього періоду і, більшетого, вихваляють твори західних письменників". Крім чергового заклику до боротьбиз усіма виявами українського "буржуазного націоналізму", він з гордістю оголошував про свої успіхи в боротьбі з релігією і обіцяв замінити релігійні свята на такі радян-ські утвори, як "День Серпа і Молота" та "Вечори робітничої слави".

Іншим фактом, що вказував на повернення певних аспектів сталінізму, стала по-ява кількох неофіційних антисемітських публікацій. Найхарактернішою з них бувтрактат "Іудаїзм без прикрас", що його у 1964 р. опублікувала Академія наук Украї-ни, цілком ймовірно, за вказівкою Москви, оскільки в останні дні життя Сталінапропагандистський апарат фабрикував матеріали, в яких намагався показати близькізв'язки й тісну співпрацю між українськими націоналістами та сіоністами. Лібераль-на українська інтелігенція піддала книгу суворій критиці. Але справжній вибух обу-рення викликало повідомлення про те, що у травні 1964 р. вщент згорів відділ бібліо-теки Академії наук України, в якому зберігалися тисячі безцінних книжок і доку-ментів з української історії та культури. У вчиненні цього "нечуваного в історії світо-вої культури злочину" признався якийсь Погружальський — русофіл зі схильностя-ми психопата.


 
 

Цікаве

Загрузка...