WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття - Курсова робота

Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття - Курсова робота

Спадок бездітного Григорія Степановича Тарновського перейшов до його небожа Василя Васильовича Тарновського (1810 – 1866). Той наділив дядьковими маєтностями численних родичів, але й собі лишив дещо, бо було з чого лишати: Григорій Степанович володів дев'ятьма тисячами кріпацьких душ і землями у Київській, Чернігівській і Полтавській губерніях.

Тож, Василь Васильович загосподарив у Качанів ці, водночас здійснюючи громадсько-політичну діяльність. Свого часу він закінчив Ніжинську гімназію вищих наук князя Безбородька (водночас із Гоголем), юридичний факультет Московського університету, вчителював у Житомирі, гострив перо у правничих та етнографічних питаннях, написав статті "Юридичний побут Малоросії", "Повість українського степовика", "Закляття литвина", "Про поезію російського народу і вплив Малоросії на російську поезію", "Про малоросійський журнал", "Про знахарів" та інші. Дослідниця історії родини Тарновських Ніна Населевець наводить чесноти В.В.Тарновського, сферу питань, що його цікавили і його цікавили і були досить різноманітними: проблеми народонаселення в Російській імперії, видобутку корисних копалин, лісокористування, шовківництва, скотарства, рибальства, вівчарства, конярства, мануфактурної промисловості, побуту, народної освіти, страхування тощо. Василь Тарновський брав активну участь у підготовці реформи 1861 року. Він був членом Чернігівського губернського комітету, що займався поліпшенням та облаштуванням побуту поміщицьких селян, членом-експертом редакційної комісії при Головному комітеті з питань селянства, членом Полтавської Тимчасової комісії з питань підготовки реформи. Цього періоду Василь Васильович пише праці: "Общие основания освобождения крестьян по желанию их помещиков в Полтавской и Черниговской, Курской и Харьковской губернии", "Записка об устройстве крепостных крестьян в Киевской, Подольской и Волынской губерниях" і найголовнішу з них – "О крепостном праве в России и необходимости устранения его" (1857). Праця містить такі розділи: історична довідка про особисті права селян; право вільного переходу селян, які проживали в приватних володіннях; початок обмеження цього за часів Бориса Годунова; введення кріпацтва в Україні імператорським указом 3 травня 1783 року – через 526 років після проведеного ще татарами перепису населення на Русі (з метою збирання данини).

Великодушне ставлення виявив В.В.Тарновський до творчості Пантелемона Куліша, подарувавши письменникові тисячу карбованців сріблом на видання "Записок о Южной Руси" і надаючи допомогу надалі.

Але найбільшу прихильність Василь Тарновський виявив до Тараса Шевченка, з яким познайомився ще 1843 або 1845 року, будучи управителем дядькового маєтку в селі Потоках. Під час арешту й слідства над поетом родина Тарновських переховувала його вірші.

Вдачу В.В.Тарновського з властивою для письменника прозорливістю описав Микола Гоголь у листах до першого ректора Київського університету Михайла Максимовича ще 1835 року:

"Є такий, мій товариш по навчанню, надзвичайно добрий хлопець і дуже відданий науці. Він, маючи хороші статки, зважився на дивну справу: вирішив бути вчителем у житомирській гімназії через саму лиш пристрасть до історії. Прізвище його Тарновський. Чи не можна якось перетягти його до Київського університету? Їй-право, шкода, що він кисне в Житомирі. А далі був у Московському університеті і здобув там кандидата. Познайомся з ним ближче. Ти ним будеш задоволений".

Максимович запрошує Тарновського ад'юнктом на кафедру словесності.

Проте попечитель Київського навчального округу не затвердив подання на Тарновського, зроблене Максимовичем, і той продовжив учителювати у Житомирі, поки батькова смерть не примусила його взятися за порядкування у родинному маєтку, адже на піклуванні старшого сина лишилися мати, троє братів і п'ятеро сестер.

На ниві народної освіти Василь Тарновський був не лише теоретиком, а й практиком, заснувавши народні школи для селян у Качанівці, Антонівці, Парафіївці з доброю оплатою вчителям. Часом і сам навчав дітей грамоті, в чому йому допомагали сини.

Один з них, Василь Васильович Тарновський-молодший (1837 – 1899), гідно продовжив батькову традицію доброчинності: власне завдяки йому Україна володіє більшістю збережених Шевченкових творів як поетичних, так і малярських, та особистих речей.

В.В.Тарновський-молодший закінчив історико-філологічний факультет Київського університету. Окрім офіційного курсу, опанував багато сфер людської культури, постійно само освічуючись, працюючи над собою.

Ставши сам собі паном і маючи власні кошти, Василь Тарновський-молодший поринає в царину колекціонування і доброчинної діяльності.

Старожитності він віднаходив не тільки в антикварів, а й докладав неабияких зусиль у пошуках їх по старопанських маєтках, міщанських помешканнях, селянських хатах. Багато їздив Україною, листувався з власниками реліквій, радився з відомими знавцями вітчизняної культури: Дмитром Яворницьким, Олександром Лазаревським, Іллею Рєпіним, Василем Горленком, Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Миколою Біляшівським – щодо придбання тієї чи іншої речі. Їздив навіть на археологічні розкопки козацького таборів, назбиравши таким чином чималу колекцію козацької давнини.

Разом з Дмитром Яворницьким і полковником Євгеном Корбутом, який умів фотографувати, Василь Тарновський мандрував Україною, вивчаючи і скуповуючи старожитності. На його маршруті були: Київ, Кременчук, Катеринослав, Дніпровські пороги, Олександрівське, Нікополь, Капулівка, Чортомлицька Січ, Нова Січ.

Збирати українську старовину 18-річний Тарновський почав ще в Москві, там до Київського університету набував освіти в приватному пансіоні. Речі купував, коли дозволяли кошти, виділені батьком, на Сухаревському ринку, а під вакацій – в українських селах. Згодом московську колекцію було перевезено до Качанівки, палацової бібліотеки.

Наприкінці 80-х років ХІХ століття Василь Васильович звернув увагу на приплив до київського антикварного ринку великої кількості речей києво-княжої доби. Виявилося, що селяни поблизу Канева на незначній глибині в районі так званої Княжої Гори неодноразово знаходили скарби – від крем'яних і бронзових до срібних і золотих предметів. Селяни кинулися до Гори цілими родинами, сподіваючись на легкий заробіток, збуваючи знайдене заїжджим ділкам. Княжа Гора – місцевий Клондайк – роїлася копачами-самоуками, стугоніла під ударами їхніх наступів – там, де колись було літописне місто Родень. Коштовні речі потрапляли до рук людей, які були нездатні їх систематизувати науково, частина взагалі зникла за кордоном, переплавлялася, розрубувалася, використовувалася не за призначенням.

Василь Васильович Тарновський разом з дядьком Яковом Васильовичем, який свого часу виграв по облігаціях 10 тисяч карбованців та офірував їх на будівництво Бактеріологічного інституту в Києві, вирішили купити Гору в її власника поміщика Мандрили. Це сталося 1890 року, і тоді Василь Васильович доручив молодому археологові Миколі Біляшівському, згодом відомому вченому, вести планомірні, систематизовані, науково обґрунтовані розкопки. Це принесло свої плоди. Протягом першого ж літа до колекції Тарновського потрапило півтори тисячі предметів: хрести і хрестики, нашийні гривні, золоті й срібні каблучки, сережки, підвіски, браслети, намиста з коштовного каміння, бронзові люстерка, емалі. Пошукові роботи оплачувалися повністю коштом Тарновського.

Микола Біляшівський у звіті зазначав, що розкопки за дорученням Василя Васильовича протягом літніх місяців були дуже добре оснащені: на Княжій Горі влаштували приміщення для робітників, роботи велися досвідченими землекопами у кількості десять осіб. Аби нічого не пропустити, робітників розміщували таким чином, щоб один працював лопатою, а другий перебирав землю руками, тому навіть дрібні намистини не випадали з поля зору.

Коли основні розкопки закінчилися, Василь Васильович продав землю на Горі селянам, проте уповноважив Біляшівського і надалі скуповувати в селян усе варте уваги. Таким чином колекція києво-княжої доби повнилася і надалі.

Дружні стосунки пов'язували Тарновського-молодшого з Пантелеймоном Кулішем. Він, як і батько, продовжував допомагати письменникові: постачав того книжками іншомовних авторів для перекладу, збирав Кулішеві рукописи-автографи.

Найбільше Василь Васильович прислужився українській культурі, дбайливо збираючи все, що належало Тарасові Шевченку або нагадувало про нього. Він робив вирізки з російських та іноземних газет і журналів з будь-якою згадкою про Великого Кобзаря, які згодом систематизував за роками і вклеював в Шевченківський альбом.

Щороку в Шевченківські дні Василь Васильович влаштовував великі поминальні обіди, на які сходилися однодумці, поетові поцінувачі. За свідченням сучасника Гліба Лазаревського, у зібранні були пашпорт, портфель, каламар, перо, мольберт, палітра, сорочка Шевченкова, китайка, якою вкрили його труну, багато малюнків – тільки Шевченкових акварелей із триста, рукописи, листи, світлини, вісім поетових погрудь, славнозвісне художнє полотно "Катерина". Крім Шевченкової збірки, яка врешті склала основу теперішнього музею Тараса Шевченка в Києві, за словами Г.Лазаревського, в колекції Василя Тарновського-молодшого було чотириста речей передісторичного періоду, понад тисячу сімсот – князівської доби, вісімсот шістдесят – часів Козаччини, серед них такі раритети, як шаблі Богдана Хмельницького та Івана Мазепи, гетьманські булави Хмельницького, Мазепи, Самойловича, Многогрішного, полковницькі перначі Павла Полуботка і Семена Палія, прапори і корогви Війська Запорозького, тогочасні ікони й оклади до них тощо.

Loading...

 
 

Цікаве