WWW.REFERATCENTRAL.ORG.UA - Я ТУТ НАВЧАЮСЬ

... відкритий, безкоштовний архів рефератів, курсових, дипломних робіт

ГоловнаІсторія Всесвітня → Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії - Курсова робота

Революція 1848-1849 рр. в Австрійській імперії - Курсова робота

Цих людей, істотно відмінних за походженням і світоглядом, об'єднала влада. Шварценберґ додав колориту і зовнішній політиці. Меттерніх залежав від Росії, Вессенберг - від Англії, обидва на засадах ідеологічних принципів - консервативних або ліберальних. Шварценберґ волів позбутися цієї альтернативи, співпрацюючи з Луї Наполеоном, безпринципним авантюристом, який щойно став президентом Французької республіки. Альянс Габсбурґа і Бонапарта його не налякав. Новий уряд був урядом якобінців, й вони прагнули перетворити Франца Йосифа, спадкоємця Габсбурґів, на Наполеона, дитя революції [27, с. 87].

Коли почалося правління Франца Йосифа ще існували випадково збережені Установчі Збори, до повного підкорення Угорщини було варто зберігати підтримку поміркованих чехів і німців, незаплямо-ваних червневими повстаннями в Празі чи Жовтневою революцією у Відні. Установчі Збори, позбавлені будь-якого впливу, перевели до міста Кромериж у Моравії, де вони продовжили свою конституційну роботу. І чехи, і німці позбулися радикалізму: чехи стали австрослов'янами, німці - лояльними австрійцями. Питання, чи виживе імперія, розв'язала сама історія: Установчим Зборам залишалося розмірковувати про можливість примирення імперії з особистою й національною свободою [21, с. 41].

Після жовтневих подій династія справдила свою силу, її не спромоглися опанувати ані чехи, ані німці, тому й вимушено погодилися на компроміс. Досі їхні погляди істотно відрізнялися: німці хотіли зберегти централізовану державу, що її створили Марія Терезія та Йосиф II, чехи прагнули відновити крайові права Богемії. З іншого боку, німці були готові обмежити повноваження центральної влади саме тепер, коли вона так наявно відродилася, чехи ж були готові підтримати центральну владу, яка захищала їх від німецьких національних зазіхань. Чехи полишили федералістичні ідеї й погодилися на унітарну державу, німці ж погодилися на розвинуту земельну автономію.

Винятково інтелектуально чесний Палацький хотів створити нові провінції, мононаціональні за характером. Але з цим не погодилися інші чехи, які не могли поступитися „історичною" Богемією, попри її німецьку меншість, й німці, які вимагали своїх національних прав у Богемії, але відмовляли в них словенським округам Каринтії та Штирії. Німці прагнули запобігти будь-якій ідентифікації провінцій із національностями. Таким чином, навіть у Кромерижі і чехи, заради єдності Богемії, і німці, заради імперії, чинили опір перетворенню Австрії на об'єднання національних спільнот, й залишилися вірними цьому до самого занепаду імперії Габсбурґів [22, с. 512].

Кромеризька конституція зробила єдину поступку національним меншинам провінцій: вона дозволила створення залежних „округів", із місцевими сеймами та автономією. Кромеризькі депутати вважали, що національні амбіції можна задовольнити самими школами і самоуправлінням на національній мові, але не могли уявити націй, що самі визначали б свою долю. Як і німецькі Установчі Збори у Франкфурті, вони не розуміли самого феномену влади, центральної проблеми політики, припускали, що влада залишиться з династією, як, власне, і сталося. Отже, Кромеризька конституція не робила жодної спроби розв'язати питання можливості об'єднання різних націй для створення спільного уряду, вона обмежувалася проблемою мирного співжиття націй під опікою Габсбурґів. Власне кажучи, конституція визнала, що без династії імперія не може існувати, а отже, засуджувала всі пізніші проекти заміни монархії Габсбурґів „Дунайською конфедерацією". Народи могли співпрацювати, але лише за наказами Габсбурґів[15, с. 211].

Проте сам факт згоди жити в мирі під скіпетром Габсбурґів був істотним досягненням, унікальним для Габсбурзької монархії. Ця виняткова подія підштовхнула пізніших аналітиків до перебільшення значущості Кромеризької конституції. Чехи і німці співпрацювали для вирішення своїх завдань, але не скидалося на те, що ця співпраця триватиме, коли знову з'явиться можливість "опанування" династії. Майер, який склав Кромеризьку конституцію, протягом кількох років був найдовіренішою особою Баха в справі поновлення централізованого абсолютизму. Найближчий прихильник Майера в Кромерижі, Лассер, співпрацював із Шмерлінґом заради маскування німецької гегемонії під серпанком Німецького парламенту й створив систему „виборчої геометрії", за допомогою якої німцям вдалося утримати штучну більшість в Австрійському парламенті.

Чехи мусили довше зачекати на свій шанс "опанувати" династію. Натомість, вони шукали союзу з „феодальною" знаттю Богемії проти своїх німецьких колег за Кромерижем, й у 1879 р. Ріґер, зять Палацького й провідний чеський промовець у Кромерижі, став союзником імперського уряду, маючи на меті покласти край гегемонії німецьких лібералів. Навіть тимчасова домовленість у Кромерижі стала можливою завдяки розгрому чеських і німецьких радикалів армією Габсбурґів, але раніше чи пізніше цей радикалізм мусив відродитися. Кромеризьку конституцію, далеку від втілення згоди народів Австрії, створили далекі від народу депутати, обачливі освічені мужі, які сподівалися забезпечити своє бюрократичне або академічне майбутнє, вважаючи, що це задовольнить національні прагнення мас[26, с. 77].

Поки Установчі Збори обговорювали в Кромерижі конституційні статті, справжню силу націоналізму засвідчили події в Угорщині, де серби, словаки і румуни, з одного боку, та угорці, з другого, вбивали одне одного в найжорстокішій міжнаціональній війні модерних часів. Кромеризький парламент погодився з доконечністю збереження сильної Австрійської імперії, але це рішення слід було узгодити з угорським питанням, на яке в Кромерижі просто заплющили очі.

Лише Палацький несміливо запропонував розчленувати Угорщину на національні держави. Чехи зігнорували пропозицію, що передбачала також розчленування „історичної" Богемії, проте відкинули й мадярські вимоги унезалежнення словаків. Німці не заперечували претензій другої панівної нації, але не погоджувалися з вимогами, що загрожували Великій Австрії. І чехи, і німці мусили вдавати, ніби угорської проблеми не існує, і, в такий спосіб, підготували шлях до домовленості Угорщини з династією за їхніми спинами. Через мовчанку Кромерижа стосовно угорських справ Збори ставали непотрібними урядові Шварценберґа, який сподівався від них допомоги в боротьбі з Угорщиною, а не ухвалення ліберальної конституції [18, с. 202].

Тепер Шварценберґ був сповнений рішучості протидіяти Угорщині, й першим свідченням цього став розпуск Кроме-ризької асамблеї 4 березня 1849р., конституційний проект якої залишився нереалізованим. Водночас, Шварценберґ, Стадіон і Бах воліли засвідчити, що й вони є свого роду революціонерами. Попри те, що свої посади вони отримали завдяки Віндішґрецу, ці сановники не симпатизували його поглядам, як і поглядам його аристократичного оточення. Ці „старі консерватисти" - прихильники Меттерніха, підсилені угорськими магнатами, які побили глека з Кошутом, пропонували анулювати здобутки 1848 р., й відновити угорський сейм у тому вигляді, в якому він існував до Березневих законів[26, с. 77].

Вони відстоювали політику союзу між цісарем і знаттю, марну за часів Меттерніха, й ще примарнішу після аграрної революції. Шварценберґ та його прибічники не збиралися повертатися до передреволюційної Австрії, слабкість якої їх дратувала не менше, ніж ліберальні нововведення. На початок березня 1849 р., Віндішґрец втратив політичний вплив, і його протестами проти нової політики відверто нехтували. Стадіон поквапно накидав альтернативну до кромеризької конституцію. Цей документ розглядав усю імперію, з Угорщиною й Ломбардо-Венецією включно, як унітарну централізовану державу, яка мала єдиний імперський парламент, обраний прямим голосуванням, і відповідальний уряд на чолі з прем'єр-міністром. Угорщина підлягала поділові за національним принципом на провінції, що їх, як і решту земель, понизили до статусу звичайних адміністративних округів. Конституція Стадіона „розв'язала" Австрійську проблему просто скасувавши її й передбачала, що цей конгломерат земель і народів становитиме таку саму національну єдність, вільну від традицій, як і наполеонівська Франція. Плани Йосифа II поновилися, але за значно несприятливіших умов, тим паче, що якобінство Шварценберга та його міністрів досить швидко вичерпалося.

Конституція Стадіона набрала чинності закону 4 березня 1849 р., під час розпуску Кромеризького парламенту. Вона мала вступити в силу, як тільки минуть „тимчасові надзвичайні обставини". Тим часом кабінет відповідав лише перед неіснуючим парламентом і молодим недосвідченим імператором, тож мав фактично диктаторські повноваження, відвойовуючи Угорщину й Італію для Габсбурґів, видаючи "тимчасові декрети", що являли собою надзвичайної вагомості закони. Серпанок лібералізму відкинули, починалося абсолютистське правління нового монарха [24, с. 390].

Таким чином, поразка революційного руху у Австрійській імперії була зумовлена багатанаціональністю складу населення імперії, яке висувало відмінні національні вимоги та не мало єдності у справі формування ліберального суспільства, що призвело до перемоги неоабсолютизму.

Висновки

Loading...

 
 

Цікаве