WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття - Курсова робота

Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття - Курсова робота

Одружився Левко Євгенович з Тетяною Стахевич, небогою народоволки Віри Фінгер. Мало подружжя двох доньок – Яну, майбутнього геолога, і Орисю, яка стала Хіміком. Пані Тетяна не схотіла їхати з чоловіком в еміграцію, лишилася в Петрограді. Тут і померла під час ленінградської блокади. Яна померла пізніше, а Орися і досі живе у Петербурзі.

За кордоном Левко Євгенович 1943 року одружився з Оксаною Лінтварьовою, що прибрала прізвище Чикаленко, замав з нею доньку Мар'яну, яка нині мешкає у Нью-Йорку разом з матір'ю. Пані Оксана Лінтварьова-Чикаленко виступає у пресі з цікавими спогадами.

Петро Євгенович Чикаленко народився 1892 року в Перешорах. Змалечку дуже здібний, всебічно талановитий, вивчив шість мов. Мобілізований на фронти Першої світової війни, потрапив в оточення.

1917 року Петро став до роботи в Українській Центральній Раді, наступного – він секретар прем'єр-міністра УНР Всеволода Голубовича, ще за рік – секретар посольства УНР у Стамбулі. Але в еміграції не залишився, повернувся до Києва, де працював у видавництвах "Думка" і "Сяйво". За дружину взяв Ксенію, доньку відомого цивільного генерала Бориса Телецького, котрий до революції мав так званий Шоколадний будинок на розі вулиць Єлизаветинської (тепер Пилипа Орлика) і Шовковичної. У 60-х роках там містився міський Палац реєстрації шлюбів. Але повернімося до Петра Чикаленка. Його заарештували гепеушники 6 березня 1928 року. Незабаром захворів ангіною і помер.

У Ксенії Борисівни по чоловікові лишився син Лель (Олександр). Під час війни вони виїхали до Німеччини, але і тут їх дістала комуністична влада. Леля відправили воювати на боці СРСР, а матір – туди, де "Макар телят напас" на 25 років. Вона з'явилася в рідному місті наприкінці 60-х звільнена з концтаборів. Померла у Києві 1983 року. Лель Чикаленко помер 1990-го року, по ньому лишилося двоє синів, які мешкають у місті Акмолі в Казахстані.

Наймолодший Іван Євгенович Чикаленко народився 1902 року в селі Кононівці. Закінчив 1918 року реальне училище, лишився з матір'ю в Києві, тричі поступав до Політехнічного інституту, вчився по півроку і тричі був відрахований як "чужий совєтській власті елемент".

Усе ж таки влаштувався працювати до видавництва "Думка" та "Сяйво" разом з братом Петром. Але в травні 1929 року заарештували й Івана, засудили його до 5 років позбавлення волі за "контрреволюцію і збройне повстання". Звільнився на Далекому Сході 1934 року, лишився там працювати вільнонайманим робітником. З часом виріс до начальника будівельної дільниці Байкало-Амурської магістралі. За першої ж реальної можливості, тобто 1946 року, повернувся до Києва, працював будівельником, начальником відділу капітального будівництва Цукротресту. Помер 1974 року в Києві. Його дружина Докія Кузьмівна, народжена 1903-го року, закінчила київську приватну гімназію Жеребцових. Побралася з Іваном Чикаленко 1921 року, працювала у видавництві "Сяйво", поїхала до чоловіка на Далекий Схід, де працювала економістом. Повернулася разом з ним до рідного міста і померла 1980 року.

У них народилося двоє дітей. Старша Ірина (1924 – 1946) померла в Києві. Молодший Євген, названий на честь діда, народився 1939 року на Далекому Сході. Закінчив Київський геологорозвідувальний технікум, працював у Кіровоградській експедиції техніком-геологом. По здобутті вищої освіти у Київському політехнічному інституті викладав у школі, училищі, технікумі. Нині Євген Іванович Чикаленко викладає машинобудування в училищі Київського заводу реле й автоматики. Бере участь на громадських засадах у роботі профспілок. Досвідчений пасічник – у діда вдався. У школі навчається його син Сергій Чикаленко.

У Львові ім'ям Євгена Чикаленка названо вулицю у мікрорайоні Рясне. Будемо сповідатися на подібну акцію і в Києві, де минула найактивніша частина життя українського доброчинця. Імпульс до неї є: Ліга українських меценатів 1998 року заснувала премію імені Євгена Чикаленка за щедре меценатство, допомогу українській культурі.

Родина Рильських

Так уже склалася доля української шляхти, що вона по Київській Русі мусила постійно комусь служити. Спершу – татарським ханам, згодом литовським воєводам, далі – польському королеві та російському цареві... Відповідно вироблявся і стереотип поведінки – догідництва і зневаги до сласного народу. Хоча й траплялись окремі щасливі винятки особливо у ХІХ столітті, за часів просвітництва і народництва. Одним з таких родів, що повернулися обличчям до народу, який їх годував, були Рильські з Київської губернії.

Так, один із Рильських – Тадей, який народився 2 січня 1841 року в селі Сиавищах Сквирського повіту в родовому маєтку Рильських. Його батько Розеслав мав авторитет серед польського панства і якийсь час був повітовим маршалком, тобто предводителем дворянства. Мати – княжна Трубецька... Навчався Тадей спочатку у Другій київській чоловічій гімназії, потім – в Київському університеті на історико-філологічному факультеті.

18 січня 1861 року слідча комісія при генерал-губернаторі в політичних справах допитала братів Тадея і Остапа Рильських. Тадея звинуватили в стосунках з селянами, пропаганді комуністичних ідей про рівність, у читанні написаної Рильським "Історії України", де були такі фрази: "Статут Литовський укладали великі пани, і тому він тільки для панів годиться...", "Як настала Хмельниччина, всі горнулись до козацтва, бо щезли пани і поділки на вищі і нижчі стани, всі піднялися на одне діло – визволятися з панського ярма".

Тадей Рильський відкинув усі звинувачення, окрім того, що справді працював із селянами в полі, співав пісні, але пропаганди не вів, своєї "Історії" не читав. Брат Осип сказав, що нічого не може додати до братових показань. У лютому 1861 року братів переведено до Казанського університету, подалі від України.

1862 року молодший брат Тадея – Осип помер.

В Казанському університеті Рильський найбільше цікавився політичною економією. Він написав статтю у журналі "Основа", яка була присвячена саме економічним положенням, які доводили недостатність селянських земельних наділів за уставними грамотами 1861 року. Згодом ці наділи було збільшено урядом.

Батько Тадея заповів йому маєток у селі Романівці.

Тадей Розеславович узяв за дружину свою кузину, з якою, здається, не мав дітей. На жаль, вона невдовзі померла, а за якийсь час, точніше, 1878 року, він побрався з романівською селянкою Меланією Федорівною Чуприною.

Тадей Рильський господарював у Романівці сорок років. Досконало вивчивши цивільні закони, давав безкоштовні юридичні консультації романівцям і жителям навколишніх сіл. Не обмежувався порадами, а складав селянам потрібні папери і виступав у судах як їхній адвокат. Будучи католиком, пустив до свого будинку православну церковнопарафіяльну школу, а потім збудував для неї окреме приміщення, оплачував учителя і сам учителював.

Рильський зажив слави доброго агронома та економіста. Селяни разом з ним постачали хліб аж до Кенігсберга, поминаючи посередників – місцевих факторів. Це свідчить про те, що Романівні вирощували добірне зерно. Тадей Розеславович допоміг сільській громаді дешево купити землю в сільського поміщика, а місцевим чиновникам – закріпити за собою чиншові ґрунти (орендовані землі).

Ще на початку наукової діяльності Рильський почав друкувати свої праці з етнографії та економіки у часопису "Основа", який виходив у Санки-Петербурзі. Далі розвинув економіко-правову тему в "Киевской старине" і найбільшому за обсягом творі "Студії над основами розкладу багатства".

Тадей розглядає теорію вартості, співвідношення між капіталом і працею. За його дослідженнями, відносини у промисловості характеризуються свободою економічних чинників, індивідуальною власністю на всі матеріальні блага; праця – єдина основа і джерело власності. Згідно з Тадеєм Рильським, має бути як суспільне капіталістичне, так і приватне капіталістичне господарство. Селянство повинне орендувати землю в держави. Проте класову боротьбу Рильський не вважав рецептом для вирішення суспільних проблем.

З теоретичних посилань випливають практичні висновки. Давши яскраву та об'єктивну оцінку становищу робітників оцінку становищу робітників у поміщицьких економіях, Рильський закликає заробітчан до організованого (але не насильницького) опору кабальницьким намаганням поміщиків. Серед інших вимог має бути скорочення робочого дня до десяти годин, дотримання безпечних умов прав (наприклад, наявність загороджених пасів у молотарок), у степу – облаштування просторих куренів для відпочинку, налагодження харчування та лікарської допомоги тощо.

Тадей Розеславович пише українською мовою популярні книжечки для селян: "Сільські пригоди" – з практичними порадами про право випасу селянської худоби в поміщицьких лісах, вигіднішого ведення сільського господарства; "Херсонські заробітки" – про те, як селяни Київської, Полтавської, Чернігівської та Подільської губерній ходять улітку на заробітки до Херсонської губернії, які там гроші платять, скільки коштує проїзд і як доїхати – своєрідне керівництво для заробітчан.

Помітні праці Тадея Рильського, зміст яких розкривають їх назви: "До вивчення українського народного світогляду" і "Нариси про правові норми економічного життя". У них автор викладає свої спостереження як за часів молодості, так і зрілого віку.

Loading...

 
 

Цікаве