WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Голод в Україні в 1946 - 1947 роках - Курсова робота

Голод в Україні в 1946 - 1947 роках - Курсова робота

У вересні ряд областей республіки знову звернувся в Раду Міністрів УРСР з проханням знизити плани поставок, але ці клопотання було рішуче відхилено. В таких умовах, навчені гірким досвідом 30-х років, голови колгоспів почали в масовому порядку приховувати частину зерна від заготівель, ризикуючи при цьому бути засудженими як „шкідники і саботажники".

Щоб утаїти бодай дещицю вирощеного ними врожаю, в колгоспах вдавалися до різних методів: ховали зерно, зволікали з його обмолотом і здачею на заготівельні пункти. Наприклад, У Переяслав – Хмельницькому районі Київської області, за неповними даними, у вересні 1946 р. на токах і колгоспних коморах було близько 15 тис. ц зерна, яке мало бути здано державі. Близько 8750 ц зерна, що підлягало вивезенню, осіло на кінець жовтня у колгоспних коморах Хмільницького району Вінницької області. Тут же був і ще не обмолочений урожай з 1580 гектарів. З державних істочників повідомлялось, що на кінець жовтня хлібозаготівлі були виконані приблизно на 50% та перевірки на місцях виявили чисельні факти засипання товарного зерна в насіннєві фонди, затримки під різними приводами зерна на колгоспних складах і т. ін. В окремих колгоспах Запорізької області створювалися фонди соціального забезпечення, які були визнані незаконними.

Мали місце випадки, коли з відома або за розпорядженням керівників господарств для того, щоб затримати зерно, виводилися з ладу молотильні агрегати, інші сільськогосподарські машини. Так, голова голова колгоспу ім.. Р. Люксембург Сталінської (нині – Донецької) області Терещенко дав вказівку зламати сушарку. В колгоспі „Заповіт Ілліча" цієї ж області близько 15 т зерна не просушили, а розпарили, зробивши його вологішим, щоб таким чином зберегти в господарстві. Для боротьби з подібними явищами пунктам „Заготзерно" була дана вказівка приймати все зерно, незважаючи на якість. В резолюції XIV Пленуму Одеського обкому КП(б)У, у якій відбувся ще в липні 1946 р., прямо висувалася вимога не допускати повернення в колгоспи і радгоспи зерна, що доставлялося на пункти „Заготзерно" і держсортфонду.

Заготівельним пунктам республіки в ряді випадків дозволялося приймати зерно вологістю навіть 20%, а кукурудзи – до 30%. Від місцевих органів вимагалося лише одне: за будь яку ціну виконати план. Так, директор Царичанського району „Заготзерно" Є. О. Казимірченко великі втрати зерна на своєму пункті пояснював тим, що був змушений „внаслідок тиску голів сільрад та уповноважених по заготівлях", а також особисто першого секретаря райкому партії прийняте вологе, некондиційне зерно. На 10 жовтня 1946 р. з 1 647 354 т зерна, яке знаходилося на заготівельних пунктах УРСР, вологого було 50 833 т, сирого – 9 992, засміченого – 302 004, зараженого шкідниками – 144 252. Зберігання такого зерна призводило до його псування. Лише на заготпунктах Сумської області кількість зіпсованого зерна становила 837 т.

До збільшення втрат призвело й те, що, Намагаючись залишити в господарстві частину вирощеного врожаю, колгоспники ховали зерно на горищах, закопували його в землю, змішували з відходами. Наприклад, голова колгоспу „Радянське село" Лебединського району Сумської області намагався сховати на горищах колгоспних комор 312 очищеного зерна і більш як 700 пудів – змішаного з відходами. Близько 300 пудів зерна намагалися сховати подібним способом в артілі „Піонер" Вільховатського району, що на Харківщині. В колгоспах „Червоний колос" та ім.. Леніна Миколаївської області необмолочене та обмолочене зерно ховали відповідно у скиртах і в басейні для дощової води. Однак при зберіганні в непристосованих приміщеннях змішане з відходами, не просушене зерно часто псувалось. Це збільшувало й без того чималі його втрати і приводило голів колгоспів на лаву підсудних.

Мабуть, найбільш розповсюдженим методом приховування зерна було його зсипання в насіннєві фонди, в надії, що хоча б насіння залишать у колгоспах. Але, як показало життя, це були марні надії.

Нерідко голови ряду колгоспів, ставлячи себе під удар, ігнорували постанову уряду про те, що колгоспи до повного розрахування з державою мають право використовувати на свої внутрішньогосподарські потреби не більше 15% від кількості зданого зерна, і витрачали значну його кількість на оплату трудоднів, організацію громадського харчування під час збиральної кампанії, на зернофуражні тощо.

Однак приховати зерно чи іншу сільськогосподарську продукцію було надзвичайно складно, адже за ходом заготівель пильно стежили уповноважені Міністерства заготівель СРСР. Останніх лише в 53 районах Київської області налічувалося 1550 чоловік. Їм допомагали тисячі уповноважених від партійних і радянських органів, направлених на місця для „зміцнення" керівництва колгоспів, організації заготівельної кампанії.

Однак навіть ті господарства, які виконали план заготівель, не могли почувати себе спокійно, оскільки їх примушували перевиконувати ці, і без того непосильні, плани. Республіканська газета „Колгоспник України" різко критикувала директорів „так званих передових радгоспів Полтавщини", які „замість того, щоб по скоріше вивезти державі всі надлишки хліба", „обмежилися виконанням плану хлібозаготівель", почали „безтурботно витрачати хліб" на організацію харчування.

Слід визначити, що нерідко керівники районної ланки, які краще, ніж їх вищестояще начальство, знали стан справ у колгоспах і бачили нереальність поставлених завдань, закривали очі на „незаконні" дії голів колгоспів, а інколи й самі видавали накази, що гальмували хлібоздачу, даючи тим самим можливість господарствам залишити в себе частину вирощеного врожаю. Це викликало надзвичайне незадоволення центральних органів. Зокрема, в постанові Ради Міністрів СРСР від 4 жовтня 1946 р. відзначалося, що керівні органи багатьох областей і районів „все ще продовжують стояти осторонь від справи хлібозаготівель і не ведуть необхідної боротьби за повно і своєчасне виконання планів заготівель".

Безпрецедентну кампанію тиску на керівництво районної ланки і особливо на керівників-комуністів з метою примусити їх за будь-яку ціну добиватися виконання колгоспами нереальних планів розв'язала періодична преса. Фактично протягом усього періоду збирання врожаю не було жодного дня, щоб у центральних та республіканських газетах за „гнилий лібералізм", „потурання саботажникам хлібоздачі" не піддавалися критиці керівники, які не зайняли жорсткої позиції в питанні заготівель. Газета Міністерства сільського господарства СРСР „Социалистическое земледелие" у статті „Дезорганізатори хлібозаготівель під захистом земельних органів" різко критикувала ряд керівників районних органів України, які „не тільки не впливають на відстаючі колгоспи, а й нерідко потурають антидержавним тенденціям, опинившись у полоні відсталих настроїв окремих голів колгоспів". „Правда Украины" гнівно накинулася на керівників Амвросіївсекого району Сталінської області, які запропонували колгоспам засипати насіннєві фонди незалежно від виконання планів хлібозаготівель, а також пішли на ще більший „злочин", заборонивши колгоспам вивозити хліб на заготівельні пункти без їх письмового дозволу. Газети нагадували, що „партія оцінює роботу кожного керівника, кожного комуніста по тому, як він бореться за виконання хлібозаготівель", що „для справжніх більшовиків немає і не може бути нездоланних перешкод на шляху до виконання державних завдань", а „керівники, які ліберально ставляться до дезорганізаторів хлібозаготівель, втрачають своє партійне обличчя, не заслуговують довір'я партії і народу" й повинні зніматися з постів і віддаватися під суд.

Гостро критикувалися й самі газети, насамперед ті з них, які намагалися зайняти більш помірковану позицію щодо заготівель. Наприклад, „Правда Украины" 6 жовтня 1946 р. в статті „Політична короткозість" критикувала обласну газету „Червоне Запоріжжя", яка з точки зору авторів публікації „не зробила навіть слабкої спроби присікти саботаж хлібозаготівель", „стати на захист державних інтересів", домогтися „сурового покарання для розкрадачів зерна, злісних порушників закону про хлібозаготівлі".

Взагалі з публікацій у періодичній пресі того часу можна зробити висновок про величезну напругу, в якій проходили заготівлі 1946 р. Причому, чим очевиднішим ставав той факт, що республіка не може виконати поставлене перед нею завдання навіть на половину, тим різкішим і загрозливішим ставав тон публікацій. Не рахуючись із станом справ, що склався в сільському господарстві республіки, преса закликала „наполегливо боротися за кожен пуд хліба – все, що може бути здано державі – повинно бути здано".

В ході розгортання хлібозаготівель посилювався тиск центральних та союзних органів на керівництво республіки. Так, міністр заготівель СРСР у телеграмі від 4 листопада 1946 р. на ім'я М. С. Хрущова дав вказівку перевірити особисті рахунки колгоспів і радгоспів. До всіх господарств, які не забезпечили виконання плану, „пред'явити жорсткі вимоги", „винних у навмисній затримці здачі продкультур притягти до судової відповідальності".

Loading...

 
 

Цікаве