WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Трагедія голоду 1933 року - Курсова робота

Трагедія голоду 1933 року - Курсова робота

Життя показало, однак, що селяни не мирилися з прод-розкладкою, забороною торгівлі, директивним плануванням посівних площ. Все це йшло врозріз з їх життєвими інтересами. Як тільки війна закінчилася, селянське невдоволення набуло гострих форм. Стягнення продрозкладки проходило з величезними труднощами. У хлібовиробничих районах виник і поширився політичний бандитизм. Зростання продовольчих труднощів поглибило господарську розруху. Продрозкладка, як відзначав В. І. Ленін, "стала основною причиною глибокої економічної і політичної кризи, на яку ми наткнулися весною 1921 року".

Прийняте у березні 1921р. рішення Х з'їзду РКП(б) про заміну розкладки продподатком було одностайно підтримане партією. Разом з тим дозвіл на реалізацію селянами лишків продукції, що випливав з цього рішення, викликав сумніви.

Рішення про заміну продрозкладки податком було принциповим кроком на шляху впровадження економічної політики, яка суперечила марксистській теорії, але відповідала реальностям життя. Ленiн починає розумiти, що потрiбен новий фактор у соціалістичній перспективі для села - кооперація. У роботі "Про продовольчий податок", написаній 21 січня 1921р., Володимир Ілліч зауважує, що кооперація, як форма торгівлі, вигідніша і корисніша, ніж приватна торгівля, тому що вона полегшує об'єднання, організацію мільйонів населення, а ця обставина, а свою чергу, є гігантський плюс з точки зору дальшого переходу від державного капіталізму до соціалізму. Сама ж кооперація дрібних товаровиробників вважалася формою державного капіталізму: поза торгівлею вона існувати не могла. Магістральним напрямом у відносинах між містом і селом вважався не розвиток торгівлі, а безгрошовий продуктообмін на позаринковій основі. Мислився, як пізніше згадував голова Раднаркому, "якийсь безпосередній перехід без торгівлі, крок до соціалістичного продуктообміну".

У промові Володимира Ілліча на Всеросійській продовольчій нараді 16 червня 1921р. вперше з'являється термін "нова економічна політика". Уперше тут припускається можливість торгівлі не тільки в місцевому обороті. Уперше перед більшовиками ставиться завдання вчитися торговельній справі, щоб мати можливість контролювати ринок. Нарешті, уперше лунає заклик налагодити грошовий обіг.

Програмною є також доповідь про нову економічну політику на VIII Московській губпартконференції 29 жовтня. У ній Ленін визнав, що товарообмінні операції перетворилися у звичайну купівлю-продажу, торгівлю, а ринок зорганізувався у межах всієї країни. Виходячи з цього, він закликав господарників пристосуватися до ринку. Йшлося, насамперед, про зміцнення грошового обігу, організацію державної торгівлі, переведення націоналізованої промисловості на комерційний, або господарський розрахунок. Однак поворот до торгівлі і ринку, як і раніше, вважали відступом від можливого за інших обставин безпосереднього, без використання товарно-грошових відносин, будівництва соціалізму.

Через кілька тижнів, у листопаді 1921р. Ленін дійшов висновку про принципову неможливість "безпосереднього соціалістичного будівництва" у дрібноселянській країні. В інтересах зміцнення союзу двох класів трудящих, отже і в інтересах побудови соціалізму, треба було встановити еконемічний обмін між містом і селом иа ринковій основі.

Воєнно-комуністична доктрина з її негативним ставленням до індивідуальної власності, торгівлі і грошей суперечила природі селянства. Поки вона ототожнювалася з соціалізмом, перспективи соціалістичного будівництва на селі здавалися невизначеними. "Треба селянські маси перевести до будівництва, для них цілком чужого, яке вони не розуміють і якому не можуть вірити",- говорив Ленін на Московській губпартконференції в листопаді 1920р. Соціальний склад комун, що створювалися у колишніх поміщицьких маєтках, часто був неселянським, а в малочисельних артілях переважали наймити й бідняки. Після аграрної революції село стало більш дрібнобуржуазним. Здавалося неймовірним, щоб середнє селянство у своїй масі добровільно відмовилося від щойно набутої власності і об'єдналося в колективні господарства.

Еволюція традиційних для марксистів поглядів на торгівлю і ринок, яка відбулася за перший рік непу, створила нову ситуацію у питанні про соціалістичні перспективи села. Замість колгоспу, для якого властивим було відчуження безпосереднього виробника од землі та інших засобів виробництва, у центрі по-соціалістичному організованого сільського господарства ставав кооператив дрібних товаровиробників. Кооперація цілком відповідала селянській природі, а тому робила перехід до соціалізму простим, легким і доступним для селянина.

Коли В. І. Ленін через тяжку хворобу залишив державні справи, він поспішив викласти партії свої нові погляди на кооперативну форму власності при соціалізмі. Продиктована на початку січня 1923р. стаття "Про кооперацію" починалася з найважливішої тези: у непі Радянська влада зробила поступку селянину як торговцю; саме з цього випливає (зворотно тому, що думають) гігантське значення кооперації. Саме в кооперації, заявив Ілліч, знайдено міру поєднання приватного інтересу з інтересами держави, міру підпорядкування приватного інтересу загальним інтересам, яка раніше була каменем спотикання для багатьох і багатьох соціалістів. Звідси випливав висновок першорядного значення: в умовах диктатури пролетаріату просте зростання кооперації тотожнє зростанню соціалізму. "А лад цивілізованих кооператорів,- уточнював Ілліч,- при суспільній власності на засоби виробництва, при класовій перемозі пролетаріату над буржуазією - це є лад соціалізму". Жодної різниці між кооперативною і загальнонародною формами власності у державі диктатури пролетаріату він не бачив.

Ідея про сумісність товарно-грошових відносин з соціалізмом є вагомим внеском Леніна у марксистське вчення.

ВІДСТУП ВIД ЛЕНІНСЬКОЇ ЕКОНОМІЧНОЇ ПОЛІТИКИ

Впроваджена В. І. Леніним нова економічна політика — явище складне. В її основі — заміна продрозкладки податком, дозвіл вільного продажу селянами товарних лишків, допущення в економіку приватного капіталу. Тривалість цих заходів визначалася часом існування багатоукладного господарства. Проте в непі була ще одна важлива грань: запровадження вартісних, товарно-грошових відносин безпосередньо в економіку соціалістичного сектора, відмова від военно-комуністичної моделі соціалізму, яка склалася в роки громадянської війни. У цьому розумінні тривалість непу не може лімітуватися рамками перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Хоч Ленін не встиг теоретично обгрунтувати новий погляд на соціалізм, у практичній діяльності Радянського уряду з 1921р. було взято курс на відмову від воєнно-комуністичних методів управління підприємствами, на заміну їх методами економічними, госпрозрахунковими.

Однак і в практичній сфері Ленін не встиг реалізувати всі задуми. Зокрема, залишилася на папері думка про те, що госпрозрахункові трести цілком відповідають за беззбитковість своїх підприємств, а збанкрутоввні підприємства підлягають закриттю. Ця ідея є основоположною в сучасній економічній реформі. В документі червневого (1987р.) Пленуму ЦК КПРС вона сформульована таким чином: держава не відповідає по зобов'язанням підприємств. Нереалізований залишився і законопроект про внесення в бюджет процентних відрахувань з основних і оборотних капіталів госпрозрахункових трестів. При Леніні, у жовтні 1922р., Раднарком двічі розглядав його, щоразу виносячи позитивний висновок. За розпорядженням Володимира Ілліча 10 квітня 1923р. Раднарком за поданням Каменева затвердив цей документ. Однак законопроект про процентні відрахування з трестівських капіталів не знайшов у ньому місця, що означало відмову від самофінансування трестів і повного госпрозрахунку. Замість плати за ресурси в бюджет почали відраховувати промисловий податок, потім податок з обороту, тобто платежі, які не мали прямого зв'язку з результатами внутріпромислового господарювання. В них через відхилення цін од вартості акумулювалися нагромадження інших галузей. Отже, з 1923р. оформилася залежність майбутнього розгортання промисловості (індустріалізації) від бюджету.

Цей принциповий відступ від ленінської економічної політики відбувся непомітно як для сучасників, так і для істориків. В обрисах соціалізму, що будувався, знову стали помітні воєнно-комуністичні риси.

Яскравим прикладом зростаючого в народному господарстві впливу адміністративного начала служить зовні непомітна трансформація ленінського плану кооперування населення. Лозунг колективізації сільського господарства залишився актуальним. Відбувався поступовий процес одержавлення кооперативних об'єднань і систем.

Loading...

 
 

Цікаве