WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрний розвиток Німеччини напередодні Селянської війни (1524-1525 рр.) - Курсова робота

Аграрний розвиток Німеччини напередодні Селянської війни (1524-1525 рр.) - Курсова робота

Прагнення феодалів до розширення своїх власних господарств і наступ на права селян виявлялися у всіх частинах Німеччини. Однак на сході і на півночі ці прагнення не могли бути реалізовані до придушення Великої селянської війни. На сході в захоплених у слов'ян землях німецькі селяни, що здавна знаходилися там у привілейованому положенні в порівнянні не тільки з місцевим населенням, але і із селянством інших районів Німеччини, жили в кращих умовах, чим їхні побратими на південному заході. На північному заході боротьба усередині пануючого класу — між князями і дворянством — полегшувала опір селян. Зате в південно-західних землях Німеччини посилення феодального гніту виявлялося з найбільшою силою. Тут уже наприкінці XV ст. існували особливі організації (головна з них — Швабський союз), що служили цілям придушення селянського опору і підпорядкування великим князям сил і засобів лицарства і міст.

Отже, бурхливий економічний підйом рейнських міст і зростання товарного виробництва породили у феодалів прагнення до розширення їхніх власних господарств і збільшенню селянських повинностей.

Велике значення в цих умовах надавалося відновленню вже з початку XVI ст. кріпосного стану і поширенню його на маси вільних селян [11, 105]. Статус "особистого пана" давав сеньйору особливі права на селянське майно і землю, можливість присвоєння майже всіх доходів селянського господарства. Стосовно селянської маси поміщик і сеньйор виступав як їх особистий, поземельний та судовий пан, якому усі вони були зобов'язані спадкоємними чиншами і панщиною [8, 80]. На поширення інституту кріпосництва на рубежі XV-XVI ст. і його посилення в XVI — початку XVII ст. істотно впливало формування суверенної князівської влади. Територіальний князь привласнював стосовно усіх своїх підданих права особистого пана; кріпосницький стан зливався з підданством. Лицарські фільварки в Заельб'ї і дворянські маєтки на захід від Ельби ввійшли в систему територіальної державності як її складова частина, елемент податкової системи і поліцейського нагляду [15, 145].

Відновлення крайніх форм феодальної залежності, перебудова доменіального господарства на панщинно-кріпосницькій основі підривали прогрес німецького села. Припинялася можливість розвитку великих селянських господарств по шляху підприємництва, поширення вигідних селянству форм іздольної і грошової оренди, вільного використання у великих господарствах найманої праці сільської бідноти. Підривалися й інші форми господарської діяльності заможного селянства — торгівля, візництво, готельна справа. Феодальний натиск важко позначився на положенні середніх і дрібних селянських господарств, прибутковість яких під впливом зростаючих платежів усе зменшувалася, а їхні власники все частіше виявлялися в лихварській кабалі і на грані руйнування [15, 129].

Отже, насильницьке прикріплення до наділу і пана, примусова праця в лицарських маєтках, зростання цін на предмети першої необхідності, зниження плати за послуги і найману працю ставили під загрозу фізичне існування сільської бідноти. Масова пауперизація стала грізною проблемою, що закріпачувалося село — одним з важливих джерел поповнення армії жебраків і бурлак. Усе це породжувало в селянському середовищі відчуття соціальної погрози і прагнення до відсічі.

Розділ ІІІ

Селянські бунти як вияв невдоволення

феодальними відносинами на селі

З настанням феодальної реакції зростала боротьба селян. Самій Селянській війні передували виступи селян, змови і бунти. Особливий розмах вони одержали наприкінці XV — початку XVI ст.

Уперше найбільше яскраво соціально-економічні і політичні вимоги і мета селян Німеччини переплітаються в масовому русі 1476 р., відомому як повстання Ганса Бегайма [1, 68].

Своєрідність подій навесні і влітку 1476 р. полягає в тому, що рух селян почався як паломництво до ікони богоматері в церкві Нікласхаузена єпископства Вюрцбург. Здавалося, рух нічим небезпечним феодальному ладу не грозить. Церква давно уже виступала організатором паломництва до різних святинь, у тому числі і до цієї ікони. Робила вона це з метою посилення свого авторитету насамперед у трудового населення і збільшення припливу багатств у свою скарбницю. Давно вже церква прибігала і до послуг "народних" проповідників, готуючи їх до цього і постійно контролюючи їхню діяльність [13, 294].

На відміну від звичайних паломництв у 1476 р. ініціатором і проповідником ходіння в Нікласхаузен виступив виходець з німецької сільської бідноти Ганс Бегайм, що не мав церковної підготовки. Він до цього був пастухом (в одному з документів він названий свинопасом), грав на флейті й інших інструментах, славився як витівник під час сільських весіль і народних свят. Сільські пастухи разом з різними сільськими ремісниками і поденниками складали нижчий соціальний прошарок села, змушений заробляти на їжу, оскільки у них або зовсім не було землі, або її було дуже мало. Єдине, чим виділявся з цього середовища "юнак", як його ласкаво називали в народі, були його різнобічні дарування. До вже перерахованого варто додати його уміння красиво говорити і складати вірші. Своїми виступами з проповідями, начебто він був присвяченим діячем церкви, Бегайм передбачив навчання М.Лютера про те, що священиком є кожен християнин від народження, незалежно від його соціальної і професійної приналежності [14, 100].

За закликом Г.Бегайма в рух прийшла величезна маса селян, особливо відгукувалася сільська біднота. За тиждень до паски зібралося 60-70 тис. прочан. Приходили з Баварії, Швабії, Ельзасу, Гессена, Франконії, Саксонії, Тюрінгії, Рейнській області, Веттерау і багатьох інших районів, приносили із собою прапори, корогви, воскові свічі, багато дарунків і жертовних предметів, розташовувалися біля "святого місця" на лугах і полях, щоб затриматися на тривалий час. Особливо упадало в око, що приходило багато поденниць і поденників, що йшли прямо з роботи, узявши із собою знаряддя праці (серпи, коси, граблі, мотики), а деякі мали і холодну зброю [3, 69-70].

Бегайм, як було прийнято в подібних випадках, проповідував і вимагав аскетизму, говорив про бачення і вимовляв месіанські пророкування про близький кінець старого світу і настання нового. Однак із самого початку всупереч релігійній формі скликання людей у місці, що належало церкві, проповіді були спрямовані проти католицької церкви. Пастух засуджував світську владу папи, навчання церкви про пекельний вогонь і чистилище, судові права церкви, єпископське право на світське відлучення і суд, тобто в його проповідях було багато того, що церква вважала єрессю. Особливе місце в його проповідях займала вимога відмовлення церкви від десятини. Бегайм називав папу разом з імператором "негідними лиходіями" і вимагав повного винищування духівництва. Його єресь, таким чином, приймала соціально-політичне фарбування, тому що була спрямована проти багатств церкви, нажитих експлуатацією народу, і всього церковного правління на чолі з папою римським.

Зовсім новим був радикалізм антифеодальних висловлень Бегайма. Насамперед він вимагав повернення альменди селянам і неповної ліквідації панщини, що було спрямовано проти наступу сеньйоральної реакції і стало одним з головних вимог подальших виступів селян. Поряд з цим він наполягав на ліквідації економічного панування світського і духовного дворянства, на повному позбавленні власності панів і доведення їх до положення простих трудівників: усі повинні однаково працювати. У його вимогах містилися ідеї спільності майна і соціальної рівності: нехай усе буде загальним, ніхто не повинний мати більше іншого. Його ідеї аскетизму були також спрямовані проти нерівності [14, 101].

Селянам було близько все те, про що говорив Бегайм. Релігійна основа соціальних проповідей додавала в набожній уяві селян святість і законність вимогам Бегайма. У ньому бачили пророка нової справедливості. Усе, що він говорив від імені богоматері, приймалося як прояв вищої волі.

Коли прийшов зручний час, за словами хроніста Відмана, Бегайм звернувся до мас, що його слухали, із закликом "принести свою зброю" у призначений їм день, тоді він повідомить їм, що "вони повинні робити з волі божої матері". І народ відгукнувся на заклик. Прийшло багато збройних. Призначений день став оглядом антифеодальних сил Німеччини, серед яких переважала сільська і міська біднота. Усупереч усім заборонам, що виходили від світської і духовної влади з першого дня паломництва, величезна кількість народу великої території знаходилася в стані революційного антифеодального підйому. Незрілість і непідготовленість селянських мас до повстання виражалися насамперед у тому, що селяни сподівалися не стільки на самих себе, скільки на чудо, що повинне статися. У їхніх очах Бегайм був настільки святим, а їхні надії настільки справедливі, що, на їхню думку, у вирішальний момент за нього повинні заступитися надприродні, божественні сили. Але чудо не сталося. "Юнак" був схоплений представниками єпископа і посаджений у в'язницю. Похід близько 16000 селян до єпископського замка, щоб звільнити Бегайма, походив на звичайне паломництво. Основна частина учасників походу не була збройна. Йшли з запаленими свічами й у відповідь на напад єпископської кінноти оборонялися каменями. Селяни були розгромлені. Бегайм був страчений. Паломництво, однак, продовжувалося ще багато місяців після його страти. І тільки після того як була за наказом влади зламана церква в Нікласхаузені (що було надзвичайним випадком у феодальному суспільстві), паломництво туди припинилося [14, 102].

Loading...

 
 

Цікаве