WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трагедія голоду 1933 року - Курсова робота

Трагедія голоду 1933 року - Курсова робота

На відміну від інших районів країни на становищі в сільському господарстві України дуже позначилася чехарда з адміністративно-територіальним поділом. XVI з'їзд партії вирішив спростити систему управління за рахунок ліквідації окружної ланки. Проте на Україні областей тоді не існувало. Замість того, щоб утворити їх шляхом укрупнення округів, рішення з'їзду тут виконали буквально. В результаті виникла дволанкова система управління: центр-район. З вересня 1930р. територію УРСР розподілили на 503 адміністративні одиниці, якими керували безпосередньо з Харкова: Молдавську АРСР, 18 міст центрального підпорядкування і 484 сільські райони. Управляти такою кількістю районів а одного центру було неможливо. 3 лютого по жовтень 1932р. в республіці відбувався непростий процес організації областей. Апарат обласних організацій тільки формувався і ситуацією на місцях не володів, тоді коли обтяжливі для центру прямі зв'язки з сотнями районів фактично припинилися.

При аналізі причин дезорганізації колгоспного виробництва не можна відкидати неготовності основної маси колгоспників до колективної праці. І все ж безуспішність спроб реалізувати в масовому масштабі заходи щодо організаційно-господарського зміцнення колгоспів, які добре себе зарекомендували в передових артілях, пояснювалася, насамперед, не особливостями селянської психології, а руйнівним впливом продрозкладки.

З одного боку, селяни не могли почувати себе господарями у власному колгоспі, тому що вироблена колективною працею продукція не ставала власністю колективу. З іншого боку, вони знали, що колгоспи утворені шляхом об'єднання їхніх власних засобів виробництва. Колізія розв'язувалася просто: колгоспники починали забирати продукцію, вироблену в громадському господарстві, до її оприбуткування і вивозу. Такі дії кваліфікувалися як крадіжка. За свідченням М. М, Хатаєвича, у 1932р. крадіжками займалися від 85 до 90% колгоспників. Крали, щоб забезпечити себе продуктами харчування або щось заробити продажею. На ринку, який "існував практично нелегально, ціни на продукцію сільського господарства до кінця першої п'ятирічки зросли в 30 разів. Зрозуміло, що для колгоспів, колгоспників та одноосібників не існувало питання, чи здати вироблену продукцію державі за цінами, що майже не змінилися з 1927-1928рр., чи зробити спробу реалізувати її на ринку.

Замість того, щоб покінчити з виробничими відносинами, які змушували колгоспників красти власну продукцію, Сталін та його найближче оточення обрали шлях репресій. Хоч давно вже було оголошено про ліквідацію куркульства як класу, Молотов знову заговорив про загрозу з боку куркуля, який нібито організовував на селі розкрадання хліба та іншого колгоспного добра, аби шкодити громадському господарству колгоспів, виконанню ними державних завдань. 22 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР прийняли постанову "Про боротьбу з спекуляцією".

Руйнівний вплив продрозкладки на продуктивні сили сільського господарства повною мірою виявився 1931р., коли в колгоспи об'єдналася більшість сільського населення України. Однак дезорганізація і деградація громадського виробництва колгоспів не позначилася на поставках державі: їх стягували залізною рукою. Зате рівень життя колгоспників, який залежав від "залишкового" принципу оплати праці (поставки державі - перша заповідь!), катастрофічне знижувався. Уже в перші місяці 1932р. в багатьох сільських районах вичерпалися запаси продовольства, насамперед хліба. Над колгоспниками зависла загроза голоду.

Справді, в сільському господарстві України спостерігався катастрофічний стан. Посівна кампанія затяглася до кінця червня і все ж недосіяли понад 2млн. гектарів, відведені під чорний пар площі перетворилися на розсадник бур'янів. Через те, що просапних культур не обробляли, частина посівів загинула. На площах, що халишилися, урожай був невисокий, незважаючи на задовільні погодні умови. Ряд районів, особливо в південній степовій смузі, залишили в 1932р. на полях до половини врожаю не зібраним, не вивезеним або втраченим під час обмолоту.

На Третій конференції КП(б)У доповідач і промовці вказували на те, що в ході хлібозаготівель 1931р. на керівні кадри районів і сіл здійснювався величезний адміністративний тиск - аж до зняття з постів, виключення з партії, віддачі під суд за невиконання плану. А самі плани були нестабільні. Нерідко з колгоспів, які перевиконали свої зобов'язання, вивозився насіннєвий фонд для виконання зустрічних планів. Основна вада заготівель в резолюції конференції характеризувалася чітко: "План хлібозаготівель розверстано на райони і колгоспи і проводили його не організованим порядком, а за "принципом" зрівнялівки, проводили механічно, незважаючи на стан кожного окремого району, кожного окремого колгоспу".

У присутності трьох членів Політбюро ЦК ВКП(б) - Л. М. Кагановича, С. В. Косіора, В. М. Молотова, а також двох кандидатів у члени Політбюро - Г. І. Петровського І В. Я. Чубаря на Третій конференції КП(б)У було піддано принциповій критиці докорінний недолік політики хлібозаготівель-розкладку. Та на вїдміну від 1929р., коли Сталін визнав факт лівацьких перекручень у ході колективізації і тимчасово відступив, у 1932р. він продовжував, не рахуючись з будь-якими аргументами, відстоювати економічно хибну і політичне небезпечну систему продрозкладки.

Єдиним для 1932 року нововведенням у взаємостосунках між містом і селом був дозвіл торгівлі для колгоспів, колгоспників та одноосібників за цінами вільного ринку. Отже, зроблена з воєнно-комуністичних позицій спроба налагодити плановий продуктообмін між містом і селом була офіційно визнана неспроможною. Але торгівля хлібом дозволялася тільки після виконання заготівельного плану, з 15 січня 1933р.

Сталін сліпо вірив у дієвість обов'язкових постанов, незалежно від того, чи відповідають вони реальним інтересам і відносинам. Він думав, що проблему жнив 1932р. можна розв'язати прийняттям закону, в якому були б передбачені заходи проти виявлених раніше хиб. У постанові РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 5 липня 1932р. "Про збиральну кампанію 1932р." висувалася вимога запроваджувати скиртування: своєчасно скошений і заскиртований хліб міг тривалий час зберігатися в полі. З метою заохочення колгоспників дозволялося вже при обмолоті видавати аванси в рахунок натуральної частини доходів у обсязі 10-15% фактично обмолоченого хліба. Проте в селянській практиці робота за десятий сніп ніколи не вважалася вигідною, а на додаткову видачу хліба взимку вже ніхто не розраховував.

Усе ж 1932р. було заскиртовано більше скошеного хліба, ніж у попередні роки. Втрати від обсипання зменшилися. Зате тривале зберігання хліба в полі викликало масове розмноження гризунів.

Відповідно до постанови РНК СРСР і ЦК ВКП(б) від 6 липня 1932р. план хлібозаготівель по селянському сектору України з врожаю 1932р. встановили зменшений - 356млн. пудів. Потім цей план тричі скорочували, відповідно до реального становища в сільському господарстві. На 1 листопада остаточні зобов'язання України становили 267млн. пудів.

Пробні обмолоти свідчили: на колгоспних ланах визріває в цілому непоганий урожай - в середньому 7,2 центнера з гектара проти 8,3 центнера у 1931р. і 10,2 центнера у 1930-му. Неврожайним був рік тільки в деяких південних районах республіки. У 1930 р. селянський сектор здав державі 393млн., а в 1931-395млн. пудів хліба. На такому фоні план у 267млн. пудів здавався здійсненним.

Та не слід забувати, що колгоспне виробництво розхитувалося продрозкладкою третій рік. Це знаходило конкретне виявлення в дедалі зростаючих втратах продукції. Узагальнені дані про втрати за 1931р. у масштабі республіки було названо на Третій конференції КП(б)У. Як вважали П. П. Любченко і Г. І. Петровський, втрати хліба під час жнив ("за найбільш скромними підрахунками",— додавав Петровський)—у діапазоні 100-150 млн пудів. С. В. Косіор називав цифру 120-150 млн. О. Г. Шліхтер - 150млн., М. О. Скрипник - близько 200млн. пудів. Не претендуючи на точність, ці цифри дають уявлення про масштаби втрат — до половини річного продовольчого фонду сільського населення.

У 1932 році втрати врожаю позначилися вже не тільки на життєвому рівні колгоспників, а й на хлібозаготівлях. До 1 листопада від селянського сектора України надійшло лише 136млн. пудів хліба. Мляво відбувалися заготівлі і в інших регіонах країни. Централізовані ресурси хліба та інших видів продовольства швидко танули. Це викликало скорочення і без того низьких норм видачі продуктів за картками для робітників та службовців. Різко зменшився хлібний експорт, що призвело до майже десятикратного збільшення дефіциту зовнішньоторговельного балансу порівняно з 1929р. Зростання короткострокової заборгованості обумовило появу на західних валютних ринках чорної біржі радянських векселів. Прострочення платежів загрожувала непередбаченими наслідками, і з поточних рахунків іноді доводилося розплачуватися валютою, одержаною від продажу національних художніх цінностей. Саме тоді з головних музеїв країни назавжди пішли за кордон сотні творів великих художників, у тому числі Рембрандта і Тіціана.

Loading...

 
 

Цікаве