WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Аграрний розвиток Німеччини напередодні Селянської війни (1524-1525 рр.) - Курсова робота

Аграрний розвиток Німеччини напередодні Селянської війни (1524-1525 рр.) - Курсова робота

Розділ ІІ

Соціальне становище німецького селянства

наприкінці ХV — на початку ХVІ століття

Залучення селянського господарства в ринкові відносини поглиблювало майнову і соціальну диференціацію в селі; зростав шар малоземельних і безнадільних селян. У селах Франконії, Тюрінгії — районів, що стали центрами Селянської війни,— бідняки і паупери складали 25-30, місцями до 50% жителів. Наймана праця сільської бідноти широко використовувалася вже в передреформаційний період — у якості додаткової робочої сили для польових робіт на панському домені й у заможних селян-орендарів; сезонних робітників, найманих громадою; для будівельних і дорожніх робіт, транспортування панських і мейєрських обозів на ринок і т. д. [17, 200]. Сільська біднота займалася ремеслами за замовленням скупника-підприємця: сотні прядильників і ткачів виготовляли пряжу, невибілену полотнину, сукно, бумазею. Сільські ремісники поставляли напівфабрикати металовиробів для підприємців з Нюрнбергу і Кельну. Безземельні селяни шукали додатковий заробіток на рудниках і плавильнях, соляних промислах, у каменоломнях, у районах лісорозробок. Таким чином, вже в передреформаційний період у селі йшов процес формування резерву щодо вільної робочої сили, хоча наймана праця була обплутана мережею феодальних обмежень і сполучалася нерідко з особистою залежністю, натуральними формами оплати, цеховими розпорядженнями [9, 154].

Князі, дворяни, лицарі рано зрозуміли вигідність торгівлі сільськогосподарськими продуктами. У Заельб'ї до кінця XV ст. уже затвердилася система лицарських маєтків. Широко використовувало працю закріпачених селян і поденників лицарське господарство. Селяни-колоністи не могли конкурувати з лицарями у виробництві товарного хліба. Гарні можливості збуту зерна через ганзейські міста рано стимулювали прагнення лицарства до розширення своїх маєтків за рахунок узурпації селянських наділів, прикріплення селян до землі і перекладу їх на панщину. Ці тенденції цілком позначилися на початку XVI ст. (зокрема, зниження економічного і соціального статусу німецьких селян-колоністів, його зближення зі статусом особисто залежного місцевого населення), але могли бути реалізовані лише в XVI-XVII ст., після Селянської війни. Цьому сприяла також передача дворянству судових і поліцейських функцій. У Мекленбурзі, Бранденбурзі, Померанії, Пруссії були створені великі лицарські товарні господарства — фольварки, засновані на праці кріпаків (вторинне закріпачення селянства) [11, 104].

Посилення на рубежі XV-XVI ст. феодального натиску на селян — явище, загальне для всіх німецьких земель. В основі його лежали різко зростаюча потреба феодального класу в грошах і пов'язане з цим прагнення максимально використовувати сприятливу ринкову кон'юнктуру для підвищення прибутковості своїх господарств, забезпечити необхідний суспільний статус і спосіб життя, що відповідає представленням епохи Відродження. Особливо сильні ці прагнення були в дрібного і середнього дворянства, лицарства [7, 234]. Економічне становище цього шару було підірвано розвитком найомництва, посиленням територіальної князівської влади. Дворянство було поплутано боргами, що штовхали його до застав і в кінцевому рахунку приводили до втрати маєтків. Володарі дрібних територій, що переважали в Західній і Південно-Західній Німеччині. були особливо енергійні, у натиску на селян, оскільки феодальна рента була для них єдиним джерелом доходу на відміну від князів і прелатів, що володіли також регальними правами і можливістю обкладання міст. Сеньйоральна реакція відбивала опір пануючого класу соціальним змінам, росту самостійності і конкуренції з боку селянських господарств, його прагнення зберегти своє панування, зміцнивши його основи — феодальну власність на землю [7, 295].

У селі процеси, що почалися в XV ст., проявилися з новою силою. В умовах бурхливого розвитку міст і подальшого росту елементів капіталістичних відносин князь і дворяни прагнули ще більше зміцнити феодальну власність на землю і використовувати у своїх інтересах товарне виробництво. Скасування спадковості селянських земельних тримань і скорочення термінів тримань на час, що практикувалося ще раніше, з початку XVI ст. прийняли характер загального наступу феодалів на селян. Метою феодалів була зміна умов тримань — збільшення числа й обсягу селянських повинностей, недопущення самостійного розвитку селянських господарств і максимальне присвоєння їхнього надлишкового продукту.

Серед селянських повинностей значне місце займали ті, котрі стягувалися не регулярно, а при визначених "випадках". Найбільш обтяжним з цієї категорії повинностей був "посмертний побір", тобто побір зі спадщини померлого селянина. Крім цього побору, що стягувався в натурі і часто складав третину залишеного майна, феодал брав зі спадкоємця і грошовий побір за "допуск" до спадщини [15, 120].

Побори стягувалися феодалами при продажі селянином свого майна і при передачі господарства іншій особі. Існували побори і при інших подіях у житті селянина. Залежність селянина була потрійною: він залежав від власника землі, від "судового пана", що здійснював на даній території право суду, і від "особистого пана" тобто того феодала, чиїм кріпаком вважався. Селянин платив повинності, пов'язані з визначеними "випадками", усім феодалам від яких він залежав по тій чи іншій лінії. У південно-західних землях Німеччини землевласники намагалися зосередити у своїх руках усі види панування над селянами, здобуваючи в інших феодалів права "судових" і "особистих панів" Землевласник одержував, таким чином, повну свободу дії у відношенні свого селянина оббираючи його по всякому приводу в силу своїх різноманітних "прав" [1, 65].

Розміри "регулярних" повинностей, натуральних, грошових і відробіткових (у вигляді сплати чиншів (оброків) і виконання обов'язкових робіт) у південно-західних землях Німеччини не були строго фіксовані. З кінця XV і особливо в ХVІ ст. у міру розширення господарської активності панів вони усе більш збільшувалися. Зростаючий попит на вино, а також на вовну, льон і інші сільськогосподарські продукти, потрібні для промисловості, спонукав землевласників розширити виробництво цих продуктів у своїх власних господарствах. Для утримання черід, відходу за посівами, обробки льону і пеньки та виконання інших господарських робіт, так само як і для численних перевезень з полів у комори, з комор на часто віддалені міські ринки, добродії застосовували дармову працю селян, панщину [13, 88].

Під час народних хвилювань і особливо під час Селянської війни 1524-1525 р. селяни скаржилися, що їх змушують виконувати всі, по термінології документів, "потрібні" панам роботи — оранку і підготовку землі до посівів, усі види обробки й упакування сільськогосподарських товарів і їхню доставку на ринки — "куди пан укажете". До дарових робіт залучалися також дружини селян і їхніх дітей. Там, де найбільше підсилився феодальний гніт, тобто в південно-західних землях, феодали доводили основну регулярну повинність селян — поземельний чинш — до значних розмірів і прагнули до його подальшого максимального підвищення. Крім чиншу, панщини і нерегулярних поборів селянин платив податки князю і церковній десятині — "велику десятину" із врожаю зерна і "малу десятину" із всіх інших сільськогосподарських культур і худоби. Усе це складало надзвичайно складну систему повинностей. Селянське господарство розглядалося панами як основний засіб задоволення всіх їхніх потреб. Сама панська земля оброблялася селянським інвентарем [1, 66].

Ці обставини сильно перешкоджали самостійному розвитку селянського господарства і виникненню в ньому буржуазних відносин. Феодальна експлуатація, що підсилилася, не залишала місця і для проникнення в село капіталістичних елементів ззовні. Лихварі, які з'явилися в німецькому селі в кінці XV і початку XVI ст. стягували із селян "додатковий чинш", що представляв собою лихварський відсоток на дану коли-небудь, позичку. У багатьох місцях селяни скаржилися, що їхні господарства обтяжені всілякими чиншами і поборами різного походження, що поглинають весь врожай і прирікають їх самих, дружин і дітей на голод.

Поряд зі збільшенням усіляких феодальних поборів і податків селяни страждали і від захоплень общинних земель і обмеження своїх прав на користування общинними угіддями, де паслися численні череди, що належали феодалам. Феодали продавали общинний ліс і забороняли селянам полювання і рибний лов. З метою забезпечення панського полювання селянам заборонялося знищувати дичину, що наносила шкоду їх полям [18, 144].

Кріпосний стан селян допомагав сеньйорам підсилювати феодальний натиск, давав можливість розпоряджатися майном і працею кріпаків. Тому відновлення значного ослабленого в попередній період кріпосного стану прийняло з початку XVI ст. масовий характер, особливо в південно-західних землях Німеччини. Це викликало сильне невдоволення селян. Звільнення від кріпосного стану зробилося під час Селянської війни загальною вимогою повсталих [19, 102].

Loading...

 
 

Цікаве