WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → М.С. Грушевський - постать першої величини українського народу - Курсова робота

М.С. Грушевський - постать першої величини українського народу - Курсова робота

Увесь період гетьманщини професор перебував у пілпіллі. Ще раз його бачили на Софійській площі, коли 22 січня 1919 року було проголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Але вже 6 лютого вояки Директорії відійшли з Києва, залишивши місто більшовицьким військам. Останні дні перебування Грушевського в Україні пов'язані з його спробами створити опозицію Директорії в особі Комітету захисту республіки. В есерівській газеті "Життя Поділля" Грушевський відкрито виступив проти спроб Петлюри налагодити контакти з Антантою через французьких представників у Одесі, закликав порозумітися з більшовиками і робітничо-селянськими Радами.

Перед загрозою арешту петлюрівськими властями Грушевський вирушає до Станіславу (тепер Івано-Франківськ), а звідти — на Прагу, де він зустрічається з першим президентом ЧСР професором Томашем Масариком, своїм давнім знайомим і колегою. Там він готується взяти участь у роботі конгресу Соціалістичного інтернаціоналу. Дізнавшись про договір Петлюри з Пілсудським, він виступає з гострим осудом по-льської інтервенції на Україну, прагне захистити інтереси України на Паризькій мирній конференції. Всесвітньо відомий вчений відвідує Берлін, Женеву, Відень. Він одержує пропозиції від Оксфорда і Прінстона, веде переговори з Львівським університетом, де запанували його опоненти. Зрештою разом з родиною він залишається у Бадені під Віднем (у Австрії в цей час при владі перебував уряд соціал-демократів), куди до Грушевських з'їжджаються представники інтелектуальної еміграції з обох частин України.

Шлях на Голгофу

На початку 1921 р. українська делегація на ризьких переговорах знайшла можливість передати Грушевському запрошення повернутися в Україну. Вчений вступає в зносини з головою раднаркому X. Ра-ковським. Звістки про неп і початок політики українізації знову повертають його думками на рідну землю. З іншого боку, і радянські власті вважали за краще мати Грушевського вдома, аніж за кордоном: дуже це була принадлива фігура, навколо якої могла гуртуватися опозиція. Адже настав час Генуезької конференції, Раппало... Лід невизнання і блокади СРСР потроху скресав. У грудні 1923 р. видатного українського історика обирають членом АН УРСР, за ним резервується кафедра української історії, власті запевняють його, що він матиме всі можливості плідно працювати.

2 березня 1924 р. родина Грушевських виїздить з Відня, а вже 7 числа палкі прихильники патріарха української історичної науки, визначного політичного діяча зустрічають його на пероні Київського вокзалу. Навколо Грушевського створюється школа дослідників різних ндпрямків історії, культури, літератури українського народу, відтворюються академічні інституції. Вчений зав'язує контакти з науковим зарубіжним світом, насамперед в Європі. В цей період свого життя Грушевський повністю відходить від політичної діяльності але ж постійно перебуває під гласним і таємним наглядом ДПУ.

І все ж були дні радісні. Виходять чергові томи його фундаментальних досліджень, ростуть нові покоління істориків. Визнанням світового значення його наукової діяльності стало святкування 6О-річчя вченого-енциклопедиста в жовтні 1926 р. З цієї нагоди на його адресу надійшли поздоровління з наукових центрів США, Німеччини. Австрії. Чехословаччини, Польші, інших країн, від різних установ Росії і України, приватних осіб. Не було лише вітання від офіційних властей та славнозвісних істпартів, що стали на шлях вичишення української культури. Само ці інституції вживають заходів до того, шоб перешкоджати поширенню серед читачів його "шкідливих для радянської влади праць".

Всупереч організованій кампанії проти вченого в Україні, підступів його недоброзичливців, всесоюзна академія обирає його своїм дійсним членом. Але становище в Україні стає нестерпним. Проходить гучний процсс проти міфічного СВУ. Засобами залякування та адміністративного тиску ДПУ підключають до цькування вченого його колишніх учнів і співробітників Л.Онишкевйча. О.Оглобліна. Особлива інтенсифікувалося шельмування після виходу IX тому його "України-Руси". Кокцепцію вченого історії визвольної війни українського народу під проводом Богдана Хмельницького офіційна преса кваліфікує як націонал-фашистську.

Зрештою вченого відправили до Москви, де його фактично інтернують, ставлять під постійний нагляд ДПУ, часто викликають на допити, але дають можливість працювати в архівах. Ніби відчуваючи наближення кінця, вченнй, незважаючи на значну втрату зору. продовжує інтенсивно працювати. Він закінчує Х том "Історії України-Руси", який був відредагований його дочкою Катериною Михайлівною. Було підготовлено й рукопис XI тому, який зник з ЦНБ АН УРСР уже в повоєнні роки за загадкових обставин. В цей же період він закінчує роботу над 7-м, 8-м, і частиною 9-го тому історії української літератури, видає серію трактатів з історії громадської думки XVIII століття на Україні.

Але труднощі наростають. ДПУ інкримінувало йому ідейне керівництво т. зв. "Українським національним центром" (УНЦ). Жодних доказів існування такої організації навіть ДПУ не вдалося винайти, але це не завадило його безперервним викликам на Луб'янку, а також на "співбесіду" з сталінським сатрапом Лазарем Кагановичем.

Восени 1934 р. дружина історика Марія Сільвестрівна домоглася дозволу на короткочасну поїздку до Кисловодська на лікування. Під час перебування в санаторії для вчених в результаті некваліфікованого

медичного втручання, а фактично знову ж таки за загадкових обставин вчений помер. Йому лише нещо-давно мннуло 68 років, попереду ще могли бути роки плідної роботи...

Закінчення

Величезна працездатність, енциклопедична ерудиція, універсалізм дозволили йому однаково плідно працювати в літературознавстві й фолькльористиці, археографії й соціології. Найбільше гострих дискусій розгорталося і по сьогоднішній день точиться навколо його фундаментальної праці— "Історія України-Руси".

Свою присягу Михайло Грушевський гідно додержав. Ніхто з українських вчених не дорівняв йому числом своїх лублікацій (майже 1800, в тому числі 180 книжок) Ледве чи багато вчених є на світі, що могли б з ним рівнятися. Своє завдання, як історика свого народу він розумів дуже широко, і його сумлінно і талановито виконав.

Не меншими є й заслуги перед народом М. С. Грушевського як політичного діяча. Перший голова Центральної ради, перший Президент України він багато доклав зусиль до згуртування доти роз'єднаного імперською політикою народу України, його політичних представників.

Звертаючись сьогодні до історичної постаті і драматичної долі Михайла Сергійовича Грушевського — видатного вченого-енциклопедиста, державного і громадського діяча, який започаткував у шаленій революційній бурі українську державність, ми не можемо не вбачати в його багатющому науковому і громадсько-політичному доробку одне з головних життєдайних джерел сьогоденного відродження незалежної України в її нестримному пориванні до миру, злагоди і щасливого майбуття.

Література

  1. М. Грушевский "Історія України", К. 1992р.

  2. "Совість української державності: нарис політичної біографії

М. С. Грушевського", Відродження, 1993р., №1,2

  1. "М. Грушевський – світоч української державності", Право України, 1996р., №7.

3

Loading...

 
 

Цікаве