WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історична школа Володимира Антоновича - Курсова робота

Історична школа Володимира Антоновича - Курсова робота

Наукова історія розвивалась в університетах Західної Європи у XVIII та XIX ст. Тут творились, так звані, історичні школи. В Україні до половини XIX століття існували три університети. Найвідомішими із них є Львівський університет, другим університетським центром став Харків у 1805 році, третім був Київський університет, створений у 1834 році. Саме їм випала честь створити базу української національної історії 29. Відкриття університетів на Україні сприяло вихованню нових поколінь української інтелігенції, розвитку інтересу до історичних студій, знайомству з новими прийомами і методами історичної праці 30. Крім цього, у 30-40 роках ХІХ ст. починається новий етап у розвитку українського державознавства. Оскільки, на думку В.А.Потульницького, колонізований Харків не мав історичної пам'яті і не міг творити епоху в українській політичній науці, а це в повній мірі стосується і національної історії, лише з відкриттям університету (1834) в давній столиці України місті Києві починається нова інтелектуальна доба в дослідженні національної історії. Її започаткував перший ректор Київського університету Михайло Максимович (1804-1873) — видатний вчений, який вперше спробував визначити різницю між психологією українців та росіян, довести автохтонність українців, ідею історичної самобутності кожного народу 31. М.Максимович на основі вивчення спочатку українського фольклору, а далі і "Слова о полку Ігоревім", "Трудів і днів", усіх верств мови, суспільного і державного ладу Київської Русі та наступних епох прийшов до висновків: Київська Русь – праукраїнська держава, а її історія – частка процесу розвитку українського етносу (народу), що розпочинається, ще в докиївсько-руський період, а розкорінюється протягом усього наступного ходу розвитку до ХІV ст.

Вже стала традиційною думка про те, що у XIX-XX ст. в Україні діяли "Київська школа істориків-документалістів" В.Антоновича, народницька школа М.Грушевського. Крім цього в Україні (Київ, Харків, Одеса) також існували і діяли інші історичні школи (Д.І.Багалія, М.В.Довнар-Запольського, М.Є.Слабченка). В еміграції виникла державницька школа, фундаторами якої були В.Липинський, С.Томашівський і Д.Дорошенко. При цьому зазначимо, що суперечок щодо існування цих шкіл майже не виникає, бо це загальновизнаний факт.

Історик М.В.Довнар-Запольський зробив одну з перших спроб визначити основні атрибути історичної школи: напрям майбутніх праць в плані визначення їх мети і теми; визначення наукового методу в тій чи іншій мірі — ідейного розуміння наукового завдання. Тут вчений виділяв проблему першочергового значення: наскільки органічно праці учнів пов'язані з науковою діяльністю вчителя і чи становлять їх праці щось загальне, що може визнаватися як наукова школа, чи ці праці носять випадковий характер. У зв'язку з цим М.В.Довнар-Запольський вважав, що заслугою В.Антоновича, як основоположника першої в Україні історичної школи, є збудження наукової діяльності учнів (наприклад, праці Ляскоринського, Іванова, Голубовського) щодо свідомого наслідування мети і монографічної розробки історії за областями. Учні В.Антоновича розробляли теми, які були окреслені в читаннях їхнього професора. Спільність ідейного змісту всіх робіт учнів В.Антоновича (за винятком одного з них, праці якого пронизані економічною точкою зору на історичний процес) 32 проявляється в тому, що для них основний зміст історичного процесу — соціальний процес 33.

М.В.Довнар-Запольський гадав, що для розуміння поняття школи в історичній науці вказані ознаки спільності праць мають другорядне значення, тому що метод науки з її розвитком використовується з однаковим успіхом всіма учнями і в ньому можливі лише незначні модифікації, а ідейне спрямування спеціальної монографії може бути відображено не виразно. Очевидно, підкреслював історик, основним елементом історичної школи є напрямок, мета роботи; такою метою В.Антонович завжди вважав монографічну розробку обласної історії. Тому школа В.Антоновича характеризувалась ще й терміном "обласної" 34.

У сучасній історичній літературі зауважується, що історик української діаспори Любомир Винар у праці "Силуети епох" зробив спробу визначити головні чинники історичної школи по відношенню до М.С.Грушевського. Спираючись на це дослідження, а також на праці істориків науки В.Карцева, Б.Кедрова, К.Швабе, Е.Бойка та деяких інших, робляться спроби визначити ідеальну модель історичної школи. Вважається, що цей своєрідний "ідеальний тип" школи можна спроектувати на царину українського історіографічного процесу, що дасть змогу зрозуміти місце кожного дослідника у цьому процесі 35.

Розкриваючи значення національних історичних шкіл і їх вплив на історичну науку у справі пропаганди традицій державотворення, варто визначити основні детермінанти історичної школи. Сучасні дослідники, спираючись на думку проф. Л.Винара, звертають увагу на: 1) організаційну структуру (форма і організація наукової праці, яка включає науково-навчальні установи (зокрема університети) і науково-дослідні осередки (наукові товариства, академії наук тощо); 2) спільність головних історіографічних концепцій засновника школи і його учнів; 3) спільність методології історичного дослідження; 4) спільність історіографічних засад; 5) наукові видання, зокрема існування головного історичного періодичного органу (журнал, наукові збірники тощо), які є форумом співпраці і наукової дискусії засновника школи і його послідовників; 6)інші чинники історичної школи, пов'язані з специфічною історичною тематикою (наприклад, регіональні досліди тощо) 36.

Історичні школа, як живий організм, постійно перебуває у розвитку; обов'язково змінюється її структура, співробітники, видання, а діяльність школи повинна привести до цілком певних результатів, завдяки процесу творчого, професійного, морального зростання вчених-співробітників школи. "Учні" можуть перерости науковий рівень, методологію, ідеологію свого "вчителя". Справжня наукова школа повинна завжди служити фундаментом для наукової діяльності наступних поколінь дослідників. Вони можуть визнавати чи не визнавати її досягнень, схвально або критично ставитись до її діяльності, але вони не в змозі обминути внесок наукової школи в історіографічний процес 37.

Слід зазначити, що основним і пріоритетним атрибутом існуючої школи є науковий напрям як генералізуюча, об'єднуюча ідея (ідеї), що конкретизується в концепції і постає в результаті синтезу суспільної та наукової традиції або новації на певному етапі пізнання і суспільного розвитку. Її втілення у суспільну свідомість створює передумови для реалізації наукової традиції у школах з різною дослідницькою проблематикою, методологією дослідження та умовами праці, які об'єднує визначена ідея 38.

Визначаючи значення ідейних і концептуальних засад київської історичної школи, створеної В.Антоновичем, необхідно зазначити, що загальний зміст української культури й національної свідомості висував потребу наукового синтезування історичного процесу українського народу і якнайширшої популяризації історії України 39. Засновник наукової школи В.Антонович приваблював дослідників, перш за все як людина і вчений: "Незвичайний розум, величезна ерудиція, рідкісний критичний талант, надзвичайно широкий загальний розвиток поєднувалися в ньому з незвичайною добротою, делікатністю почуттів, скромністю, привітливістю, вражаючою працездатністю. В той же час любов до рідного краю і народу, послідовне світосприйняття, надзвичайна толерантність, стійкість у переконаннях і чесність у всіх діях доповнюють ті душевні якості, якими (В.Антонович — авт.) відрізнявся" 40.

Володимир Антонович, за висловом Д.Дорошенка, став однією з найбільших фігур нової української історіографії, "справжнім її Нестором, як його справді називають". Хоча, зауважує Д.Дорошенко, В.Антонович завжди уникав узагальнюючих висновків і широкого синтетизму, що не раз ставилось йому в докір, наприклад М.Драгомановим і М.Грушевським, за те, що всю свою увагу, весь свій надзвичайний критичний талант звернув він на аналіз окремих історичних явищ українського минулого, окреслених певним часом і місцем. І в цьому аналітичному обробленні окремих партій української історії, проведеному з усією строгістю наукового досліду головна вага праць Антоновича 41.

Коли М.Максимович та Й.Бодянський працювали під впливом Шелінгової ідеалістичної філософії та її інтерпретації в правовому крилі російського слов'янофільства, коли Костомаров брав за вихідну для свого громадянського та науково-історичного світогляду ідеї західнослов'янського відродження, вкладаючи їх у форми української демократичної романтики, — В.Антонович черпав свою філософію та свій світогляд від французьких позитивістів. Великі для свого часу досягнення французької історіографії (Ог.Т'єрі, Гізо) стають йому за зразок історичного досліду та історичної інтерпретації 42. М.С.Грушевський згадував принагідно свого вчителя, як "найбільш послідовного позитивіста, якого коли-небудь доводилось стрінути" 43.

Loading...

 
 

Цікаве