WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Воєнні дії на території України у 1914—1916 роках - Курсова робота

Воєнні дії на території України у 1914—1916 роках - Курсова робота

Австро-німецьке командування спочатку не додало особливого значення наступу цього фронту, вважаючи його демонстративним і думаючи, що до серйозних наслідків воно не приведе. Однак проривши росіян у районі Луцька змусив змінити цю думку. Особливу тривогу викликала небезпека втрати Ковеля — великого вузла залізниць. Вихід військ Брусилова в цей район відбився б на стійкості всього німецького фронту до півночі від Прип'яті.

До кінця липня російські війська знову відвоювали частину Східної Галичини і всю Буковину. Вони взяли в полон 8 тисяч ворожих офіцерів, 370 тисяч солдатів, захопили 500 гармат і величезну кількість іншого озброєння. Усього ж за час Брусиловського прориву супротивник втратив до 1,5 мільйонів військовослужбовців. Втрати росіян були втроє менше, з них убитими 62 тисячі чоловік.

Щоб врятувати положення, супротивнику довелося терміново перекидати війська з інших місць. Армії Брусилова зштовхнулися в боях навіть з турками. Німеччина змушена була перекинути частину сил з-під Вердена, де йшли запеклі бої з французами. Це помітно полегшило положення союзників Росії.

3 червня австро-германці нанесли контрудар. Вони мали намір шляхом концентрованого наступ в загальному напрямку на Луцьк ліквідувати успіх росіян і відкинути їх у вихідне положення. Російські війська змушені були відбивати атаки ворога. Контрудар не набув розвитку. Завзятим опором росіяни зірвали задум ворожого командування.

У той час, як на правому фланзі російські війська відбивали контрудар австро-угорців, лівофлангова 9-я армія успішно розвивала наступ. Її війська 4 червня форсували Прут, а 5 червня опанували Чернівцями. Переслідуючи відступаючого супротивника, вони наступного дня вийшли на ріку Серет.

Під впливом перемог Брусилова 14 серпня 1916 р. у війну на стороні Росії вступила Румунія. Однак ця подія тільки ускладнила становище Росії. Австро-німецькі війська швидко розгромили слабку румунську армію і зайняли Бухарест. Російський фронт розтягся до самого Чорного моря...

Наступальна операція Південно-Західного фронту влітку 1916 р. мала велике військово-політичне значення. Вона призвела до поразки австро-угорських військ у Галичині і Буковині. Супротивник втратив убитими, пораненими і полоненими до 1,5 млн. чоловік, 581 гармату, 1795 кулеметів, 448 бомбометів і мінометів. Втрати росіян склали близько 500 тис. чоловік. Брусиловський наступ, як відзначали німецькі військові історики, виявився самим важким потрясінням, що випадало до того на частку австро-угорського війська.

Проте, кампанія 1916 р. не виправдала повною мірою стратегічних завдань, закладених у єдиному плані союзного командування. Одночасного наступу не вийшло. І все-таки загальний підсумок кампанії був на користь союзників. Вони вирвали стратегічну ініціативу з рук австро-німецького командування. Вирішальну роль у цьому зіграв і Брусиловський наступ.

3 Україна: в вогні великої війни

Не маючи своєї державності, щоб захистити свої корінні інтереси, українці зазнали у війні особливо відчутних втрат. Українці воювали по обидва боки ворогуючих, змушені були вбивати один одного, воюючи за імперії, які ігнорували українські національні інтереси. Наддніпрянська, або Російська Україна, де наприкінці ХІХ ст. проживало 23,5 млн. українців, дала російської армії 3,5 млн. солдатів, а із Західної, або Австрійської України з 6,5 млн. проживаючих тут українців було мобілізовано 250 тисяч. В 1914—1915 рр. в Австро-Угорщині біло мобілізовано чоловіків від 21 до 42 років, а в 1916 — 18-50 річних. Війна готувала Україні величезні страждання у руїни, оскільки воєнні дії велися на її території.

Найбільше постраждало населення етнічних українських територій у складі Австро-Угорської імперії. Відступаючи війська чинили масові репресії проти місцевих жителів, звинувачуючи їх в зраді. Після перших поразок австро-угорських військ під час бойових дій Першої світової війни в Австрії за намовою та доносами почалися страшні переслідування українців. Ситуація воєнного стану давала змогу австро-польській адміністрації в Галичині підірвати якомога більше українські позиції під приводом боротьби з русофільством. З іншого боку, австро-угорське командування, щоб виправдати свої поразки на фронті, посилаючись на звинувачення польської адміністрації, пояснювали ці поразки "зрадою українців", їх москвофільством. Західну Україну захлинув масовий терор. Тисячі українських селян, священиків, інтелігентів загинули невинно на шибеницях і в казематах австрійських тюрем. Десятки тисяч українців було кинуто в концентраційні табори Талергоф, Гнав, Гмюнді, Терезєнштад, де вони були в жахливих умовах, тисячами гинули від хвороб і варварського поводження австро-польської влади. Лише в концтаборі Талергоф перебувало 30000 русофілів і українофілів.

Мадярськи війська (гонведи — краєва самооборона) вішали людей без суду. "Прихід мадярських частин позначили численні насильства, грабунки, доконувані на місцевому українському населенні, — згадував генерал М. Тарнаєвський. — всі звірства, що їх допускалися схудоблі, півдикі люди, — мали за претекст уяви москвофільства нашого Богу духвинного селянства. В дійсності це була нагода безкарно розгнуздувати... первісні, дикі інстинкти".

М. Тарнаєвський говорив про факт спалення живцем п'яти десятків українських селян в Ріпневі під Буськом. Знахабнілі австрійські генерали піддавали артилерійському обстрілу цілі українські села. 15 вересня 1914 року гонведи зарубали шаблями сорок українців серед білого дня на вулиці Перемишля.

І. Нагаєвський наводить загальну цифру втрат українців внаслідок австро-угорського терору, яка становить 36 тис. цивільних людей, в тому числі стариків та жінок, розстріляних або повішених, і стільки ж наших в'язнів загинуло в австрійських таборах.

Друга хвиля репресій на українських територіях прокотилася краєм після приходу російської армії. Ставлення російського офіцерства до місцевого населення формувалося не в останню чергу під впливом брошюри члена "Карпато-руського визвольного комітету" Наркевича "Сучасна Галичина", яку командування Південно-Західного фронту роздало всьому командному складу. У брошурі негативно характеризувалися галицькі організації, політичні партії та їхні керівники, греко-католицька церква. Український рух подавався як цілком проавстрійський, мазепинський, антиросійський.

Призначений генерал-губернатор завойованих територій граф О. Бобринський не приховував своїх намірів: "Я буду вводити тут російську мову, закон та устрій". Місцева адміністрація, яку склали далеко не кращі представники місцевих жителів, були, як це часто буває, ще "більш католиками, ніж сам Папа". Тому українські жителі зазнали численні перешкоджання та обмежування в своїх діях та висловлюванні думок.

До кінця 1918 р. тривала Перша світова війна, й українська територія була одним з головним воєнних театрів у Східній Європі; після її закінчення тут розгорілися нові міжнародні конфлікти, пов'язані з повоєнним влаштуванням цих земель, що завершилися лише з укладенням Ризького договору у 1921 р. та рішенням Антанти стосовно Галичини у 1923 р.

Загальні висновки

Перша світова війна — одна із самих тривалих, кровопролитних і значних по наслідках в історії людства. Вона продовжувалася більш чотирьох років. У ній брали участь 33 країни з 59, що володіли в той час державним суверенітетом. Населення воюючих країн склало понад 1,5 млрд. чоловік, тобто близько 87% усіх жителів Землі. Під рушницю було поставлено в цілому 73,5 млн. чоловік. Більш 10 млн. було убито і 20 млн. поранене. Жертви серед мирного населення, що постраждало від епідемій, голоду, холоду та інших нещасть воєнного часу також обчислювалися десятками мільйонів.

Недоліки і прорахунки мирного врегулювання після Першої світової багато в чому підготували ґрунт для Другої світової війни. Трагедія, що осягла людство в середині XX в., кинула тінь забуття на Першу світову війну. Тим часом вона залишила глибокий слід у сучасній історії. З часом це стає усе більш очевидно. Перша світова війна змінила звички і вдачі людей, зробила їхній більш терпимими до державних форм насильства і посіяла зерна майбутніх міжнародних конфліктів, що проросли кривавими зіткненнями вже в наш час, наприклад у Югославії на початку 90-х рр. Потреби воєнного часу змусили уряду воюючих країн удатися державному регулюванню промислового і сільськогосподарського виробництва, нормуванню цін і споживання, розподілу трудових ресурсів і товарів, дозуванню суспільно значимої інформації. Усе це не тільки розширило функції держави, але фактично поставило її над суспільством. Тут безсумнівно криється джерело посилення тоталітарних тенденцій у житті країн і народів у середині XX в. З досвіду Першої світової війни багато в чому виходили теоретики і практики не тільки фашистської командної економіки в Німеччині й Італії, але і "соціалістичного планового господарства" у СРСР. Прямо чи побічно він вплинув і на досвід державного регулювання в демократичних країнах, наприклад на розробку "нового курсу" у США. Лише в результаті ліберальних реформ і перетворень, що охопили мир в останній третині нашого сторіччя, людство поступове розстається з цією спадщиною.

Використана література

  1. Марголин А. Украина и политика Антанты // Революция на Украине по мемуарам белых / Составил С.А. Алексеев под редакцией Н.Н.Попова. М.-Л., 1930. 372 с.

  2. Рявкин А. Первая мировая война.—М., 1993.

  3. Майсурян А. Россия в первой мировой войне.—М., 1995.

  4. Ростунов И.И. Русский фронт первой мировой войны. М., Наука, 1976.

Loading...

 
 

Цікаве