WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Історія Ураїни - Курсова робота

Історія Ураїни - Курсова робота

32. Утворення українських політичних партій (кін. 19–поч. 20 ст.) та їх класифікація.

У історії У, її народу цей період характеризується підйомом ліберального, національного і демократичного прямування. Утворення національних партій У: Революційна укр.ая партія (РУП) - утворена в 1900 р. у Харкові на зборах студентських громад. Фундатори партії -. Д. Антонович, М. Русов, Л. Матусевич, Д. Познавский і ін. У 1902 г, складалася з 6 організацій: у Києві, Харкові, Полтаві, Лубн, Прилук і Катеринославі - на чолі з центральним комітетом. Ціль партії - боротьба за національні права і соціальну революцію. Відстоювали соціальні інтереси селянства, що вважали основою укр.ой нації. Свої програмні вимоги викладали на сторінках нелегальних видань: газети "Селянин" і часопис "Гаснуло". Фракції: 1) Більшість членів РУПа на чолі з Н. Поршем, В. Винниченко і C. Петлюрою вважало, що ця організація повинна бути національною партією, у якій входять винятково українці і який об'єднує націоналізм і марксизм. Соціал-демократична орієнтація партії; 2) Група Н. Михновского виступала з націоналістичних позицій за "самостійну У" під гаслом "У. для українців". 3) Група М. Меленевского вважала, що РУП повинна відмовитися від національної орієнтації, стати автономною частиною Російської соціал-демократичної партії. У умовах що насувається революции- розкол був неизбежен. Народна укр.ая партія (НУП) - у 1902 р, група М Михневского вийшла з РУПа й організувала невеличку по чисельності НУП. "Спілка" - у 1904 р. із РУПа пішла. група під керівництвом М. Меленевского, що проголосила себе "укр. соціал-демократичною спілкою" ("Спілка") і на початку 1905 р. влилася в меншовицьку фракцію РСДРП на правах її автономної частини. Чисельність "Спілки" у роки революції - до 6 тис. чел. , особливою підтримкою користувалася серед залізничників і з/х робітників. УСДРП - у 1905 р. частина, що залишилася, РУПа перейменувалася й Укр. соціал-демократичну робочу партію (3 тис. чоловік). Лідери: В. Винииченко, Н. Порш, Д. Антонович, С. Нетлюра. Вимоги партії: демократизація суспільного ладу, автономія У, конфіскація значної земельної власності. Укр.ая радикальна партія (УРП) виникнула в 1904 р. на чолі з письменниками А. Гринченко, С. Єфремовим, Д. Дорошенко й ін. Укр.ая демократична партія (УДП) - на чолі з А. Дотоцким і Е. Чикаленко виникнула в 1904 р. Обі партії, нечисленні по складі, стояли на ліберально-буржуазних позиціях, близьких до росіянкою кадетської партії. Вони виступали за конституційну монархію в Росії з наданням автономії У, земельну реформу. Загальноросійські партії на У. РСДРП - виникнула в 1898 р. Їхньої організації в основному діяли серед пролетаріату. Основні центри: м. Київ, Харків, Одеса, Катеринослав, Луганськ. Лідери партії на У: Н. Скрыпник, Г. Петровский, Артем (Сергєєв). Ідеологія: керівна роль пролетаріату в революції і диктатура пролетаріату. Не мали великого успіху на У. Партия соціалістів-революціонерів (ПСР) - утворилася на-рубежі 1899-1900 р. на основі з'єднання народницьких ідей із марксизмом. Керівники партії В. Чернов, на У - В. Дорошенко, В. Зензинов. Соціальна опора - селянство. Есери широко-практиковали терор: від міністрів до рядових поліцаїв. Конституционно-демократичесная партія (КДП) або Партія Народної Свободи - утворена в 1905 р. на основі об'єднання двох груп "Спілка Звільнення" і "Земцев-конституционалистов". Bo-главі партії вчені і суспільні діячі: П. Мілюков, П. Струве й ін. Цілі партії - конституційно-парламентська імперія з 2-палатним парламентом. Для всіх національностей - свобода культурного розвитку. "Спілка 17 жовтня" (октябристи) - виник наприкінці 1905 р.. Лідер партії - московський промисловець А. Гучков. У партію входили представники значної і середньої буржуазії, земські діячі. Програма партії: зберігання царської влади, єдиної і неподільної Росії, установлення конституційної монархії. "Спілка Російського Народу" - чорносотенна організація в главе-с А. Дубровиным, В. Вуришкевичем, М. Марковым. Виник у 1905 р. Программа: национал-шовинистическая, боротьба з євреями й іншими національними меншостями (поляками, українцями). Висновок: НА початку XX в. на У відбувається підйом ліберального, національного, демократичного прямування. У результаті виникнули укр. політичні партії, що виступають за автономію У и широкі соціальні реформи. Активно діяли на У и загальноросійські партії: РСДРП, ЕДП, ПСР, анархісти.

33. Причини, характер та особливості революції 1905-1907 рр.

Соц.-економічни причини: головне протиріччя між капіталістичними виробничими відносинами загострюється. Вони все глибше розвивалися в с/г та в політичному житті країни. Розвивається війна між селянами та поміщиками; між пролетаріатом та буржуазією. Селянам не вистачало землі (1 сел. гос-во – 7 десятин землі, а 1 гос-во поміщика – 2300 дес. землі). 50 % селян – бідні селяни; 30 % – середняки. Таким чином аграрно-селянське питання було одним із головних питань революції. Поширюється боротьба селян за землю: 1895-1899 – 32 сел. повстання; 1900-1904 – 670 повстаннь. На стадії капіталізму погіршується становище робітників. Імперіалізм в Росії до краю загострив протиріччя між пролетаріатом і буржуазією. Пролетаріат не мав ніяких прав. Існувало соціальне гноблення, робітники не мали громадянських та інших прав. 1900-1904 – 925 страйків робітників (180000 чоловік). З'явилися якісні зміни. Наприкінці 19 століття робітники переважно висували економічні вимоги і тільки 8 % політичні вимоги. А вже на початку 20 століття 53 % страйків висували політичні вимоги (повалення самодержавства, встановлення республіки та ін.). загострюється і друга соціальна війна між пролетаріатом і буржуазією. 1901-1903 рр. – економічна криза, яка ще більше погіршила становище робітників. Поразка війни 1904-1905 рр. загострила становище. В Росії склалася революційна ситуація. Така революційна ситуація мала 3 ознаки: 1) верхи не можуть, а низи не хочуть жити по-старому; 2) дуже сильно погіршується соц.-еконмічне становище народних мас; 3) активізується революційний рух народних мас. Революція 1905-1907 років мала буржуазно-демократичний характер. Цілі та завдання революції: 1) повалення самодержавства; 2) вирішення аграрно-селянського питання; 3) демократизація суспільного життя (встановлення прав та свобод); 4) вирішення національного питання. Форми та методи боротьби: страйк, політичний страйк, збройне повстання. Рушійні сили: пролетаріат, селяни, дрібна буржуазія. Особливості революції: 1) Це була пізня буржуазна революція; 2) це була народна революція; 3) це була революція буржуазна за характером, але народна за рушійними силами. Выcновок: вооруженная борьба против царизма потерпела поражение вследствие отсутствия единства действий среди революционных партий, разновременности выступлений, неорганизованности и слабой технической подготовки восставших, неопытности руководителей.

34. Революційний рух на У у 1905-1907 рр.

Перша демократична революція почалася 9 січня 1905 р. мирною демонстрацією в Санкт-Петербурзі, що у последствии була расстрелянна військами. День цей згодом назвали кривавою неділею. У знак солідарності і протесту почалися страйки в пролетарських центрах У: Києві, Харкові, Катеринославі, Одесі, Миколаєві. На початку січня-березня 1905 р. страйкувало 170 тис. чоловік. Під впливом робочого прямування піднялося на боротьбу і селянство, але його виступи в більшості випадків набували характеру масових погромів поміщицьких маєтків. Посилилися соціальні протиріччя між різноманітними прошаркам селянства. Під час жовтневого загального політичного страйку 1905 р. на У забастовало 120 тис. робітників. Життя на заводах і фабриках, шахтах і рудниках, на транспорті завмерла. У ході революції в Києві, у Катеринославі, Луганську, Горлівці, Єнакієве виникнули Ради робочих депутатів. У них співробітничали соціал-демократи й есери, представники національних партій. Ради вводять 8-годинний робочий день, установлюють ціни на продукти в заводських лавках, організовують охорону населення від погромників. На У підготуванням збройних повстань займалися активісти різноманітних партійних організацій (більшовики, есери, анархісти). Повстання на броненосці "Потьомкін" - Повстання на Чорноморському флоті готувала "Севастопольська матроська централка", куди входили матроси - члени різноманітних партій. На "Потьомкіні" підпільну організацію очолювали більшовик Г. Вакуленчук і анархіст А. Матюшенко. 14 червня 1905 р. у відкритому морі стихійно спалахнуло повстання. Офіцери були перебиті. М. Вакуленчук загинув. Командування взяв на себе А. Матюшенко. Через декілька днів через недостачу вугілля, їжа і прісна вода команда повсталого броненосця здалося 25 червня в румунському порту Констанці. Восстание П. Шмидта. 15-16 листопада 1905 р. у Севастополі повстали моряки 12 кораблів. Очолити повстання вони запросили лейтенанта И. П. Шмидта, по переконаннях революціонера-демократа. Повсталі зажадали від царя скликати Установче збори. Після годинников-13-годинного бою повстання придушене. П. Шмидт і більшовики А. Гладков, М. Антонеико, С. Частник по вироку військово-морського суду расстреляны. Выступление Б. Жадановсного - 18 листопада 1905 р. у Києві майже озброєн-1000-збройних революційно настроєним солдат на чолі з підпоручиком Б. Жадановским вийшли на демонстрацію. До них приєдналося 4 тис. робітників. На Галицькій площі демонстрація була расстреляна, Жадановский тяжко поранений, спроба спорудити барикаду не увінчалася успіхом. Загальні втрати по обидва боки - 250 убитых і раненых. Повстання в грудні 1905 р. Наивысшего підйому збройна боротьба проти царату на У досягла в грудні 1905 р. Восстания спалахнули в Харкові, Катеринославі, Александровке (Запоріжжя), Горлівці. Висновок: збройна боротьба проти царату потерпіла поразку унаслідок відсутності єдності дій серед революційних партій, різночасності виступів, неорганізованості і слабкого технічного підготування повсталих, недосвідченості керівників.

Loading...

 
 

Цікаве