WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття - Курсова робота

Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття - Курсова робота

Неопублікована творча спадщина Тадея Рильського також значна. Це: "Заметки о внутренней жизни Гетманщины", "2-й семестр, у 3-х зошитах", 1863 рік, очевидно, це – курс лекцій, який Рильський читав у недільних школах: "Заметки, выписки по всеобщей и русской истории", "Замітки по історії англійських селян", "Історичний перегляд репортиційних стосунків у селян", "Історія Англії до 60 рр. ХІХ століття", "Статистично-економічні відомості по країнах Західної Європи".

Незабаром Тадей став членом культурно-освітнього товариства – Київська Громада.

Помер Тадей Розеславович 25 вересня 1902 року в Романівці.

Нащадок князівського роду Рильських Тадей Розеславович з дружиною, простою селянкою Меланією Федорівною, привели у світ трьох синів: старшого Івана 1879 року народження, середульшого Богдана – 1882-го і молодшого Максима – 1895 року.

Іван Рильський закінчив юридичний факультет Київського університету. В інституті рукопису НБУ ім. В.Вернадського у фонді 114 зберігаються рецензії Івана Рильського на книжку Бикова "Англія та англичане. Боротьба їх за волю і парламент" та брошуру Одарки Романової "Індія та індуси" (обидві рецензії датовані початком ХХ століття); також на книжку Кульжинського "Канада" і брошуру В.Корольова "Дотепне харчування подвірної худоби". Після революції Іван Тадейович учителював у Романівці, в школі, яку організував разом з братами Богданом та Максимом. Перекладав українкою твори Мопассана і Меріме з французької, Джека Лондона – з англійської, книжку "Костка Неперський" – з польської. Помер у голодомор 1933-го року.

Богдан Рильський жив головним чином при молодшому братові. Відомий його переклад з російської твору Олександра Гріна "Скарби африканських гір". Помер 1939 року.

Найдовший вік і слава судилися Максиму Рильському – відомому поетові, перекладачеві, громадському діячеві, директорові Інституту фольклору й етнографії Академії наук УРСР.

Народився максим Рильський 19 березня 1895 року в Києві на вулиці Тарасівській, 12. Початкову освіту здобув удома в селі Романівці. Підготовка виявилася настільки ґрунтовною, що дала можливість одразу вступити до третього класу київської приватної гімназії Володимира Науменка (приміщення збереглося по вулиці Ярославів Вал).

Максим Рильський видає першу поетичну збірку "На білих островах" у 15-річному віці й одразу привертає до себе увагу літературних критиків. 1915 року вступає на медичний факультет Київського університету, але згодом здобуває філологічну освіту в Київському університеті, щоправда, не встигши закінчити навчання через громадянську війну. Їде вчителювати до Романівки. Віршує і перекладає. Зазнає критики як представник течії неокласиків, що продовжували традиції красного українського і світового письменства. Від 1923 року – на творчій роботі в Києві. 1931-го року Максима Рильського заарештовано та кинуто до Лук'янівської в'язниці, звинувачено у зв'язках із заарештованими раніше "членами СВУ". За п'ять місяців поета випущено. З метою самозбереження змушений був написати "Пісню про Сталіна".

1947 року Рильського звинувачено в "українському буржуазному націоналізмі", але він уже був обраний до Верховної Ради СРСР і чи не це вберегло його від репресій. Помер максим Тадейович 24 липня 1964 року.

Лишив по собі значну поетичну спадщину, до якої увійшли збірки оригінальних поезій, серед яких найяскравіші "Під осінніми зорями", "Синя далечінь", "Крізь бурю й сніг", "Гомін і відгомін", "Київ", "Мандрівка в молодість", "Троянди і виноград", "Голосіївська осінь", а ще переклади з Пушкіна, Міцкевича, Словацького, Вольтера, Ростана, Бауло, "Божественної комедії" Данте.

Кілька слів про менш відому сторону діяльності Максима Тадейовича Рильського – як доброчинця. Загальновідомо, що Максим Тадейович був людиною товариською, а головне – доброю за вдачею. Нібито депутатство у Верховній Раді колишнього Союзу від Житомира протягом 1946 - 1964 років і зобов'язувало Рильського до цього, але ж і депутати були і є різними. Гортаючи у фондах Київського музею Рильського картки з депутатськими справами, дивуєшся величезній кількості запитів і прохань, які надходили на ім'я поета. Жодного не лишив він поза увагою, на всі реагувати в силу своїх можливостей і тогочасної дозволеності. Тут і прохання про поліпшення житлових умов, прописку в Києві чи Житомирі, лікування, пенсії, про пом'якшення вироку для засуджених і заміну покарання, вшанування загиблих під час війни, влаштування на роботу, дітей – до ясел і дитячих садків тощо. Максим Тадейович домагався коштів від уряду на будівництво сільських шкіл, підтримував обдарованих юних музикантів і художників, зрілих письменників зі сталінських концтаборів. Так, відомий факт, що саме завдяки клопотанням Рильського знайшлося місце в Ірпені під забудову нашим видатним перекладачем – колишнім політв'язнем Григорію Кочуру і Дмитру Паламарчуку. Тепер там меморіальний музей-бібліотека Григорія Кочура.

Двоє синів Івана Тадейовича Рильського – професійний військовий Максим (1923 – 1944) та автодорожник Павло (1917 р народження – пропав безвісти) загинули в Другій світовій війні. Дочка Марія (1910 – 1968) жила в селі Романівці, працювала на машинно-тракторній станції. Третій син Петро (1911 – 1988) працював інженером-харчовиком. Друга дочка Любов нині на пенсії, свого часу працювала друкаркою в газеті. Вона має дочку Тамару Остапенко, художницю-дизайнера, а та – двоє дітей: доньку Оксану, що працює закрійницею, і сина Петра, який закінчив шкоду.

У Петра Івановича є син Анатолій – електрик, його дочка Оксана – педагог (має і собі донечку школярку Ірину); дочка Валентина – медична сестра, має сина Андрія.

Максим Тадейович, побравшись з Катериною Миколаївною Паткевич, усиновив її дитину від першого шлюбу Жоржика. Георгій Іванович (за кревним батьком Іваном Очкуренком), але вже Рильський (1919 – 1980), вдало перейшов війну, будучи її учасником, працював кінорежисером і журналістом по війні. Його син Максим Георгійович Рильський – журналіст, має доньку Катерину, філолога, і онуку Дарину – школярку.

Спільний син Катерини Миколаївни і Максима Тадейовича – Богдан Максимович Рильський (1930 – 1991), юрист за фахом, очолював літературно-меморіальний музей батька від дня заснування, тобто з 1966 по 1991 рік. Помре на директорському посту – по дорозі до музею. Опублікував спогади про максима Тадейовича. По Богданові Максимовичу лишилося двоє синів: Андрій, філолог-арабіст, працює і мешкає в Москві, має сина Максима, школяра; другий син Тарас, філолог-славіст і журналіст, лишився працювати в Києві, має також сина – Назара, студента Київського університету, який вивчає китайську мову.

Отже, як бачимо, нащадки Тадея Розеславовича – на всі руки майстри.

Василь Вишиваний (Габсбург)

Нащадок австрійської королівської династії, яка правли понад шість століть. Вільгельм Габсбург став на бік поневоленої на той час української народності, перейнявся її болями і прагненням вивільнитися з-під чужоземних пут – як австро-угорських, так і російських.

Вільгельм Габсбург народився 1895 року (точна дата невідома) в італійському місті Поло. Закінчивши 1915 року Віденську військову академію, потрапив на фронти першої світової, а саме: до полку, де переважна більшість солдатів були українці з Галичини. За словами Вільгельма, "у 13-му полку, де я служив, були лише українці. Я вивчив їхню мову традиції, звичаї, і в той час я став таким українським патріотом, як усі українці". Настільки, що перейнявся світосприйманням українців, про що красномовно свідчить його поетична збірка "Минають дні..." українською мовою і саме ім'я, яке прибрав Вільгельм Габсбург, - Василь Вишиваний.

Урядування Української Центральної Ради Василь Вишиваний вітав у складі українських січових стрільців у чині полковника. Шлях Вишиваного-вояка короткий, проте яскравий.

До Центральної України полк під началом Василя Вишиваного прийшов разом з австрійським військом по Берестейському мирові. В "Альбомі Українських Січових Стрільців", що побачив світ у Львові 1935 року, зазначено, що Василь Вишиваний за часів німецько-австрійської окупації України 1918 року фактично перешкоджав німецьким і австрійським військовим частинам у зловживанні реквізицією і покаранні непокірного українського населення. Зокрема, й австрійські вояки, нудьгуючи без діла (більшовицьке військо відступило), потикнулися до українського державного майна та харчових припасів населення, грабуючи, вимагаючи, погрожуючи. Тоді українські січові стрільці стали на оборону як державної, так і приватної власності. Між ними й австрійцями виникли суперечки й сутички. Австрійський генерал Маренці намагався покарати усусів. Тоді втрутився до справи Василь Вишиваний і Маренці разом з мародерами був переведений на діючий італійський фронт.

Взагалі варто згадати тодішню ситуацію в Україні навесні 1918-го. Українська Центральна Рада видала закон про землю, за яким кожний мав право на сорок десятин землі. Відібрати землю у великих латифундистів і рівномірно згідно із законом розподілили її мали державні земельні комітети. Але у зв'язку із більшовицькою агресією вони не встигли це зробити, а наставала пора сівби. Український уряд тим часом апелював до союзників, вимагаючи приструнити їхніх вояків, які одбирають у селян худобу і хліб, не видаючи при тім так званих реквізиційних квитків, котрі мають бути оплачені німецько-австрійською владою. Голова УЦР Михайло Грушевський і прем'єр-міністр УНР Всеволод Голубович поїхали до німецького посла Мумма з'ясувати і прояснити ситуацію. А вона була така: селяни ще не володіли землею, яка їм мала належати за законом, тому частина наділів гуляла під паром. Німецький головнокомандуючий в Україні фельдмаршал Ейнхгорн видав наказ усупереч українському: повертати землю поміщикам, бо німців не цікавили земельні стосунки "аборигенів", їм подавай урожай восени...

Loading...

 
 

Цікаве