WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голод в Україні в 1946 - 1947 роках - Курсова робота

Голод в Україні в 1946 - 1947 роках - Курсова робота

Та справжньою трагедією народу став голод, який розпочався в республіці взимку 1946-1947 рр. Через посуху і надмірні хлібозаготівлі колгоспам нічим було оплатити трудодні колгоспників. У більшості господарств, що потерпіли від засухи, зернові на трудодні не видавалися зовсім. У цілому на душу населення, в колгоспах України у 1946 р. припадало тільки 34 кг зерна. Намагаючись зробити хоч деякі запаси на зиму, окремі колгоспи та радгоспи республіки зверталися в Міністерство землеробства УРСР з проханням направити частину колгоспників і тягла на Кубань та в інші місця, де було одержано непоганий урожай, для допомоги у його збиранні з умовою, що на вироблені трудодні з ними розрахуються хлібом. Однак республіканське міністерство фактично не мало на це повноважень, та навряд чи такі заходи могли б значно поліпшити ситуацію. Голод охоплював дедалі більші території республіки. Лише в західній частині України становище було більш-менш благополучним.

Рятуючись від голоду, окремі сільські мешканці, а то й цілі сім'ї самовільно залишали колгоспи і подавалися в міста чи райони, де було краще з харчами. Про це, зокрема, писав у Раду в справах колгоспів при уряді УРСР голова колгоспу „Заповіт Леніна" Новосанжарського району Полтавської області. Він відзначав, що „несприятливі кліматичні умови 1946 р. дуже позначилися на деяких районах Української РСР і з липня місяця 1946 р. дуже багато молоді, колгоспників пішло на підприємства та на інші роботи... В багатьох колгоспах пішло до 100 чоловік, пішло дуже багато спеціалістів сільського господарства". Про масове залишення колгоспниками колгоспів свідчать і дані Міністерства сільського господарства України. З 1 січня 1946 р. по 1 січня 1947 р. кількість працездатних жінок і підлітків до 16 років у колгоспах УРСР зменшилася на 283,9 тис. чоловік. Особливо посилився самовільний відхід селян взимку та навесні 1947 р., в найбільш голодний період.

Значна кількість сільського працездатного населення, не покидаючи місць проживання, залишала роботу в колгоспах і влаштовувалася у різні місцеві підприємства та установи, де була гарантована карткова система забезпечення продовольчими товарами. На 1 січня1947 р. ця категорія сільського населення налічувала 331,5 тис. чоловік. У зв'язку з цим Міністерство сільського господарства визнало за доцільне підготувати і направити на розгляд Ради Міністрів УРСР і ЦК КП(б)У проект постанови, яка б передбачала недопустимість самовільного виходу колгоспників з колгоспів і повернення тих, хто це зробив. Розглянувши цей проект, Рада Міністрів УРСР відмітила, що „заборона відпуску колгоспників із колгоспів для робіт на стороні і заборона керівникам підприємств, організацій та установ у прийомі на роботу колгоспників без відповідних документів від виконкомів сільрад шляхом прийняття постанови Ради Міністрів і ЦК КП(б)У не відповідає статутним положенням сільгоспартілі та Конституції СРСР".

Й. В. Сталін був незадоволений роботою М. С. Хрущова на посаді першого секретаря ЦК КП(б)У, і на початку березня 1947 р. цей пост зайняв Л. М. Каганович. Він не побоявся порушити законність. В обкоми, райкоми партії, виконкоми обласних та районних Рад навесні було розіслано листа ЦК КП(б)У за підписом Л. М. Кагановича, згідно з яким партійні та радянські організації, „враховуючи значну кількість фактів самовільного уходу " селян, були зобов'язані „надавати допомогу правлінням колгоспів у поверненні на період робіт по обробці посівів та збиранню урожаю необхідної кількості колгоспників, що самовільно пішли з колгоспу". Керівникам підприємств, установ і організацій було заборонено приймати на роботу колгоспників, які не мали відповідних документів від правління колгоспів.

А тим часом у селах республіки ситуація ставала катастрофічною. Голод посилювався. Люди відкопували з-під снігу мерзлу картоплю, буряки, що лишилися на колгоспних полях після збирання. Їли кору з дерев, дрібних гризунів, собак, пташок. Внаслідок недоїдання серед сільського населення поширилися дистрофія, були випадки тифу. Швидко зростала смертність. Якщо протягом січня – грудня 1946 р. середній її рівень на селі становив 20 тис. чоловік, то в січні 1947 р. – 30 тис., у лютому – 38,5 тис., у березні – 51,4 тис. чоловік.

Висока смертність, а також продовження стихійного відпливу сільського населення позначилися на його кількості в східних областях республіки, що найбільш постраждали від посухи. З 1 січня 1947 р. до 1 січня 1948 р. кількість сільських мешканців в 16 східних областях зменшилася на 23 тис. І це – незважаючи на повернення великої кількості демобілізованих з лав Радянської Армії. Скоротилася й кількість селянських господарств. Так, у Вінницькій області на початок 1948 р. їх стало менше на 1,6 тис., Херсонській – 1,8 тис., Сталінській – 5,6 тис., Запорізькій – 7,6 тис., Дніпропетровській – майже на 8 тис., в Ізмаїльський – на 9 тис.

Складне становище виникло в 1947 р. в містах республіки, насамперед східних її областей, де на той час значно загострилися продовольчі труднощі, збільшилася кількість населення, яке не отримувало хлібних карток, що призводило до значного зростання смертності. Якщо в 1946 р. в 16 східних областях республіки померло близько 90 тис. чоловік, то в 1947 р. – більш як 186 тис. особливо тяжко довелося жителям міст Сталінської, Ворошиловградської, Запорізької, Одеської та Харківської областей.

В цілому по 16 східних, а також Ізмаїльській і Чернівецькій областях республіки в 1947 р. померло більш як 528 тис. чоловік проти 282 тис. в 1946 р. І це лише ті випадки смертей, які були зареєстровані Загсами УРСР. Однак далеко не всі жителі республіки, особливо сільські, мали які-небудь документи, і тому смерть багатьох з них далеко не завжди була зареєстрована. Немало людей загинуло й за межами республіки, прямуючи в Закавказзя, Середню Азію, на Кубань.

Значні труднощі із забезпеченням населення продуктами виникли також у Молдавії, Ульяновській, Костромській та інших областях Російської Федерації. Тим часом зерно в країні було. У 1946 р. його експорт становив 1,7 млн. т., причому значна частина всього зерна у вигляді допомоги була надіслана іншим країнам безкоштовно. А Сталін ще в 1926 р. переконував партію і народ, що звичаї поміщицько-буржуазної Росії відійшли в минуле.

У ситуації, що склалася, можна було б звернутися за допомогою до світової громадськості, але сам факт голоду аж донедавна оберігався як державна таємниця. Максимально допустимим вважалося мимохідь згадати, що в деяких районах країни внаслідок жорстокої посухи (про інші причини не можна було й заїкатися) виникли певні продовольчі труднощі, які швидко й безболісно були ліквідовані.

Замість реальної допомоги населенню в голодні 1946 і 1947 роки посилюється кримінальне переслідування „розкрадачів" соціалістичної власності, які згідно із статтею 131 Конституції СРСР 1936 р. кваліфікувалися як „вороги народу", а із статтею 18 Статуту сільськогосподарської артілі – як „зрадники загальної справи колгоспу" і „підривники основ колгоспного ладу", котрих треба карати з усією суворістю „законів робітничо-селянської держави". Більшість цих „ворогів народу" було засуджено за лиховісним законом від 7 серпня 1932 р., що дістав у народі назву „закону про п'ять колосків". Ним передбачалося до 10 років таборів за десяток колосків, зібраних на полі опухлими від голоду дітлахами, за крадіжку кілограма зерна, що було знайдене в кишені або чоботях колгоспника, за десяток яблук, зірваних у колгоспному садку. Так, до 5 років ув'язнення у виправно-трудових таборах засудила виїзна комісія народного суду м. Вінниці К. Зданевич та П. Пугач, які влітку 1947 р. вкрали в колгоспному садку 6 кілограм яблук. До 7 років був засуджений завгосп колгоспу ім.. Сталіна тієї ж Вінницької області Бондар, який видав колгоспнику наряд на помол 294 кг зерна нового врожаю в той час, коли колгосп ще не почав хлібоздачу. Влітку 1947 р. за „розкрадання хліба" на лаву підсудних сіли тисячі людей. Лише з 1 по 20 липня до кримінальної відповідальності було притягнуто 3226 чоловік, причому 1768 з них – за збирання колосків у полі. Як відзначалося в доповідній записці на ім'я Л. М. Кагановича з приводу розкрадання хліба, аналіз матеріалів, представлених МВС УРСР, свідчить, що велика кількість крадіжок хліба „здійснюється гостро потребуючими колгоспниками".

Loading...

 
 

Цікаве