WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Вірменія - історичний нарис - Курсова робота

Вірменія - історичний нарис - Курсова робота

Короткий історичний нарис

Утворення вірменського народу і створення держави Вірменський народ- один з найдавніших сучасних народів.

язичницький храм 1-го ст.

Він прийшов з такої глибини віків, коли не тільки не існували сучасні європейські народи, але і ледве зароджувалися народи античної старовини - римляни й елліни. Назви країни Arminia і народу Armina уперше зустрічаються в клинописах перського царя Дарія I, який правив у 522-486 рр. до н.е. Згадані арміни, названі у Геродота "арменами", були, як вважає одна з гіпотез сучасної науки, індоєвропейським народом, який переселився на нову батьківщину з Європи через Малу Азію. Приблизно у XII ст. до н. е. індоєвропейські предки сучасних вірменів, разом з родинними їм фрако-фрігійськими племенами, переселилися з Фракії у Малу Азію і близько шестисот років жили тут поруч з хеттськими народами. Потім вони рушили на схід і затвердилися у західних і південно-західних областях Вірменського нагір'я. Інша гіпотеза відносить виникнення правірменських племінних союзів на території Вірменського нагір'я до IV-III тисячоліть до нової ери, а прародиною індоєвропейських народів називає Малу Азію, Вірменське і західну частину Іранського Нагір'я. Пришельцями, за цією гіпотезою, були у VII ст. до н. е. фрако-фрігійські племена, які під тиском "народів моря", форсуючи Євфрат, заселили південно-західну частину Вірменського нагір'я і жили тут поруч з правірменами й іншими племенами. Армени, названі "аримами" в "Іліаді" Гомера, до часу виникнення цієї героїчної поеми (IX-VIII ст. до н. е.) заселяли навіть область, прикордонну з Килікійським Тавром.

Сама назва вірменів - гуди (hai), за припущеннями, пішла від назви народу - хайяси. Країна Хайяса і народ хайяси згадуються на глиняній хеттській таблиці, що відноситься до другого тисячоліття до нашої ери, вона була знайдена при розкопках столиці хеттської держави - Хаттушаш. У другому тисячолітті до нашої ери ассирійці називали територію древньої Вірменії "країною Наїрі" (країною рік), 60 різноплеменних дрібних царств і сотні міст входили до складу цієї легендарної країни. Асирійські клинописи першого тисячоліття до н. е. вже говорять про урартів, тому що на початку IX ст. до н.е., після об'єднання племен "країни Наїрі", утворилося могутнє царство Урарту зі столицею Тушпа (Ван). Протягом IX-VI ст. до н. е. народами Урартського царства була створена своєрідна і порівняно висока древня цивілізація, що визначила культурне майбутнє древньої Вірменії. Про висоти цієї цивілізації свідчить не тільки існування писемності, запозиченої з вавілоно-асирійського клинопису, але і розвиток землеробства, скотарства і металургії, а також висока техніка будівництва фортець-міст. Одна з них, Єребуні, заснована у 782 році до н. е. одним з перших урартских царів Аргишті, знаходиться на території сучасного Єревана, ім'я якого походить від цієї древньої назви. Інша - Тейше-баїні, також знаходиться на території Єревана (горб Кармір-Блур), була заснована Русом II (685-645) - останнім царем Урарту. Агонія Урартського царства, викликана війнами з Ассирією у 590-580 рр. до н. е., призвела до того, що Урарту назавжди покидає арену історії. Після Урарту естафету прийняло древнє Вірменське царство. Єруанд, Тігран Єрвандуні - імена перших вірменських царів, це вже були представники індоєвропейських арменів. Останні змішалися з аборигенами-хайями й урартами і з часом утворили народ древньої Вірменії. Відомо також, що при перших Ахеменідах, перських царях Кіре (550-529 рр.) і Камбізе (529-522 рр.), вірмени, об'єднані владою царя, були в союзних і васальних відносинах з могутньою перською державою.

Панування древніх персів у Вірменії тривало більш двох століть (550-330 рр. до н. е.)

Про життя древньої Вірменії в епоху Ахеменідів є деякі відомості у Ксенофонта (V ст. до. н. е.), який у своєму "Анабасисі" описав як очевидець відступ десяти тисяч греків через Вірменію до Чорного моря у 401-400 роках до н. е. Головними заняттями вірменів, як випливає з його свідчення, були землеробство, скотарство і садівництво. Греки, які відступали через Вірменію, знаходили у вірменських селах значні запаси сільськогосподарських продуктів: пшеницю і ячмінь, стручкові плоди, родзинки, ароматні вина, свиняче сало і різні масла - кунжутне, мигдалеве і фісташкове. Згадується також ячмінний напій, схожий на пиво, який смоктали з глека через тростинку. З домашніх тварин в "Анабасисі" згадуються кози, вівці, бики, корови, свині, кури і коні Завоювання Персії Олександром Македонським у 330 році до н. е. і утворення на Сході елліністичної монархії Сельовкидів визначило нову епоху в політичному і господарському розвитку древньої Вірменії. На початку цієї епохи територію, населену вірменами, становили три окремі області: Велика Вірменія, центром якої стала Араратська рівнина, Софена - що лежала між Євфратом і верхньою течією Тигра, і Мала Вірменія- між Євфратом і верхньою течією Лікосу. Жодна з цих областей не була завойована ні за Олександра Македонського, ні за його наступників. Після виникнення Сельовкидського царства ці три області також зберегли внутрішню самостійність і керувалися місцевими династами, яких древні джерела часто називають "царями" (базилевсами). Династи Вірменії платили Сельовкидам данину, а у військовий час постачали військо. Сельовкидське царство у 189 році до н. е. було завойоване римлянами, Велика Вірменія звільнилася від сельовкидського панування. Місцевий династ Арташес оголосив себе незалежним царем Великої Вірменії Арташесом I, приєднавши до неї області Малої Вірменії і всі навколишні землі, на яких говорили вірменською мовою. Приєднання ж Софени до Великої Вірменії затяглося приблизно на 70 років, до часу Тіграна II. Найважливішою історичною подією початку царювання династії Арташесидів було завершення формування вірменської мови й остаточне етнічне оформлення вірменського народу.

Греко-перські війни, велика смута епохи діадохів рідко порушували мирний розвиток вірменських областей. Вірменія накопичувала запас сил - швидко зростало її населення, багатство країни в цей період відмічалося в грецьких і римських хроніках.

I ст. до н. е. - золотий вік Великої Вірменії, час правління Тіграна Великого (95-55 рр.), онука Арташеса I. Столицею держави став Тігранакерт, розташований на місці нинішнього Фаркіна, йому призначалося стати "одним з центрів елліністичної науки, мистецтва і літератури".

Велика імперія Тіграна не була, звичайно, цілісною державою, це була строката суміш племен і народів, що стояли на різних сходинках суспільного і культурного розвитку. Імперія охоплювала велику частину Передньої Азії, вона простягалася від Каспійського до Средземного морів, від Месопотамії до ріки Кури, її васалами були суміжні держави і народи - Іберія і Цибанія на півночі, Парфія і арабські племена - на сході й півдні. Однак, у цих кордонах Велика Вірменія протрималася недовго. Після поразки союзника Тіграна - Мітрідата Понтійського, вона самотньо опинилася між могутнім Римом і зміцнілою Парфією, які напирали із Заходу й зі Сходу. У 69-66 роках до н. е. імперія розпалася. Під владою Тіграна залишилася лише Велика Вірменія, яка була оголошена "другом і союзником римського народу".

Прийняття християнства. Розділ держави між Римом і Персією Вступ Вірменії в нову еру співпав з кінцем династії Арташесидів, яка правила майже два століття.

Залишки старовинного катедрального собору (641 р.).

Історія перших чотирьох століть нової ери для Вірменії - це історія поступової втрати самостійності і розділу Вірменського царства між двома могутніми сусідами - Римською імперією і царством персів, що замінило у III ст. державу парфян. Цьому сприяла також внутрішня боротьба в самій Вірменії, де суперничали два початки, що впливали на вірменівську культуру: більш новий - еллінізм і традиційний - іранізм. Таким чином, перед Вірменівією стояла дилема - або злитися з Римською імперією, піддатися романізації і втратити самостійність, як Галія на Заході, або відкрито увійти до складу Східного світу і розділити його історичну долю.

До середини першого століття на вірменському престолі змінився цілий ряд правителів, бажаних Риму, які підтримували з ним васальні відносини. У другій половині століття римський вплив на Вірменію починає поступатися парфянському - на вірменський престол зійшов Трдат - основоположник нової, Аршакидської династії. У відповідь на це Нерон послав на Схід свої легіони.

Кілька років війни не принесли римлянам успіхів і вони були змушені задовольнитися символічним виразом покірності з боку Вірменії: Трдат погодився особисто прибути у Рим, щоб з рук Нерона прийняти знаки царського достоїнства. Це була перемога древньої вірменської дипломатії. У цю ж епоху столицю Вірменії було перенесено з Арташата у Нор-Кахак (Нове Місто), пізніше перейменоване у Вагаршапат. Уся історія цього міста пов'язана з вірменською церквою.

301 рік - важлива дата в національній історії. Вірменія однією з перших у древньому світі прийняла християнство. Тоді ж християнство стало її державною релігією. Престол Католікоса всіх вірменів у 1441 році облаштувався у столиці - Вагаршапаті, в монастирі Ечміадзін (переклад цього слова означає місце, куди "зійшов первородний"). Вагаршапат з 1945 року перейменований в Ечміадзін. Починаючи з першої римо-перської війни і протягом довгого ряду подальших зіткнень Вірменія завжди була на стороні Риму. Однак, цей союз виявився згубним для Вірменії після того, як остання війна римлян з персами завершилася ганебним для Риму миром. Імперія поступилася персам п'ятьма провінціями і віддала на поталу вірного союзника - Вірменію. Римляни і перси незабаром прийшли до переконання, що немає потреби зберігати незалежність Вірменії і вирішили розділити вірменські землі між собою. Так у 428 році древньовірменська держава припинила своє існування. Візантійська і перська Вірменії

Loading...

 
 

Цікаве