WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні - Курсова робота

Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні - Курсова робота

У 1933 р. в Україну прибув П.Постишев, а ДПУ республіки очолив В.Балицький; спільними зусиллями вони організували масовий терор. Звинувачений у націоналістичному ухилі М.Скрипник 7 липня покінчив життя самогубством. Сфабриковано справи "Української військової організації" (УВО), "Польської організації військової" (ПОВ), "Блоку українських націоналістичних партій". Заарештовано О.Шумського та десятки комуністів, які тією чи іншою мірою були з ним зв'язані.

Після вбивства С.М.Кірова (члена Політбюро ЦК ВКП(б), першого секретаря Ленінградського обкому партії) (1 грудня 1934 р.) запроваджені Надзвичайні комісії військової колегії Верховного Суду СРСР ("трійки") – органи позасудових репресій. 1 грудня 1934 р. за пропозицією Сталіна було прийнято постанову ЦВК СРСР "Про порядок ведення справ про підготовку або здійснення терористичних актів", яка ліквідувала будь-які гарантії прав обвинувачених з цієї категорії справ. Строк розслідування зменшувався до 10 днів, обвинувачення мало бути вручене за добу до суду, де справа розглядалась без участі сторін (тобто без прокурора і адвоката). Касаційне оскарження вироку та клопотання про помилування не дозволялось, а вирок виконувався негайно. 9 грудня 1934 р. Г.Петровський підписав постанову ВУЦВК "про внесення змін до кримінально-процесуального кодексу УСРР", яка враховувала вищезгадані положення, що стали основою беззаконня на наступні роки в Україні.

Одразу ж було "викрито" велику кількість "терористів" у Москві, Ленінграді та Києві. У Києві відбувся суд (13 – 15 грудня 1934р.) над учасниками об'єднання українських націоналістів – організації, що начебто мала на меті повалення радянської системи шляхом терористичних актів, шкідництва та диверсій. Розглядалися справи 37 осіб, 28 з яких були засуджені до розстрілу, інші – на 8 – 10 років ув'язнення. Серед них – громадський діяч, журналіст із Західної України Ю, Бачинський, письменник А.Крушельницький та його сини Іван і Тарас, письменники К.Буревій, Г.Косинка та ін.

У березні 1935 р. відбувся новий процес, тепер уже у справі "боротьбистів", за яким О.Полоцький, Ю.Мазаренко, Г.Епік, О.Ковінька та інші колишні члени УКП (боротьбистів) звинувачувалися у підривній роботі проти КП(б)У, підготовці терористичного акту щодо Сталіна та ін. Усі 17 осіб, які проходили за процесом, в тому числі й М.Куліш, який ніколи не належав до партії боротьбистів, були засуджені до позбавлення волі строком на 7 – 10 років. У 1937 р. більшість з них була розстріляна (процес "боротьбистів-2").

У 1936 р. "за участь у контрреволюційній троїцькістській організації" був заарештований Ю.Коцюбинський – син відомого українського письменника М.Коцюбинського, член першого українського радянського уряду. Його засудили до заслання строком на 5 років, але вже наступного року розстріляли. Усього за 1936 р. в Україні було "викрито" до 10 "троїцькістських організацій".

1935 р. відбулися процеси "Націоналістично-терористичного центру", "Націоналістично-терористичної групи професора М.Зерова", "Блоку українських терористичних груп", "Троїцькістсько-націоналістичного терористичного блоку". У 1936 р. були також сфабриковані справи "Соціал-демократичної партії України" та ін.

Коли заходить мова про сталінську деспотію, на екрані пам'яті у більшості засвічується табло – "1937". Обізнаніші називають більш ранню дату – 1934 рік, коли після вбивства члена Політбюро ЦК ВКП(б), першого секретаря Ленінградського обкому партії С.М. Кірова, почалася майже тридцятилітня моторошна вакханалія, ненаситна війна влади зі своїм народом.

На Україні це сталінський "відлов", у тім числі й серед письменників, розпочався раніше. Ось хроніка арештів 1933 року: січень – Мелетій Кічура, Василь Атаманюк, лютий – Дмитро Рудик, Федір Малицький, Дмитро Загул, Володимир Ярошенко (через два місяці випущений, що траплялося дуже рідко, та в розпалі репресій про нього згадали), квітень – Михайло Козоріс, липень – Мечислав Гаско, листопад – Сергій Пилипенко, грудень – Володимир Гжицький, Іван Ткачук, Олесь Досвітній, Остап Вишня, Василь Бобинський, Мирослав Ірчан (його взяли у приміщенні ЦК КП(б)У після тривалої розмови з П.Постишевим).

Терор 1937 – 1938 рр. охопив цілий Радянський Союз, усі нації та соціальні групи. Суттєво змінилася спрямованість репресій. Якщо наприкінці 20-х – на початку 30-х років вони, в основному, були спрямовані проти непманів, "куркулів", старої інтелігенції, то у 1395 – 1936 рр. – проти учасників колишньої опозиції, ухилів, небільшовицьких партій. З 1937 р. репресії охопили широкий загал партійних, радянських працівників, командний склад армії, господарників. Здається парадоксальним, що винищували "своїх" – провідних діячів партії та держави, знаменитих воєначальників. Але нічого дивного в цьому не було: "стара гвардія", яка пройшла підпілля, царські репресії, громадянську війну і вірила в ідеали революції, погано підходила на роль правлячого класу, оплоту тоталітарної системи з "батьком народів" на вершині бюрократичної піраміди. Треба було винищити її, щоб розчистити місце новій бюрократії, яка вступила в партію вже після революції, не мала старомодних революційних фантазій і рівно служила "вождю".

Максимальний строк позбавлення волі у справах про державні злочини збільшився з 10 до 25 років. Справи осіб, притягнутих до відповідальності за політичними звинуваченнями, з ініціативи Кагановича розглядали у позасудовому порядку із застосуванням вищої міри покарання. Враховуючи велику їх кількість, за пропозицією Молотова покарання почали визначати за списками. Особлива нарада діяла у формі трійки, а потім і двійки: нарком внутрішніх справ і прокурор СРСР. На місцях теж виникали трійки і двійки. Загалом судовий порядок розгляду справ мало сим відрізнявся від позасудового.

У 1937 р. була ліквідована майже вся верхівка ЦК КП(б)У і уряду УРСР. Був страчений один з організаторів Компартії України Емануїл Квірінгю заарештовано Християна Раковського. За загадкових обставин загинув голова Раднаркому УРСР (з 1933 р.) Панас Любченко (за однією версією, він покінчив з собою, за іншою – був убитий власним охоронцем). Не уникли ліквідації й організатори репресій попередніх років. П.Постишева відкликали з України і 1939 р. розстріляли. Подібна доля спіткала першого секретаря ЦК КП(б)У С.Косіора і колишнього голову Раднаркому В.Чубара. Ліквідували наркома внутрішніх справ республіки В.Балицького. Із 102 членів і кандидатів у члени ЦК КП(Б)У було репресовано (переважно розстріляно) 100. З 11 членів Політбюро загинуло 10, з 5 кандидатів у члени Політбюро – 4, з 9 членів Оргбюро – всі. Не припинилися репресії і після того, як партійну організацію республіки в січні 1938 р. очолив Микита Сергійович Хрущов. Тепер майже всіх репресованих засуджували до розстрілу.

Всього в Україні з 1930 по 1941 рік було "розкрито" більше 100 різних "центрів", "блоків", "організацій". За сфабрикованими справами розстріляно сотні тисяч людей. Репресовано багато видатних діячів культури: письменника Остапа Вишню, режисера, засновника театру "Березіль" Леся Курбаса, засновника школи монументального мистецтва Михайла Бойчука, письменників Миколу Куліша, Олександра Досвітнього та ін. (до 500 українських письменників).

Особливо страшного удару зазнали військові кадри. Був повністю знищений штаб Київського військового округу, який очолював Й.Якір. З 11 членів Політбюро Компартії України було знищено 10.під кулі йшли цілі райкоми, міськкоми, обкоми партій, а вслід за ними – нові склади партійних комітетів, які ледве встигали приступати до роботи. Репресії здійснювались за планом під централізованим керівництвом. за деякими даними, репресій зазнали до 270 тис. членів КП(б)У. Про масштаби репресій в Україні свідчить хоча б те, що у післясталінські часи було реабілітовано більше 500 тис. осіб.

Терор був тотальним і охоплював усі верстви населення. У суспільстві ширилися доноси, взаємна підозрілість і страх. Маси людей брали участь у зборах і мітингах, вимагаючи страти "ворогів народу".

Головним наслідком масових репресій було фізичне винищення активної та інтелектуальної частини нації і моральне розтління тих, кого терор не торкнувся. За розмахом знищення населення власної країни сталінський терор не знає собі рівних у світовій історії. Він залишився у пам'яті людства під назвою Великого Терору.

Репресії сталінського режиму завдали відчутного удару по усьому суспільстві. Була понівечена доля мільйонів людей. В атмосфері страху, наклепів, насильства виховувалось ціле покоління людей. Україна зазнала величезних демографічних втрат, був знищений цвіт її інтелігенції, зруйновано генофонд. Засобами репресій в Україні утвердився сталінський тоталітарний режим.

Список використаної літератури

  1. Ільєнко І.О. У жорнах репресій: Оповіді про укр. письменників (за архівами ДПУ–НКВС). – К.: Веселка, 1995, – 447 с.

  2. Баран В.К. Історія України. – Львів: Світ, 1996, - 488 с.

  3. Ладиченко Т.В. Історія України ХХ століття: Зразки відповідей на питання екзаменаційних білетів: 11 кл. – К.: Навч. центр "Школа": А.С.К., 2001. – 80 с.

  4. Слюсаренко А.Г. Новітня історія України (1900 – 2000). – К.: Вища школа, 2000, - 663 с.

  5. Танцюра В.І. Політична історія України: Посібник для студентів вищих навчальних закладів. – К.: Видавничий центр "Академія", 2001 – 488 с.

Loading...

 
 

Цікаве