WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Україна у складі СРСР (1945-1985 рр.) - Курсова робота

Україна у складі СРСР (1945-1985 рр.) - Курсова робота

План:

1. Україна: "друга серед рівних".

2. Десталінізація.

3. Експерименти в економіці.

4. Активізація інтелігенції.

5. Реакція.

6. Суспільні зміни.

7. Література.

1. Україна: "друга серед рівних".

Становище України у складі СРСР за хрущовської доби влучно визначив БорисЛевицький фразою "друга серед рівних". Дедалі більше фактів указувало на те, щоміж Кремлем і Києвом виникло негласне порозуміння, за яким українцям за під -тримку та співпрацю пропонувалася роль молодшого партнера в управлінні радян -ською імперією; росіяни, звісна річ, були старшими партнерами. Українцям, які невірили в можливість самостійності й не прагнули здобути її, ця модерна версія мало -російства XIX ст., здавалося, пропонувала широкі індивідуальні можливості зробитикар'єру. Для Кремля здобути підтримку українців мало основоположне значення,оскільки вони були не лише другою за величиною, але й єдиною нацією в СРСР, якамогла виступити серйозним супротивником російської гегемонії. Близькі мовні такультурні зв'язки між двома народами полегшували цю співпрацю.

У 1954 р. з метою відзначення російсько-українського партнерства по всьомуРадянському Союзу з надзвичайною помпезністю були проведені святкування трьох -сотої річниці Переяславської угоди. На додаток до численних урочистостей, міріадівпублікацій та незліченних промов ЦК КПРС обнародував тринадцять "тез", у якихдоводилася непохитність "вічного союзу" українців із росіянами. Щоб підкреслити тівеликі переваги, що їх приніс Україні союз із Москвою, святкування річниці Переяслава вінчав акт передачі Криму від Російської Федерації Україні — як "свідченнядружби російського народу".

Але кримський "подарунок" був не таким доброчинним актом, як спочатку зда -валося. По-перше, оскільки півострів був історичною батьківщиною кримськихтатар, що їх вигнав Сталін під час другої світової війни, росіяни не мали моральногоправа дарувати, а українці приймати цей дар. По-друге, через наближеність та еко-номічну залежність від України Крим природно утримував з нею сильніші зв'язки,ніж з Росією. Нарешті, приєднання Криму звалило на Україну ряд економічних і по-літичних проблем. Депортація татар у 1944 р. спричинилася до економічного хаосув регіоні, й компенсовувати втрати довелося з київського бюджету. Ще важливішимбуло те, що, за даними перепису 1959 р., в Криму проживало близько 860 тис. росіяні лише 260 тис. українців. І хоч після 1954 р. Київ намагався переселити до цього ре-гіону українців, росіяни, багато з яких агресивно відкидали усяку форму україні-зації, лишилися тут переважною більшістю. В результаті кримський "^одарунок"помітно посилив присутність росіян в Українській республіці. В цьому розумінні він,без сумніву, став належним відзначенням Переяславської угоди.

2. Десталінізація.

Намагання нового керівництва дістати ширшу підтримку серед неросійських на-родів і особливо серед українців були частиною великого плану реформ. Сталінськийпідхід до модернізації, що являв собою поєднання терору, ідеології та примусовоїіндустріалізації, виявився ефективним, але штучним методом просування радянсько-го суспільства вперед. Хрущов розумів, що в остаточному підсумку переконання, а непримус, ефективність, а не задушливий контроль, майстерне управління, а не ре-волюційний запал, забезпечать надійне зростання Радянського Союзу. Щоб здійсни -ти перехід до нових методів, належало спочатку розірвати зі старими.

У 1956 р. на XX з'їзді партії Хрущов виголосив одну з найдраматичніших у ра-дянській історії промов. У тривалому й детальному виступі він піддав нищівній кри-тиці Сталіна та його злочини, викликавши серед партійних ортодоксів велику роз-губленість. Ця "секретна промова" стала сигналом до початку десталінізації. За неюпочали відбуватися помітні зміни в атмосфері життя країни. Було послаблено ідеоло-гічні настанови, що стало початком "відлиги" в культурному житті. Послаблювалася політика самоізоляції — в міру того як заохочувалися поїздки (хоч і ретельно конт-рольовані) до СРСР із-за кордону й особливо туризм усередині країни. Невпинна русифікація неросійських народів стала більш скраденою. Почалася підготовка до проведення глибоких змін в економіці. Це не означало, що зникли тоталітарні риси режиму — вони лишалися великою мірою недоторканими. Проте відчутно послабилися притаманні сталінському періодові всеохоплюючий страх і творчий параліч.

Зміни на Україні. Спочатку українці реагували на ці зміни з обережністю, якоївони навчилися за сталінщини. Але коли стало ясно, що критика "культу особи"Сталіна ведеться відверто і в широких масштабах, вони приєдналися до неї з цілимпотоком власних скарг і вимог. Як і належало сподіватися, особливо сильно зву-чало невдоволення у середовищі діячів культури. Одним із перших пролунало, а по-тім не раз повторювалося звинувачення за той жалюгідний стан, у якому опиниласяукраїнська мова. Інтелігенція, студенти, робітники й навіть партійні чиновники —всі повторювали один і той же рефрен: особливий статус в СРСР російської мови ні-як не означає, що українська мова повинна зазнавати дискримінації. Такі гасла, як"Захистімо українську мову!" та "Розмовляймо українською!", дедалі частіше луналипо всій республіці, особливо в середовищі студентів університетів.

Іншим питанням, що стало обговорюватися, був занепад української науки. Іс-торики, на відміну від численних партійних заробітчан, котрі називали себе істори-ками, виступали проти жорсткого ідеологічного контролю Москви в їхній галузі,що призвів до "зубожіння історії". Це зубожіння виражалося у провінціалізмі, рабсь-кому дотриманні партійної лінії, перебільшенні зв'язків і спорідненості з Росією таодночасному приниженні "української історичної самобутності". Аналогічні скаргина стан речей у своїй ділянці висловлювали літературознавці.

Кремль, очевидно, прислухався до всього цього. У 1957 р. українські історикидістали дозвіл заснувати власний часопис під назвою "Український історичний жур-нал". Через два роки почалася публікація Української Радянської Енциклопедії,частково у відповідь на подібний проект, що його здійснювали українські емігрантина Заході. За цим пішли такі вагомі багатотомні публікації, як "Словник україн-ської мови", "Історія української літератури", "Історія українського мистецтва" йдуже детальна "Історія міст і сіл України", якої не мали навіть росіяни.

Намагаючись піднести українську науку й тим самим підняти престиж україн-ської культури, інтелігенція зосередилася не лише на традиційних гуманітарних дис-циплінах, а й вимагала створити в республіці можливості для розвитку таких сучас-них галузей знань, як ядерні дослідження та кібернетика. Так, у 1957 р. в Києві булозасновано комп'ютерний центр, що в 1962 р. став Інститутом кібернетики й вивівУкраїну на провідну роль у цій галузі в СРСР. З'являлися численні україномовні жур-нали з природничих і суспільних наук. Українська інтелектуальна еліта, цілком оче-видно, збиралася використати створені десталінізацією можливості для поширеннясучасних знань українською, а не російською мовою.

Оскільки Хрущов визнав, що багато жертв сталінського терору були репресованінезаконно, дедалі гучніше лунали вимоги реабілітувати їх. Першими, кому посмертноповернули добре ім'я, стали репресовані під час чисток комуністи. На Україні зрос-тали вимоги реабілітувати таких націонал-комуністів, як Скрипник, Хвильовий і чле-ни КПЗУ. Незабаром уже пропонувалося реабілітувати такі ключові постаті куль-тури, як драматург Микола Куліш, театральний режисер Лесь Курбас, кінорежисерсвітової слави Олександр Довженко й видатний мислитель XIX ст. Михайло Дра-гоманов, кожен із яких досяг успіхів у намаганні піднести українську культурунад властивою для неї провінційністю. Позаяк відновлення доброго імені цих діячівторкалося такого політичне чутливого питання, як культурна незалежність Українита її "власний шлях до комунізму", партія реагувала на ці вимоги обережно й неод-нозначне. Але той факт, що українська інтелігенція продовжувала добиватися реа-білітації згаданих діячів, свідчив про те, що ідеї репресованих і надалі зберігали своюпритягальну силу.

Для мільйонів українців, ув'язнених у сибірських таборах примусової праці,десталінізація принесла несподівану волю: багато з них отримали амністію й дозвілповернутися додому. Цю часткову ліквідацію гігантської системи концтаборів при-скорив ряд табірних повстань, зокрема у Воркуті та Норільську (1953 р.), Караганді(1954 р.), в яких провідну роль відіграли колишні члени ОУН і УПА. Проте Кремльдав ясно зрозуміти, що не допустить інтегрального націоналізму ОУН. У 1954 р., врозпал святкувань переяславської річниці, було оголошено про страту Василя Охри-мовича — видатного провідника ОУН на - еміграції, якого з літака закинули на Ук-раїну американці. А в 1956 р. відбувся ряд широко висвітлених у пресі процесів надколишніми членами ОУН, що закінчилися смертними вироками. Не викликалосумнівів, що режим і далі не вагаючись розправиться з кожним, хто зайде надтодалеко в обороні українських інтересів.

Loading...

 
 

Цікаве