WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття - Курсова робота

Українські благодійники та меценати кінця ХІХ – початку ХХ століття - Курсова робота

Розповіді про минуле старших, що часто збирались у дідовій хаті за великим дубовим столом, справляли на мене неабияке враження як на майбутнього поета. Вплив народних пісень, що завжди лунали в дідовій хаті, розширювали мій світогляд. Культура, повага та чемна поведінка між людьми старшого віку мали великий вплив на формування моєї особистості. "Кобзар" Т.Шевченка був настільною книгою в хаті діда Сака.

Голод 1933 року ледь не поклав у могилу моїх діда і бабу, яких я так щиро любив. Врятувала лише дідова передбачливість. Він закопав у лісі скриню, в якій сховав від більшовиків попихачів – червоної мітли – два мішки пшениці.

З початком насильницької колективізації у діда забрали коней і землю. Корову вивів у ліс і зарізав, кабана заколов. Хату, клуню і сарай продав і перейшов жити у хату мого батька, який з початком репресій був вимушений покинути село, переїхав з нами у Бровари, де влаштувався робітником чавуноливарного заводу".

Кілька слів про тата Володимира Косовського – Івана Петровича. Він мав вищу агрономічну освіту. Під час Першої світової війни закінчив школу прапорщиків. За часів УНР був військовим комендантом міста Василькова на Київщині. Після праці робітником чавуноливарного заводу у 30-х роках десь там згадали про фах Івана Косовського і призначили головою колгоспу за що він і заплатив отим керівникам своєю власною головою...

"З дідових віршів я запам'ятав тільки два, які він часто декламував своїм друзям. Один про Богдана Хмельницького – патріотичний, інший – гумористичний. Про козака Мамая. Цей вірш завжди викликав у присутніх щирий сміх.

Після голоду 1933 року дід повіз мене у Київ показати пам'ятник Богдану Хмельницькому. Дід був босий, у полотняних штанях з підкачаними холошами. Підвів мене до пам'ятника і сказав:

  • Подивись на пам'ятник, бачиш, який гарний у нього кінь у мене було таких два "шпаки", більшовицька банда забрала. Відібрала землю і зробила мене старцем. Богдан приєднав нас до Росії. Ти про це подумай і напиши вірша.

Не пиши вірші про те, як шумить ліс і плаче береза. Ти пиши для "компанії", як плаче наш голодний, пограбований народ.

Пізніше я написав вірша, який діду дуже сподобався.

Після смерті діда мати на каторгу у Воркуту прислала мені його передсмертного листа, в якому він далів, що я не зможу його провести до могили. І закликав, щоб я не впав духом, не зрадив слову, вмів терпіти і завжди був готовий на безпощадну здачу. Що Бог усе бачить, але не зразу скаже.

Писав, що він до смерті любив свою землю, і тому розуміє, як мені тяжко на чужині. Після отримання листа, що йшов до мене більше місяця, я написав відповідь, якої він, безумовно, не діждався.

Повернувшись додому в 1956 році, я зробив два хрести і поставив їх на могилі діда Сака і бабусі Сані. Їхні портрети висять на чільному місці в моїй хаті. Діти й онуки знають про їхній життєвий злет і падіння та нескореність руху".

Після кількалітньої практики на селах Володимира Івановича признають завідувачем Веприцького фельдшерсько-акушерського пункту. І треба зазначити, став цей пункт зразковим, найкращим у тодішньому Радянському Союзі!

Косовський пише дохідливі, виразні вірші, адресовані дітям, вагітним – майбутнім мамам – про потребу дбати про власне здоров'я, стежити за станом зубів, чистити їх, стерегтися сказу, правцю, дизентерії тощо. Написані понад три десятиліття тому, ці поезії – "агітки" в доброму розумінні слова, і нині викликають відповідно добродушну усмішку, запам'ятовуються...

Володимир Іванович допомагав славнозвісному Іванові Макаровичу Гончару, музей якого в Києві нині носить його ім'я, шукати по селах Фастівщини експонати: старовинні картини, ікони, рушники, одяг.

Іван Гончар створив два чудові скульптурні портрети Кирила Стеценка, один з яких знаходиться у Веприцькому музеї композитора, другий – у хатньому кабінеті Володимира Косовського..

За невтомним клопотанням Косовського, Спілки композиторів і Українського товариства охорони пам'яток історії та культури влада вирішила відновити хату, де жив Стеценко, і саме там заснували меморіальний музей композитора. Знайшлися на це державні гроші, Володимир Іванович додав власних, будучи членом Товариства охорони пам'яток історії і культури.

Косовський за допомогою скульптора Анатолія Древецького поставив пам'ятник на фастівському кладовищі на могилі юного і уже талановитого поета Андрія Кравця-Кравченка, що загинув 1943-го у 18-річному віці.

Пізніше Володимир Іванович спроможеться на більше: звернення до Фастівської міської влади з пропозицією: "У Фастові повинна бути названа його іменем вулиця, де він жив. Повинна бути розміщена меморіальна дошка на будинку колишньої німецької біржі праці, де він працював, звільняючи різними способами хлопців і дівчат від насильницької відправки до Німеччини. Андрію Кравцю-Кравченку посмертно повинно бути присвоєне звання почесного громадянина міста Фастова. Врешті, його вірші повинні бути в усіх шкільних бібліотеках міста і району, читатися і вивчатися школярами". Останню пропозицію Косовський втілив у життя, упорядкувавши книжку "Тризуб".

Свого часу Володимир Косовський їздив до Львова, аби допомогти матеріально нужденній родині українського патріота Михайла Сороки (ця акція тоді вважалася небезпечною), з яким відбував покарання у Воркуті і який був його ідейним наставником.

1993 року нарешті сталася подія, якої всі чекали: вийшла з друку за допомогою добрих людей поетична "доросла" збірка Косовського "У терні колючому". Це була перша книжка поета, що побачила світ, але в неї вкладено сорокарічний життєвий досвід і світобачення. Ця книжка варта багатьох інших видань поетів, котрі видавалися щороку. За неї і за дитячу збірку Володимира Івановича Косовського 1996 року одностайно прийнято до Спілки письменників України.

За життя у творчому доробку Володимира Косовського було чотири книжки: крім згаданих, ще публіцистична "Як рвалися струни на кобзі", в якій поет виявив себе блискучим полемістом, знавцем рідної Фастівщини, її історії і кращих людей, та гуртова поетична збірка "Тризуб", примітна тим, що Косовський помістив до неї і поезії тих, хто вже не міг подбати про себе, - юного Андрія Кравця-Кравченка, вірші якого вражають зрілістю.

1997 року Косовський став першим лауреатом літературної премії імені правозахисника і публіциста Валерія Марченка – за публікації новел із табірного життя в часописі Всеукраїнського товариства політичних в'язнів і репресованих "Зона".

У Володимира Косовського є донька Леся Косовська, яка працює методистом з народознавства в одному з київських дитячих садків. Її діти, онуки Косовського, Наталка і Тарас вчаться в школі. Крім того, Володимир Іванович має ще одну доньку – Ольгу Косовську. Її діти: Роман – студент філософського факультету Чернігівського університету, Оксана здобуває освіту в училищі. Дружина Володимира Косовського вже давно померла.

29 червня 2000 року помер і сам Володимир Іванович. Згідно із заповітом Косовського, його поховали в центрі села на майдані, біля фельдшерсько-акушерського пункту і церкви, поряд з могилою і пам'ятником Кирилові Стеценку, неподалік музею.

Ось ми й ознайомилися з життям і основними досягненнями лише кількох вітчизняних доброчинців. Насправді їх було, та й тепер існує, набагато більше. Адже одна з національних рис українців – доброта. І ніякі імперії, антидемократичні режими не змогли винищити її у народі. Повсюди являлось світові добро, прагнення допомогти ближньому, відчувши його потреби, поставивши себе на місце того, хто потерпає і потребує нашої допомоги ф підтримки, матеріальної чи духовної, або разом узятих.

Отож, будьмо людьми, допомагаймо тим, хто потребує нашої допомоги, бо без цього, без любові людство приречене на загибель.

Список використаної літератури

  1. Модзалевский В. "Малороссийский родословник".

  2. Лазаревський Г. "Київська старовина"

  3. Журавльова Т. "Нащадки мецената"

  4. Єварницький Д. "Історія запорізьких козаків"

  5. Житецький І. "Південно-західний відділ Географічного Товариства у Києві"

  6. Чикаленко Є. "Щоденник"

  7. Слабченко М. "Матеріали до соціально-економічної історії України"

  8. Хорунжий Ю. "Українські меценати"

Loading...

 
 

Цікаве