WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні - Курсова робота

Становлення сталінського режиму та політичні репресії в Україні - Курсова робота

По всій Україні відбувалася ліквідація культових споруд, що їх або підривали вибухівкою (Золотоверхий Михайлівський собор), або перетворювали в господарські приміщення, у кращому разі в "музеї атеїзму", як, наприклад, сталося з Печерською лаврою у Києві.

Намагаючись позбавити український народ його батьківської віри і власної церкви, більшовицький тоталітарний режим прагнув знищити в ньому почуття національної свідомості й гуманізму, замінивши сліпою вірою у міфічне "світле майбутнє".

На новому витку репресій першою жертвою з-поміж українських літераторів став талановитий поет Аркадій Казка, заарештований в Одесі в справі СВУ 10 вересня 1929 р. Не винісши шаленого тиску слідчого (схиляння до самообмови і видачі спільників), він 23 жовтня наклав на себе руки.

Органи ДПУ вдарили по українській інтелігенції, особливо по тих її представниках, які в минулому були учасниками Української революції. У червні 1929 р. ДПУ розстріляло у Харкові колишнього генерал-хоружного армії УНР Юрія Тютюнника і ще вісьмох чоловік, звинувативши їх у організації націоналістичного підпілля. У липні того ж року почалися арешти провідних українських науковців та інших представників інтелігенції, звинувачених у приналежності до таємної націоналістичної організації – Спілки визволення України.

У березні-квітні 1930 р. в Харкові відбувався судовий процес над 45 "членами СВУ". На лаві підсудних опинилися академіки Сергій Єфремов та Михайло Слабченко, історик Осип Гермайзе, педагог Володимир Дурдуківський, філолог Григорій Голоскевич, письменники Людмила Старицька-Черняхівська, Андрій Ніковський та ін. Дехто з них у минулому займав керівні посади в українських урядах і небільшовицьких партіях (С.Єфремов – товариш (заступник) голови Центральної Ради, В.Черняхівський – голова уряду УНР, А.Ніковський – міністр закордонних справ УНР). Справу СВУ від початку до кінця сфабрикували каральні органи. Підсудні були українськими патріотами і брали активну участь у національно-культурному відродженні, але не творили жодних підпільних організацій. Метою процесу було обґрунтувати переслідування української інтелігенції і скомпрометувати політику українізації. Звинувачених засудили до різних строків ув'язнення, а згодом майже всі вони загинули в таборах.

Після процесу над СВУ у березні – квітні 1929р. все українство взагалі, звинувачене в "запроданстві", було приречене. Віднині вже не обмежувалися цькуванням у пресі, проробками на зборах, звільненням з роботи, публічним шельмуванням, з приневоленням до каяття, - на кін історії владно вийшли каральні акції з арештами, ув'язненнями, а для багатьох жертв – зі смертними вироками.

У 1931 р. була сфабрикована справа "Українського національного центру" (УНЦ), в яку було втягнуто визначних українських істориків М.Грушевського та м. Яворського. Усіх 50 "членів УНЦ" у позасудовому порядку прирекли до різних строків ув'язнення. Пізніше 33 з них було засуджено повторно: 21-го розстріляли, іншим подовжили строки ув'язнення.

1932-1934 рр.

Багато трагедій пережив український народ, але страшнішого лиха, ніж голод 30-х років, історія України не знає. Його причини остаточно не з'ясовані. Одні вважають, що голод був спланований Сталіним та його спільниками заздалегідь, щоб винищити українське селянство, в якому вбачали оплот націоналізму і приватновласницької психології. Інші доводять, що це був наслідок безтямної політики добування коштів на індустріалізацію, коли доля селян просто не бралася до уваги. Очевидно одне – голод в Україні виник не внаслідок стихійного лиха, а був організований штучно.

Щоб зламати опір суцільній колективізації, за постановою пленуму ЦК ВКП(б) "Про заходи у справі ліквідації куркульських господарств у районах суцільної колективізації" (від 30 січня 1929 р.) в Україні було розкуркулено майже 200 тис. селянських господарств, але бажаних наслідків це не дало, і хлібозаготівельні плани все одно не виконувались. Так, протягом січня – листопада 1930 р. селянський сектор України дав державі 400 млн пудів зерна, за відповідний період 1931 р. – 380 млн, з червня по жовтень 1932 р. – 132 млн пудів. 30 жовтня 1932 р. Молотов (голова хлібозаготівельної комісії) на політбюро ЦК КП(б)У проінформував про зменшення зобов'язань України на 70 млн пудів і визначив план у 282 млн пудів, зокрема для селянського сектора – 261 млн пудів. Таким чином, з селян вимагалося "витиснути" стільки, скільки вже було заготовлено з червня по жовтень.

До виконання хлібозаготівельного плану надзвичайна комісія перевела Україну на блокадне становище: райони, села, що не виконували план, заносилися на "чорну дошку"; це прирікало людей на голодну смерть. У селян працівники ДПУ відбирали не тільки залишки зерна, а й інші харчові запаси – сухарі, картоплю, буряки, сало, соління тощо, а те, що було придбане з великими труднощами і втратами в інших районах, конфіскувалося на станціях та в ешелонах.

7 серпня 1932 р. ВЦВК і РНК СРСР ухвалив власноручно написану Й.Сталіном постанову "Про охорону майна державних підприємств, колгоспів і кооперативів та про зміцнення суспільної (соціалістичної) власності". Відповідно до цього законодавчого акта розкрадання колгоспного майна каралося розстрілом, а за "пом'якшуючих обставин" – позбавленням волі на строк не менше як 10 років. За півкишені зерна, принесеного з поля голодній сім'ї, колгоспник діставав строк у концтаборі. У народі цей драконівський акт охрестили "законом про п'ять колосків".

З листопада 1932 р. до 1 лютого 1933 р. молотовська комісія додатково заготовила в Україні всього 104,6 млн пудів зерна. Загальна кількість хліба, вилученого державою з урожаю 1932 р., становила 206,7 млн пудів. На початку 1933 р. практично всюди в Україні запасів не залишилося. Фактично це була дія, свідомо спрямована на повільне фізичне винищення селянського населення. Лиха доля українського селянства була оповита завісою мовчання. Апогею голод досяг узимку і навесні 1933 р. Люди їли товчену кору дерев, солому, перемішану з гнилою перемерзлою капустою, котів, собак, щурів, потім перейшли на слимаків, жаб, кропиву і вмирали від тяжких шлункових захворювань. Було зафіксовано страшні випадки людоїдства і трупоїдства. Батьки, прагнучи врятувати дітей від голодної смерті, везли їх у міста і там кидали в установах , лікарнях, на вулицях. Вимирали цілі села, а пошуки і вилучення продовольства тривали. Голод охопив цілу радянську Україну, а також Північний Кавказ, Крим, Курщину, нижнє Поволжя, Казахстан.

До організації голоду доклали руку Л.М. Каганович, який прибув в Україну слідом за Молотовим, генеральний секретар ЦК КП(б)У С.В.Косіор, голова Раднаркому УСРР В.Я. Чубар. У січні 1933 р. Сталін відрядив в Україну свого уповноваженого П.П. Постишева, який став другим секретарем ЦК КП(б)У, а фактично – диктатором України. За його вказівкою в селах були проведені обшуки і вилучене останнє зерно.

У страшні роки голодомору (1932 – 1933 рр.) в Україні загинуло щонайменше 5 млн душ. Внаслідок суцільної колективізації та голодомору змінився соціальний склад села: було знищено куркульство, постраждало багато середняків, сформувалася зовні єдина соціальна верства – колгоспне селянство. Вихідцями з села поповнився робітничий клас.

Насильницька суцільна колективізація призвела до руйнування продуктивних сил на селі, що спричинило глибоку кризу в сільському господарстві та змусило докорінно міняти політику уряду: переходити від примусу і репресій до скасування продрозверстки, встановлення твердих планів хлібозаготівель, часткового відновлення ринкових відносин, організаційного і матеріально технічного зміцнення колгоспників.

Новий виток репресій почався у 1933 р. Приховати таке масштабне лихо, як голод і смерть мільйонів людей, було неможливо, тому влада намагалася відвести від себе можливі звинувачення і перекинути їх на "шкідників" – передусім фахівців сільського господарства. У 1933 р. Сталін обвинуватив професорів-агараників у тому, що вони спеціально "прищеплюють худобі в колгоспах і радгоспах чуму, сибірку, сприяють поширенню менінгіту серед коней та ін." У березні 1933 р. колегія ОДПУ СРСР розглянула ("за списком") справу 75 службовців наркоматів землеробства і радгоспів України, Білорусі та Північного Кавказу. На розгляд справи 75 осіб витратили менше доби. За вироком 35 осіб було розстріляно. Справжній погром було вчинено у харківських сільськогосподарському та зоотехнічному інститутах. Науково-дослідні установи та університети України втратили до 270 професорів і викладачів.

Так наприкінці 20-х – на початку 30-х років, в умовах утвердження тоталітаризму, в партійно-державній політиці намітилося посилення репресивних заходів щодо інтелігенції. На думку влади, інтелігенція старої генерації вже виконала свою місію. Промисловість була відбудована, індустріалізація потребувала людей нового типу, з психологією, яка не передбачала сумнівів щодо доцільності партійно-державних директив, а виявляла готовність виконувати їх будь-якою ціною. До того ж політика підготовки кадрів технічної інтелігенції, в основі якої був класовий принцип, дала свої результати. Серед кадрів технічної інтелігенції стало менше спеціалістів старої генерації, збільшилась кількість "молодих інженерів".

Посилення тоталітарного режиму передбачало ліквідацію верств населення, які могли критикувати існуючий лад. Владі потрібна була інтелігенція як носій демократичних традицій. Їй необхідні були люди, які повністю підтримували б її політику, не розмірковуючи щодо її доцільності.

1936-1938 рр (так званий Великий Терор).

Голодомор 1933 р. збігся в часі (звичайно ж, не випадково) з другою хвилею масових репресій, спрямованою насамперед проти членів партії. Якщо в інших регіонах масові репресії проти партійних активістів розгорнулися в 1937 р., то в Україні початок був покладений уже в 1933 р. Українських комуністів треба було покарати за "націонал-ухильництво", яке ширилося в їхніх рядах, і фізично винищити тих, чию віру в комуністичні ідеали похитнула трагедія голоду, очевидцями якої вони стали.

Loading...

 
 

Цікаве