WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історична школа Володимира Антоновича - Курсова робота

Історична школа Володимира Антоновича - Курсова робота

М.Драгоманов критично відноситься до дослідників, які шукали закономірності історичного процесу у зовнішніх зносинах народів, тоді як їх треба шукати у внутрішній історії кожного конкретного народу. Не можна виправдати тих істориків, в яких наукові побудови густо замішані на націонал-патріотичному самовизначенні, що, на думку М.Драгоманова, притаманне народам, котрі з різних причин відстали від інших народів у розвитку політичного або культурного життя. Самовозвеличення пригноблених і відсталих народів може тільки тішити їх мріями про неминуче настання і їхньої черги "оновити світ" 13.

Тому М.Драгоманов таким науковим побудовам протиставляє власну концепцію філософії історії, в основі якої лежить з одного боку ідея прогресу, а з другого — соціологічне розуміння історичного прогресу. Саме ідея прогресу зумовила істориків досліджувати внутрішні причини історичних явищ і змін — культурні, економічні, соціальні, політичні. Український вчений послідовно відстоює тезу, згідно з якою здатність до прогресу є властивістю переважно людської думки, і ця здатність діє головним чином у тій сфері, котра породжується цією думкою, тобто у внутрішній історії народу. Саме тут вона має діяти безперервно в тому розумінні, що повинна закономірно породжувати нові потреби і шукати засоби їх задоволення. Лише така закономірність може вважатися логічною та історичною 14.

Для видатного історика Михайла Грушевського любов до свого народу і до історичної істини завжди були вищим мірилом у науковій творчості і політичній діяльності. Учений для себе і для своїх учнів основне завдання наукової діяльності вбачав у тому, щоб "завжди шукати і ніколи не задовольнятися, що посів цілком усю істину, так, що всякий інший погляд, інша вихідна точка в тій справі неможлива, абсурдна" 15. М.Грушевський рішуче відкидав догматизм як неприйнятний для науки метод дослідження 16. У М.Грушевського домінує "абсолютний критицизм" та об'єктивність, і тому "Історія України-Руси" "позбавлена будь-якої тенденції політично-партійної чи класової" 17. Тому він критично ставився до статей і книг деяких сучасних авторів, які були "рясно приправлені офіціозно-патріотичним соусом" 18.

В'ячеслав Липинський не був істориком, "який зважує кожне слово й остерігається надто категоричних поглядів, щоб "хід науки " вже завтра не виявив їхньої слабкості". Адже особисті симпатії історика до окремих постатей, рухів, напрямків минулого не мають позначатися на його об'єктивності, на безпосереднім прагненні пізнати правду 19.

Своєї слави академік Дмитро Яворницький досяг наполегливою, невтомною працею в ім'я України. "Моїм правилом у житті було — працюй, працюй, не задивляючись уперед і не озираючись назад, — писав сам Дмитро Іванович, — працюй, не сподіваючись нізвідки й ні від кого ні на нагороди, ні похвальби, працюй доти, поки не відмовлюють руки й доки б'ється живе серце в твоїх грудях; працюй на користь свого народу й на пожиток краю, який тобі дорогий" 20.

Сьогодні в наукових дослідженнях досить часто глибокі спеціальні знання, методологічна обізнаність витісняються, а їхнє місце займають публіцистична пристрасність, "авторське" бачення проблеми. Йдеться не про те, що було в дійсності, а про те, що сьогодні приваблює з погляду на суспільно-політичну кон'юнктуру. Крім того, ми спостерігаємо дуже сумні й тривожні явища, коли історичну науку, а також ряд суміжних ділянок (археологію, мистецтвознавство, літературознавство) заливає ультрапатріотична і локально-патріотична хвиля, хвиля дилетантизму і безвідповідальності, явної і грубої фальсифікації на ультрапатріотичні мотиви, що відкидає українську національну науку на півтора-два століття назад, викликає зловтішну усмішку ближчих сусідів та відвертий сміх представників західноєвропейської науки, мовляв, ось яка вона, українська наука! Повінь необгрунтованих "гіпотез", псевдоісторичного графоманства, занадто агресивного, яке згідно зі старими рецептами, звинувачує опонентів з табору об'єктивної науки в антипатріотизмі, формально і фактично не дає українській науковій — дуже ще тендітній сьогодні — історіографії увійти повновладним членом в європейську історичну науку 21. Крім того, наша література демонструє значну різницю у поглядах, велике відхилення в цілком протилежні боки, що є проявом суперечливого ставлення до історичних традицій, які нерідко виявляються заручниками наших політичних пристрастей і амбіцій, що може "викликати зловтішну усмішку ближчих сусідів та відвертий сміх представників західноєвропейської науки".

Наша історична наука мусить не лише стати правдивим віддзеркаленням української культури, давати докладні й перевірені за джерелами відомості про минуле української нації, а й вчити сучасні й майбутні покоління правдивої історії. Без знання історичної правди важко будувати майбутнє 22.

Незаперечним фактом і нагальною потребою розвитку сучасної історичної науки є докорінна зміна її методологічних орієнтирів і принципів. Як зауважує М.Брайчевський, завдання виправлення і коригування ситуації, як завжди, має два аспекти — дескруктивний і констуктивний. По-перше, потрібно переглянути набутки понад півстолітньої творчої праці з метою усунути хибні уявлення, позанаукові твердження, свідомі і несвідомі інсинуації, вимушені і навмисні фальсифікації. По-друге, маємо натомість створити нові, виважені методом справді наукового аналізу концепції. Обидва ці аспекти взаємозв'язані, оскільки, мають реалізуватися одночасно 23.

Потреба нового мислення в політиці, в сфері науки знаходить своє вираження і в якісно інших, ніж раніше, підходах до історично-наукових досліджень 24. Цей процес передбачає звернення до об'єктивної, а не ідеологічно препарованої національної історії, підтримку національної культури, переосмислення попереднього набутку, повернення призабутого, привертає увагу до витоків і збагачення сучасності за їх рахунок 25.

Таким чином, в умовах, коли йде "інтенсивний суспільний пошук загальнонаціональних ідейно-духовних орієнтирів та універсальних об'єднавчих цінностей, здатних консолідуватися і зміцнити державу, забезпечити її вихід на цивілізований рівень сучасності та чітку історичну перспективу", 26 важливу роль може відіграти активне використання національною наукою методологічних та методичних засад українських історичних шкіл, їх авторитетних представників. Особливо актуальним є необхідність постійно демонструвати добросовісну наукову працю на користь народу. Необхідно визначити роль історичних подій, виходячи з нових історичних обставин, бачити їх значення для сучасності, відкидати догматизм, як неприйнятний для історичної науки метод дослідження, уникати будь-якої політично-партійної чи класової тенденційності. Важливо проявляти критичне судження і терпляче ставлення до чужої думки, дотримуючись об'єктивності в оцінці історичних явищ і подій, переконувати силою доказів і фактів. Особисті симпатії історика до окремих постатей, рухів, напрямків минулого не мають позначитися на його об'єктивності, на безпосередньому прагненні пізнати правду. Висока громадська мужність і незалежність від думок авторитетів, дотримання правди — істини у висловленні своїх думок і поглядів на історичні події і загальнолюдські цінності мають особливе значення. Правдива історія повинна сприяти побудові майбутнього.

Історичні наукові школи значною мірою визначають спрямованість наукового розвитку, коло основних дослідницьких проблем, які висуває епоха та суспільство, роблячи своєрідний внесок у розвиток науки та формуючи риси її певного етапу. Наявність різних напрямів та шкіл, їх взаємодія та взаємовплив виступають запорукою повноцінного розвитку та процесу пізнання, що виявляється у висуненні альтернативних підходів до розв'язання дослідницьких проблем та створенні рівних можливостей для вчених проводити апробацію власних концептуальних побудов, вільних від ідеологічного контролю 27. Саме існування історичних шкіл дає можливість здійснювати спадкоємність наукових і суспільних традицій між різними генераціями дослідників, зберігати генетичний зв'язок між творчою спадщиною попередників та сучасників 28.

Loading...

 
 

Цікаве